Режисерка Уляна Мороз: «Для мене тіньова фольк-містерія «Коло» – це вистава про внутрішню силу…»
Нещодавно у Львівському театрі ляльок відбулася прем’єра тіньової фольк-містерії «Коло». Наступного разу ви можете побачити виставу «Коло» 25-го листопада і 30-го грудня цього року. Перед першим показом у Львові, команда театру представила її у Німеччині у рамках міжнародних гастролей. Про нову виставу та цьогорічний досвід міжнародних гастролей Театру ляльок ми розпитали в директорки та художньої керівниці театру, режисерки Уляни Мороз.
– Пані Уляно, розкажіть, будь ласка, про прем’єру вистави «Коло», яка за жанром визначена як тіньова фольк-містерія.
– Назву жанру обрав наш попередній завідувач літературно-драматичної частини, драматург Андрій Бондаренко. Я стала режисером цієї вистави, а сама ідея належить Марічці Чічковій. Саме вона виконує усі пісні, є композиторкою та створила музичну тканину «Кола». Тут є три колядки, три веснянки, купальські пісні, весільна пісня, жалобна пісня. Тобто це є різноплановий етноматеріал, який висвітлює коло Життя: коло пір року, розповідь про цикл Жіночого життя, про шлях жінки до одруження. Традиційно у давнину вважали, що на власне весілля дівчина помирає і народжується вже у статусі жінки.
Художницею вистави стала студентка Львівської академії мистецтв, факультету монументального живопису Олександра Беземська, яка працює у Театрі ляльок художницею із світла. Костюми до вистави створила Ольга Задибчук. Вона використала прозору тканину, завдяки якій тінь набуває об’єму. Над пластичним рішенням вистави працювала Юлія Скиба.
– Чому Ви обрали театр тіней?
Для мене в цій виставі було важливо знайти оцю внутрішню силу тіні. Тіні не мають матерії, вони не є тілесні. Вони лише дають свою тінь на матеріальний світ. Але матеріальний світ без тіней, коли руйнується – потребує наповнення силою предків.
– Про що вистава «Коло» для Вас?
– Для мене це вистава про нашу внутрішню силу. Про її пошук в час, коли дуже складно. Матеріальний світ є крихким та попри це жінка мусить бути відповідальною та витривалою. Очевидно, що я створювала цю фольк-містерію спираючись на те, що мені болить. Я розумію відповідальність перед усіма хлопцями, чоловіками, братами моїми, які зараз на лінії фронту. Я відчуваю, що завдяки їм існую зараз і маю зробити щось важливе. Для мене вистава «Коло» – це про жіночу силу, яку ми маємо в собі плекати, для того, щоб перемогти.
Акторки Анжела Семчук Софія Мокрик Анна Назаревич у виставі «Коло».
– Допрем’єрний показ вистави відбувся у Німеччині під час гастролей Театру ляльок. Поділіться, будь ласка, своїми враженнями. Як пройшли гастролі та з якими труднощами зіткнулася Ваша команда?
– Наші гастролі до Німеччини тривали з 15-го по 24-те вересня цього року. Нам вдалося здійснити поїздку в східну Німеччину (міста Хемніц, Цвікау, Бауцин) та Польщу (місто Ополе). Ця поїздка відбулася за підтримки Львівської обласної Ради та Львівської державної адміністрації в рамках проєкту «Українці для українців». Цей проєкт передбачав, що ми можемо приїхати до спільнот українців, які постраждали через війну і були вимушені емігрувати за кордон з окупованих територій – для того, щоб привезти до них «трішки України». Ми були в Європі, бачили європейську архітектуру і при цьому ми перебували в спільнотах Харкова, Одеси, Запоріжжя, Слов’янська і це була водночас своєрідна «подорож містами України».
Дуже багато вражень залишилися від того, як нас приймали різні спільноти, як вони зібралися і як функціонують. Наприклад, у Хемніці українців організувала пані Вероніка, яка живе там вже з 1995-го року, а з 2014-го року безперервно допомагає українцям, опікується збором допомоги для онкохворих дітей. З початком повномасштабного вторгнення російських агресорів вона передала для України велику кількість автомобілів «Швидкої допомоги».
Уляна Мороз в місті Ополе після літературного мосту "Ополе - Україна".
Усі питання щодо організації нашого розташування, облаштування театрального майданчика і запрошення глядачів вирішувала спільнота, яка нас запросила. За що ми їм щиро вдячні.
(На своїй сторінці у фейсбуці Уляна Мороз 10-го жовтня тезисно записала які саме питання слід було вирішувати під час цих гастролей: «Найскладнішим залишалися організаційні питання, які лягали на плечі приймаючої сторони:
1) Театральної сцени, яка б відповідала техрайдеру вистав
2) Організація житла 15-тьом членам команди. Дві з чотирьох громад писали місцеві гранти, щоб мати кошти на поселення і оренду залу. Була громада, яка розібрала нас по домівках, але ми не врахували, що німці виходять з дому о 7-й ранку на роботу, а ще квитки в громадському транспорті коштують 2.70 євро і треба мати готівку для всіх.
