Художник Пінхас Павло Фішель: «Працюючи над ілюстраціями до поезії Григорія Фальковича, я відкрив для себе теми кохання, ніжності, смутку, наївності, веселої серйозності. Тепер вияв подібних тем у мистецтві є для мене основним мотивом творчості»
У Франції 14-15 листопада 2023 року в Університеті Париж 8 запланована конференція «Інформувати, розповідати, чинити опір. Режими правди у воюючій Україні (2022-2023)». ЇЇ завданням є мовою гуманітарних наук та мистецтва пояснити цінність миру для людства та чинити опір російській агресії.
Цей конференційний проект народився з очевидного факту: стан війни, як укотре показала російська агресія в Україні, трансформує вагу слів і способи їх використання, а також самі інформаційні практики. Це стосується насамперед пропаганди, логіка якої, заснована на потребі переконання, неминуче призводить до спотворення зв'язку між мовою і реальністю, і навіть як у випадку з нинішньою війною, до створення альтернативних реальностей на порожньому місці. Але трансформації також помітні у винайденні нових форм дискурсу та участі нових гравців, які в ім'я істини не соромляться пропонувати власні аналізи, користуючись можливостями, які пропонують сучасні технології.
Війна росії проти України, наприклад, змусила українських фахівців з гуманітарних наук — філософії, літератури тощо — оволодіти цими інструментами і примножувати виступи, конкуруючи з роботою журналістів та пропонуючи новий, по-іншому поінформований погляд на тривалу агресію. Мова також лежить в основі перекладацьких проблем, які під час війни стаютьще більш актуальними, оскільки ми шукаємо шляхи, яким чином мова має використовуватися не лише для опису дійсності, а й для конструювання світу.
Ця конференція поєднає теоретичні роздуми з творчою письменницькою та мистецькою майстернею, для студентів-магістрів візуальних мистецтв, політології, перекладу, літератури та філософії. Метою конференції буде осмислення нових практик дискурсу про війну, породжених ситуацією в Україні, а також пошуку способів, якими можна перевіряти, як ці дискурси можуть бути правдивими, порівнюючи погляди журналістів, науковців та письменників на війну.
У рамках конференції відбудеться виставка ілюстрацій до збірки віршів для дітей Григорія Фальковича «Шалахмонеси», які зробив художник з Києва Пінхас Павло Фішель. «Шалахмонеси» насправді — чи не перша, напрочуд вдала, спроба у вітчизняній дитячій літературі створити українсько-єврейську книгу, що поєднала найкраще з обох культурних традицій.Також слід додати, що за останні роки окремі вірші з «Шалахмонесів» побачили світ в інших книжках Г. Фальковича та шкільних підручниках, фактично ставши класикою сучасної літератури для дітей, а ілюстрації П. Фішеля неодноразово експонувалися на художніх виставках, частково публікувалися у інших виданнях та розлетілися по світах вітальними листівками.
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю, у якому Пінхас Павло Фішель розповідає історію створення ілюстрацій та видання книги Григорія Фальковича «Шалахмонеси» — першої книжки в історії Незалежної України єврейських віршів для дітей українською мовою.
Київський художник Пінхас Павло Фішель.
— Як Ви познайомилися з автором віршів Григорієм Фальковичем? "Шалахмонеси" були Вашою першою спільною роботою?
— «Шалахмонеси» — друга наша спільна робота з Фальковичем. До цього я оформлював книгу його віршів «Шляхами Біблії». Наприкінці 90-х років Григорій Фалькович ще не був тим, ким є зараз, класиком дитячої літератури, автором віршів, які знає кожна українська дитина. Він був відомий, як то кажуть, «у вузьких колах». Григорій Фалькович належить до покоління моїх батьків, але різниця у віці не завадила нам подружитися. Тоді ми обидва перебували в одному духовному потоці наближення до юдаїзму. Григорій Фалькович писав вірші і російською та українською мовами, це було рідкістю. Адже євреї тоді вважали за краще говорити, читати і писати суто російською мовою, сприймаючи українізацію суспільства як поганий знак.
— Як розпочиналася робота над книжкою?
