Події на Північному Кавказі 29 жовтня засвідчили народження нової хвилі антисемітизму в Росії. Прагнув її запустити Кремль чи ні – питання другорядне. Державна російська пропаганда зробила все для стрімкого зростання ксенофобії серед своїх громадян.
«Шановні пані та панове, зберігайте свої місця і не намагайтеся відчинити двері літака. На вулиці розлючений натовп, який не знає, звідки ми прибули і навіщо. Можливо, ми також потрапимо під роздачу», – такими словами капітан російського літака попереджає своїх пасажирів. Його машина щойно приземлилася на летовищі Махачкали – поруч з іншим літаком, який прибув з Тель-Авіва кількома хвилинами раніше.
Картина, яку пасажири бачать через ілюмінатор, наповнює їх страхом: сотні аґресивних чоловіків з перекошеними фізіономіями і страшними криками бігають злітною смугою між літаками. Вони явно жадають чиєїсь крові. Розлючений натовп шукає євреїв або хоча б людей з ізраїльськими паспортами. Одному з чоловіків вдається залізти на фюзеляж тельавівської машини, інші намагаються прорватися всередину через зачинені двері. Увесь світ облетіла знимка, на якій один з молодиків зазирає у двигун пасажирського літака, очевидно шукаючи там об’єкт для своєї аґресії.
Перед тим кілька тисяч чоловіків призовного, як то кажуть, віку штурмували термінали аеропорту в Махачкалі. На шляху до злітно-посадкової смуги вони били вікна, виламували двері і кричали «Аллах Акбар!» На одному з відео перелякані прикордонники й митники просять їх не займати, запевняють, що серед них євреїв немає. Охорона летовища десь перелякано заховалася.
Майже щохвилини в соціальних мережах з'являлися відео з місця подій. Влада Дагестану виглядала абсолютно розгубленою. Поліція реагувала мляво. Щойно через кілька годин натовп вдається втихомирити.
Остаточний підрахунок махачкалинських подій: шість десятків затриманих, два десятки поранених, двоє з них серйозно. Державний слідчий комітет Дагестану починає розслідування. Проте зловмисникам інкримінують лише дрібне хуліганство й непослух поліції, ніхто їм не закидає ксенофобії. А світ шоковано дивиться на російську Республіку Дагестан як на яскравий приклад публічного й масового прояву антисемітизму.
Проте схожі антисемітські акції водночас відбулися не лише в Дагестані. Стихійний антисемітський мітинг пройшов у Черкеську, столиці Карачаєво-Черкесії. Присутні вимагали «не допустити ізраїльських біженців» у реґіон. На мітингу лунали заклики вигнати всіх євреїв з республіки. Ще один інцидент трапився в Нальчику – столиці Кабардино-Балкарії. Невідомі зловмисники підпалили єврейський культурний центр, закидавши його палаючими шинами. А на стіні написали «Смерть яхудам», тобто євреям.
А почалося все з чуток, які кілька днів ширилися місцевими Telegram-каналами та іншими соціальними мережами. Що, мовляв, на Північний Кавказ мали масово нагрянути «ізраїльські біженці», які тікають від війни в своїй країні, й оселитися тут, потіснивши, відповідно, місцевих мешканців.
От характерний провокаційний пост можна було прочитати (допоки його не заблокували) в Telegram-каналі «Утро Дагестан»: «Наші однокласники покинули рідні землі, щоб зайняти місця насильно виселених із домівок палестинців. Вони служили в ізраїльській армії, мучили наших палестинських братів... Вони лютували на землі пророків – відкривали нічні клуби, дискотеки, влаштовували найбільші в світі гей-паради. А тепер вони мають нахабність повернутися в затишний Дагестан, щоб жити довго і щасливо… Ми не можемо цього допустити».