3) Організація глядача (в ту годину, коли їм зручно, в той день, коли нам зручно і в тій кількості, яка передбачена цією виставою. Були міста де глядачів було назвичайно багато, а в інтерактивній виставі " Сонячне небо" четверо глядачів різного віку просто розтрусили виставу)
4) Організація збору благочинних коштів на ЗСУ/гуманітарну допомогу і подальша допомога українцям.
5) Потрібно було вирішувати питання з тим, щоб нас нагодувати (бо добові ми отримали післяоплатою).
Трупа Львівського театру ляльок на гастролях в Хемніці, в "Ukranine haus".
Перед гастролями ми зіштовхнулися з багатьма викликами. У нас були одні з найскладніших переговорів. Також до гастрольних вистав потрібно було залучити тільки тих чоловіків, які мають право виїзду за кордон.
У деяких містах був запит на переклад німецькою мовою, тому ми підібрали поезію Шевченка німецькою мовою, начитали, переписали та перемонтували нашу програму перекладу – все запрацювало. Першу версію програми ми отримали в дарунок від Softserv академії, вона дозволяє в реальному часі синхронізувати переклад різними мовами за допомогою смартфона і навушників самих же глядачів. Оскільки ми везли чотири вистави зовсім різні за жанрами, то нам приходилося швидко перемонтовувати все. Підготовка до 45- хвилинної вистави тривала по три години.
Додатковий висновок, який ми зробили для себе – є сенс мати невелику вуличну виставу, щоб могти вийти з «бульбашки» українських емігрантів і спілкуватися з містянами. Вечорами ми співали на площах міст і привертали багато уваги, наші емігранти, що добре знали німецьку, пояснювали людям яка різниця існує між Україною і Росією.
Трупа Львівського театру ляльок у Цвікау.
– Які вистави ви представляли та чому обрали саме їх?
– На ці гастролі ми возили чотири вистави: «Садок вишневий», етно-містерію «Коло», інтерактивну виставу «По той бік ширми» і «Сонячне небо».
Вистава "Садок вишневий" в Хемніці.
«Садок вишневий» – це вистава за віршами Тараса Шевченка в режисурі Сергія Брижаня і сценографії Інесси Кульчицької, композитор Андрій Панчишин. Це неймовірний твір, що викликав у глядачів емоційний сплеск. І коли вони чули такі уривки: «Розлізлися поміж людьми як мишенята…» або «в Україну йдіть, діти, в нашу Україну, там знайдете щире серце і слово ласкаве, там знайдете щиру правду, а ще може й славу» і ще «Привітай же моя ненько, моя Україна, моїх діток нерозумних як свою дитину…» – в цей момент зали починали ридати. Це фантастичне відчуття, коли є така синергія, коли ти демонструєш глядацькій аудиторії ту частину України, на яку вони чекали. І після цієї вистави до тебе підходять російськомовні люди і кажуть: «Ви привезли нам частину України!». Одна жінка з Одеси сказала російською: «Коли я почула знайомі рядки, мені аж мурашки по шкірі йшли». Багато таких відгуків було від глядачів під враженням цієї вистави.
Вистава "Садок вишневий" в Ополе.
Друга вистава, яку ми привезли, це вищезгадана тіньова фольк-містерія «Коло». Виявилося, що ця вистава не настільки демократична, як інші, щодо вибагливості та технічних можливостей театрального майданчика. Тому ми показали її лише один раз, хоча планували більше показів. Ми не могли адаптувати її під більш низьку стелю театрального простору.
Хемніц, " По той бік ширми": актори Ірина Остюк і Володимир Бойко.
Третьою виставою був інтерактивний майстер-клас «По той бік ширми». На цьому майстер-класі діти з глядачів можуть взяти ляльки в руки та відчути, наскільки складним і різнобічним може бути театр ляльок, влюбитися і зрозуміти за чим треба слідкувати в театрі ляльок, як складно керувати навіть найпростішою лялькою. Цю виставу ми грали у всіх містах, тому що вона є найдемократичнішою щодо простору, її легко адаптувати до будь-якого майданчика, і діти дуже добре сприймали її. На деяких локаціях дітей навіть було значно більше, ніж ця вистава могла залучити до участі. Проте вона викликала велику зацікавленість серед глядачів.
Показ вистави "Сонячне небо" в місті Бауцені.