— З Григорієм ми були сусідами й іноді ходили разом. Якось він поділився зі мною: « Знаєте, в мені тепер відбувається якийсь дивовижний процес. Я прокидаюсь і до мене приходять вірші, дитячі вірші на єврейські теми українською мовою. У перший момент я можу вибрати, вірші будуть російською чи українською… Але мені більше подобається як пишеться українською. Я почав їх записувати для своєї онуки, і вже назбиралося на поетичну збірку. Я хотів би Вам дати їх прочитати. Я не можу оцінювати ці вірші, але раптом вони Вам сподобаються і Ви захочете їх проілюструвати?».
Попрощавшися, я сів у автобус і… прочитавши кілька віршів, зрозумів, що таких віршів я ніколи не читав!!! Вже за кілька зупинок я передзвонив Фальковичу, і сказав, що з радістю візьму участь у цьому дивовижному проекті! «Даю Вам повну свободу, — обізвався поет. — Робіть із моїми віршами все, що забажаєте!»
Я закохався в «Шалахмонеси». (Саме слово «Шалахмонеси» за єврейською Традицією означає їстивні подарунки друзям під час святкування Пуриму, проте в поезії Григорія Фальковича звучання цього слова використовується для позначення особливих міфічних істот).
Я став носити «Шалахмонеси» із собою постійно. Читав їх і цитував своїм рідним, друзям та випадковим знайомим. Вірші були з одного боку єврейськими з іншого — позбавленими будь-якої національної вузькості. У них легко перемішувалися сучасність і давнина, душевна теплота і духовна глибина. Збірка була написана від імені єврейської дитини, яка відчуває себе вільно на вулиці і вдома, в театрі і в синагозі. Крім того, ця дитина висловлює свій внутрішній світ прекрасною українською мовою. Таких дітей на той момент в Україні не було. Це була утопія — надія, що колись вони з'являться — єврейські діти незалежної України!
— Чи був у Вас якийсь зразок оформлення книжки, може улюблений художник якого ви хотіли наслідувати у своїй роботі?
— Коли ілюструєш дитячі вірші, доводиться весь час уявляти себе дитиною, занурюватись у згадки про дитинство і переживати їх знову. З якихось глибин виплив спогад про альбом живопису, подарований моїм батькам на весілля. Альбом був величезний, з товстою, обтягнутою зеленою тканиною обкладинкою, із золотим тисненням, з картонними сторінками та оксамитовими на дотик репродукціями. Кожна була прокладена цигарковим папером. Я важко діставав його з шафи і міг годинами розглядати. І мені здавалося, якщо бувають такі книги, отже, у цьому світі варто жити. Мені захотілося зробити таку книжку, книжку–щастя!
— Від початку роботи над «Шалахмонесами» і до виходу книги минуло п'ятнадцять років. Чи немає у Вас почуття втраченого часу? Чи виправдав результат очікування? Адже за цей час можна було стільки всього встигнути?
— Якщо точніше говорити, рік я шукав підхід до віршів Григорія Фальковича. Чотири роки малював ілюстрації, років дев'ять був у пошуках видавців та спонсорів, та ще півроку готував видання до друку. Можливо, зі звичного погляду ці роки витрачені малоефективно. І все ж, я вважаю, що гідний результат виправдовує будь-який витрачений на нього час. Пошук мови книжкового оформлення був захопливим. Робота над ілюстраціями була чудовою! Вона оживила моє серце і змінила напрямок мого шляху в мистецтві. Видавці надали мені досконалу свободу, і мені вдалося реалізувати все, що я хотів! Про що ж шкодувати?
— Що ви маєте на увазі, коли кажете, що «Шалахмонеси» змінили напрямок Вашого шляху в мистецтві?
— За своїми схильностями в мистецтві я формаліст, який мало цікавився змістом, літературною складовою твору мистецтва. Працюючи над ілюстраціями до поезії Григорія Фальковича, я відкрив для себе теми кохання, ніжності, смутку, наївності, веселої серйозності. Тепер вияв подібних тем у мистецтві є для мене основним мотивом творчості.
— А чому підготовка вже готових ілюстрацій зайняла ціле півріччя? Може, ліпше було б когось найняти для суто технічної роботи?
— Головна складність полягала в тому, що треба було створити рукотворну книгу, яка містить золото і рельєфи, перевести в поліграфічний формат, зберігши її усі її позитивні й негативні якості. Це не зовсім технічне завдання.
— Що означає зберігаючи “негативні якості”? Для чого їх зберігати?
— Я маю на увазі помилки, які є неминучими в процесі знаходження досконалого зображення. Це як у долі кожного з нас. Відсутність помилок роблять її плоскою та нецікавою. Створюючи витвір мистецтва, художники, долаючи недоліки композиції, малювання, фактури тощо, зберігають їх сліди, не прагнучи гладкості досконалості. У цьому різниця між «красивим» та «прекрасним». Мені хотілося створити книжку за «канонами високого мистецтва».
Період підготовки ілюстрацій для друкарні, щоправда, був виснажливим — вирізати окремий шар лаку, окремий шар золота на більш ніж сорока сторінках. Крім того, «білі поля» сторінок є мальовничим простором. "Біле поле" в оригінальному зображенні, створене переливами рожевого, зеленого, коричневого, блакитного кольорів. Хотілося зберегти цю якість у надрукованому виданні.
— А чому книжка «Шалахмонеси» так довго не видавалася?
— У цієї ситуації, як на мене, є різні аспекти: поліграфічний, фінансовий, естетичний. Видавці переймалися тим, що не знайдуть читачів для цієї книги. У 90-ті роки євреї не хотіли читати українською, а українцям були малоцікаві єврейські теми.
З поліграфічного погляду "Шалахмонеси" дуже складні, ніхто не міг запропонувати відповідний варіант виконання рельєфів, присутніх на кожній сторінці. Пропонований спосіб продавлювання паперу — конгрев, перетворював книжку не те що на «золоту» – на «діамантову», викликав безліч додаткових складнощів з непередбачуваним результатом.
Одні видавці казали: "Нам дуже подобається книжка як читачам, і дуже не подобається як видавцям". Інші пропонували перекласти вірші російською мовою, що безумовно розширювало коло потенційних покупців. Це логічно, проте, і тому, в даному випадку, виходило зовсім не так. Якби книжка у першому виданні виходила російською, це повністю позбавило б її літературної унікальності, що власне надихнула мене на таку довгу працю. Адже до «Шалахмонесів» не було української дитячої єврейської поезії. Фалькович в цій сфері перший. Спроби перекладу російською були, але мені було важко їх сприймати, дуже багато губилося.
— Мені відомо, що один дуже відомий український видавець звинуватив Вас у тому, що Ви «не нахилилися до дитини», тобто, працюючи над ілюстраціями, більше були зайняті самолюбуванням, захоплені своєю майстерністю та талантом більше ніж майбутніми маленькими читачами.
Я справді ретельно стежив за «майстерністю і талантом», щоб вони не відводили мене від вираження якоїсь художньої правди, що відчувається мною, істинності… Що ж до виразу «не нахилилися до дитини», то мені здається, що каміння, палиці, струмки, метелики не нагинаються до дитини, але дитина нагинається до них. Мені хотілося, щоб книжка знаходилася в ряді речей подібних до вищеперелічених, до яких дитина прагне без примусу. Час показав, що так і вийшло.
— Один мій знайомий художник, подивившись "Шалахмонеси", сказав, що Ви "пограбували візантійський іконопис", маючи на увазі, що ви у неї запозичили естетику.
— О, ваш друг явно недооцінює мої «злодійські» досягнення. У процесі роботи я пограбував, середньовічну перську мініатюру, французькі ілюміновані рукописи, середньовічні єврейські манускрипти. Не знехтував творчою спадщиною братів Лімбургів, і це ще не все.
Якщо серйозно, справді існує підхід, виражений Пісаро в розмові з Гогеном, який закидав йому те, що, в естетичному сенсі, Гоген грабує дикунів Океанії. Але цей підхід застарів уже наприкінці ХІХ століття.
— Але ж «Шалахмонеси» насправді стилізація на тему середньовіччя, яких чимало в історії ілюстрації. Ви самі кажете про неї — сучасна середньовічна книжка?
— Ні. Сучасна середньовічна книжка.))) Якби я зображував сцени з лицарського життя — це була б стилізація. Але я зображую сучасних дітей, багатоповерхівки, велосипед, комп'ютер та телефон. Просто дивлюся на них через оптику середньовічної естетики. У цьому й річ. Я намагаюся відобразити основний конфлікт, присутній у поезії Григорія Фальковича — змішаність, гру, давнину та сучасність, вченість та дитячість. Дуже хотілося виразити всю красу світу цієї чудової плутанини.
— А чи не виникає у Вас почуття, що Ваші ілюстрації, нівелюють поезію, тиснуть, відволікають від сприйняття віршів Фальковича?
— Коли я шукав образотворчу мову книжки, зрозумів, що звичайна картинка, яка прагне прямо ілюструвати рядки вірша, зокрема Фальковича, спрощує, а не збагачує загальне враження. Відразу, здається, що й вірші не дуже гарні. І я пішов "іншим шляхом" — використовувати вірш як ключ, що відкриває двері у Великий світ. І автор із захопленням прийняв цю ідею. Багато хто говорить, що поезія лише виграла від цього.
— Як же таке дивне і дороге видання побачило світ?
— Збігло вже чимало часу від завершення роботи над ілюстраціями. Я одружився, у мене народилося на той момент двоє дітей. Але ніхто не поспішав друкувати книжку. І я звернувся до свого друга, який очолював дуже велику українську ІТ-компанію. «Мені шкода, — сказав я , — що твої онуки та мої діти житимуть без «Шалахмонесів». Надрукуймо їх!». «Давай!», — зголосився друг, і вділив усі необхідні для видання ресурси. Далі у справу вступило чудове київське видавництво «ДУХ і ЛІТЕРА», з яким мене пов'язує багаторічна співпраця. І все склалося!
— Мені казали, видання друкувалося в якихось особливих друкарнях, на особливому папері?
— Після того, друкарня «Майстер книга» запропонувала варіант створення рельєфу за допомогою вибіркового УФ лаку (яким друкують шрифт Брайля у книгах для незрячих) я не мав сумнівів у виборі друкарні. Ця технологія ніколи не використовувалася у такій якості. Вона цілком виправдала себе у нашому випадку. Папір повинен був мати і шляхетну матовість, і яскравість передачі кольору, і надавати легкий, не вульгарний блиск золотій фарбі. Форзац, за технологією, потрібно друкувати на офсетному папері, що зазвичай дає приглушене звучання кольору. А у «Шалахмонесах» форзац мав бути дуже яскравим. Тому його друкували в іншій друкарні, де існує найвищий рівень друку на офсеті. Потім усі друковані аркуші відвезли до третьої друкарні, що спеціалізується виключно на нанесенні лаку. У четвертій друкарні друкувалася обкладинка, ну це вже змушено, щоб встигнути до головного форуму України - «Книжкового Арсеналу», де відбулася перша презентація видання.
— Якою була подальша доля книжки?
— Вона з'явилася після Майдану. Час змін та надій, та час появи нових відносин між українцями та євреями. У 2016 році на різноманітних книжкових форумах «Шалахмонеси» здобули безліч премій, серед яких Премія президента України П. Порошенка. Весь перший тираж було розкуплено і книжка стала бібліографічною рідкістю. Потім «Піжамна бібліотека» перевидала книжку у зменшеному форматі та спрощеній формі, і більшість українських дітей, які не мали змоги придбати перше видання, отримали абсолютно безплатно свій примірник. І мені приємно думати, що «Шалахмонеси» — це реалізована утопія!
— Чи виставляли ви раніше ілюстрації до «Шалахмонесів» в окремій експозиції?
— Свого часу в галереї «Хлібня» на території Софії Київської я демонстрував частину ілюстрацій в рамках колективного виставкового проекту разом з художниками Олександром Агафоновим, Галиною Григор’євою, Іриною Пастернак, Шанталь Клеркс та Іваном Григор’євим. Проте, тепер у Парижі, в бібліотеці університету в Сен-Дені це буде перша виставка повного зібрання ілюстрацій до книги Г. Фальковича «Шалахмонеси».
Матеріал підготувала Анна Лобановська