Проте провокації Telegram-каналів стали лише доповненням, аксесуаром до того шквалу ксенофобської пропаганди, яка останнім часом лилася з центральних російських телеканалів. Після дурних жартів шефа Кремля Путіна про «Мойшу Ізраїлєвіча», безглуздих заяв керівника МЗС РФ Лаврова про те, що «Гітлер був євреєм», а «багато євреїв співпрацювали з нацистами», мешканці найбільшої за площею країни світу зрозуміли, що антисемітську сторінку знову відкрито. Що навіть «можна павтаріть» ті єврейські погроми, які відбувалися на початку минулого століття.
Так, антисемітські акції в сучасній Росії відбувалися й раніше. Але давно вже вони не були такими масовими й відвертими. То що ж відбувається в Росії?
Владімір Путін, виступаючи наступного дня після північнокавказьких інцидентів, довго й полум’яно розповідав про дружбу народів. Він нагадав, що на російській частині Кавказу віками живуть тати – так звані гірські євреї, які ніколи не зазнавали якихось дискримінацій чи суспільних нападок. Тож Путін в усьому звинуватив Захід і Україну, які нібито ззовні розпалюють ненависть між народами РФ та провокують їх на сутички.
Насправді ж варто подивитися лише найпопулярніші російські політичні ток-шоу, аби зрозуміти, хто дійсно розпалює антисемітизм у Росії. Телепрограми з Маргаритою Симоньян, Владіміром Соловйовим, Дмітрієм Кісєльовим та ін. й раніше не вирізнялися толерантністю, але за минулий місяць, з того фатального ранку сьомого жовтня, коли терористи ХАМАСу вдерлися на територію Ізраїлю й замордували понад тисячу цивільних жертв, включно з дітьми, жінками, літніми людьми, вони перетворилися на суцільні ксенофобські шабаші. Російські пропагандисти основний акцент робили на жорсткій відповіді Армії оборони Ізраїлю (ЦАГАЛ), а про першопричину якимсь дивним чином «забували». Така вибірковість розлютила навіть деяких пропагандистів-євреїв, які досі вірно служили Кремлю, – наприклад, Євгена Сатановського та Якова Кедмі. Навіть вони врешті-решт не витерпіли антисемітизму на російському телебаченні.
До чого призводить ця пропагандистська накачка, можна зрозуміти зі соціологічних досліджень, навіть якщо робити поправку на «коректність» соціології в тоталітарних державах взагалі. Наприклад, результати останнього опитування громадської думки, проведеного Левада-Центром, засвідчують, що переважна більшість росіян в останньому конфлікті на Близькому Сході явно симпатизують палестинцям – і відповідно ХАМАСу. Прихильники палестинців більш ніж утричі перевершують прихильників ізраїльтян. А як головного винуватця актуального конфлікту називають Сполучені Штати (45%), на другому місці – Ізраїль (12%). ХАМАС же вважають винним лише вісім відсотків опитаних. І такі результати абсолютно корелюються з головними тезами кремлівської пропаганди.
Інше запитання: чому спалахнуло саме на Північному Кавказі? По-перше, бо завдяки мусульманському чиннику заклик «наших б’ють» виявився дієвим. Чому він не спрацював, наприклад, в інших мусульманських регіонах Росії, як-от Татарстан чи Башкортостан? Бо вони не є такими депресивними, як Дагестан, Карачаєво-Черкесія чи Кабардино-Балкарія. А як відомо, найрізноманітніші упередження, передовсім ксенофобського характеру, притаманні мешканцям саме знедолених реґіонів. Вони схильні шукати «винуватців» своїх негараздів, і в більшості випадків спрямовують свій гнів зовсім не на тих, на кого потрібно.
Зрештою, саме так усе відбувалося понад сто років тому за часів Російської імперії, коли влада спритно каналізувала суспільне невдоволення через єврейські погроми. Колишній головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт у свіжому інтерв'ю британській газеті Guardian рекомендував євреям залишити Росію, «якщо це можливо». Він чітко розуміє, що випущеного з пляшки джина антисемітизму назад так просто не заженеш. А в Махачкалі був лише початок «марлезонського балету».