Четвертою виставою було «Сонячне небо». Це спектакль режисерки Ірини Запольської, яка поставила його в нашому прихистку тоді, коли в нашому театрі тимчасово проживали дуже багато внутрішньо переміщених осіб, коли ми приймали людей, коли батьки режисерки перебували в Бучі у великій небезпеці. І цю виставу було створено за короткий час, на сильному енергетичному потоці, коли ми робили водночас багато речей. І це вистава, яка має показати дітям мирне небо, на кожній локації вона звучить по-іншому. По-одному вона звучить у Львові, де ми ставили її у бомбосховищі в березні-квітні 2022-го року, зовсім інакше вона звучала на фестивалях у Кракові та Варшаві, в Німеччині вона сприймалася ще по-іншому. І ці покази за кордоном відрізнялися тим, що діти були надзвичайно активні.
Вистава "Сонячне небо" у Цвікау.
Це вистава-гра, яка дозволяє залученість дітей з глядачів в самій постановці. Ми пропонуємо цю гру для дітей, але рідко коли у Львові приходять діти, які настільки входять в шал. Обговорюючи з режисеркою, чому у європейських містах діти були такі гіперактивні, нам здалося, що їм було важливо зібралися у своєму мовному середовищі. Вони відчули територію безпеки, почувалися вільними і тому починали дуріти. Режисерка наполягала, що яким би чином не поводилися діти, це їхній вибір, і ми не маємо їх вганяти в прокрустове ложе: «поводьтесь так, як ми хочемо», – ми дали їм цю свободу, і ми маємо це прийняти, ми маємо лише дотримуватися правил безпеки, щоб вони одне одного не покалічили, але оцей такий надмірний раж з боку юних глядачів дуже вражає.
– Тобто осінні закордонні гастролі Львівського театру ляльок не є цьогоріч першими?
– У нас було чимало проєктів міжнародної співпраці. Навесні 2023-го року ми провели гастролі зі спектаклем «Сонячне небо» у Кракові та Варшаві. У співпраці з Харківським театром ляльок влітку ми представили наш спільний проєкт «Вертеп» у Лодзі. На це Різдво ми плануємо везти «Вертеп» до Праги і Вроцлава. Проєкт «Вертеп» цікавий тим, що в ньому немає тексту як такого, але там є пісні і незвичайне візуальне рішення. І тут немає мовної дистанції для показів за кордоном. Гастрольні поїздки ми влаштовуємо завдяки різним джерелам фінансування.
– Тепер ви працюєте над ще одною новою виставою. За задумом це має бути інтерактивна вистава-екскурсія театром. Чи можете привідкрити завісу та трішки розповісти про майбутнє дійство?
– Звісно. Це один з проєктів, який ми готуємо до 80-річчя театру – це є жива театралізована екскурсія будівлею театру, інтерактивний проєкт, який має намір розповісти про саму споруду театру, що є пам’яткою архітектури місцевого значення. Ця будівля має свою історію про людей, які тут жили. Ми хочемо інтегрувати сцени вистави в простір, так, щоб було цікаво ходити та бачити цей простір.
Цей рік ми присвятили дослідженню історії нашого театру. І тепер ми співпрацюємо з театрознавицею Уляною Рой, яка допомагає нам дослідити історію театру ляльок у Львові. Ми знайшли документи, які підтверджують, що наш театр заснований не в 1946-му, а в 1945-му році. І це означає, що 80-річчя театру ми святкуватимемо у 2025-му році. З цієї нагоди ми плануємо опублікувати матеріали про історію Львівського театру ляльок. Над цим ми активно працюємо, збираємо спогади акторів, які тепер уже на пенсії, проте можуть розповісти про вистави минулих років, в яких вони були залучені. Також шукаємо документи та відгуки про наш театр в пресі.
Якщо раптом читачі цього інтерв’ю бачили вистави нашого театру давніших періодів, особливо ще за радянських часів, ми будемо дуже вдячні за читацькі відгуки, щоб люди з нами поділилися тим, що запам’яталося, які саме вистави дивилися, може навіть з часів заснування театру.
Також ми маємо Нижній зал, в якому колись, в 1990-х роках функціонував клуб «Лялька», з якого вийшов український музичний андеграунд. На сцені клубу перші свої концерти грали «Океан Ельзи», «Мертвий півень» і «Плач Єремії», тут починала співати Марія Бурмака.
Дуже хотілося б дослідити і унікальність цього приміщення Нижнього залу. Може, це ще навіть буде окремий проект, який реалізується у спогад про творця і натхненника клубу «Лялька» Маркіяна Іващишина, – над цим в нас ще багато роботи попереду. Але ми мріємо дослідити історію нашого театру і таким чином подякувати засновниці Львівського театру ляльок Антоніні Мацкевич. Оскільки вона разом з однодумцями творила в жахливих умовах фантастично-патріотичні мистецькі речі, відстоюючи право мистецтва як душу народу, як можливість вибудовувати оце ствердження: «Хто ми є, і чому ми на цій землі творимо. Яка наша життєва мета, що ми захищаємо».
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця