Меблі для Сталіна

Наприкінці 1947 року бригада косівських різьбярів виготовила набір штудерних меблів для кабінету радянського диктатора Йосипа Сталіна.

Офіційно подарунок з Гуцульщини вважався приуроченим до 30-ої річниці так званої «Великої жовтневої революції», яку в Радянському Союзі святкували з особливою помпою. Але виготовлені косівськими майстрами меблі повезли до Кремля лиш у грудні, незадовго до дня народження “вождя, вчителя та батька радянського народу” Йосипа Віссаріоновича Сталіна.

Тогочасна обласна преса називала роботу гуцульських різьбярів не інакше, як “Подарунок для Сталіна”. Зараз невідомо, чи сидів більшовицький самодержець у різьбленому кріслі за майстерно виконаним столом і чи брав до рук спеціально для нього зроблену гуцульську файку. Зрештою, для радянського диктатора важливішим був символічний підтекст подарунку: він приймав його в ранзі переможця світової війни як данину від іще одного упокореного народу.

Майстри косівської артілі “Гуцульщина”, які працювали над меблями для Кремля майже рік, були переконані, що їхню роботу прийматиме особисто Сталін. Як пригадував 80-річний мешканець села Річки Василь Якович Тонюк (єдиний нині живий із тієї бригади різьбярів), умільці дуже переживали, щоби їхня робота сподобалася можновладному замовникові.

Василеві Тонюку на той час ішов 19-й рік, але він уже мав чималий різьбярський досвід, бо ще від 16 років разом із батьком працював у косівській артілі відомого різьбяра Миколи Кіщука. Саме Кіщука, у той час навіть обраного – для колориту – депутатом Верховної Ради УРСР, офіційна преса називала ініціатором створення подарунку для Сталіна. Хоча насправді ідея, звичайно, визріла в кабінетах обкому та райкому партії. Недаремно делеґацію, яка супроводжувала різьблені меблі до Кремля, очолював секретар Косівського райкому КП(б)У Матвій Дерев’янко.

За словами Василя Тонюка, голова артілі оголосив майстрам, що надійшло замовлення з Москви, після чого бригадир призначив кожному його ділянку роботи. Попри відверто партійне замовлення ніякої радянської ідеології  майстрам не нав’язували. “Там були тільки гуцульські орнаменти, ніякої радянської символіки робити нам не наказували”, - згадує Василь Тонюк.

Як розповіла дослідниця гуцульських народних промислів, завідувач організаційно-методичного центру «Культура Косівщини» Лариса Березка, кабінетний набір меблів для Кремля складався з 23 предметів, і над ним трудилися аж 18 майстрів артілі “Гуцульщина”.

“Розробляв ескізи, за якими оформлялися роботи, Володимир Гуз, родом зі Стрия, він був тоді головним художником, - розповідала пані Лариса. – А всю роботу виконували бригади з Косова та Річки. Річківські майстри, якими керував бригадир Медвідчук, здебільшого робили інкрустацію перламутром, кольоровим металом, бісером, якою вони здавна славилися”.

Здебільшого меблі були зроблені з грушевого дерева, але майстри оздобили вироби вкрапленнями й інших порід: сливи, бука, дуба. За гуцульським звичаєм, ніяких цвяхів для кріплення дерев’яних частин не використовували.

До комплекту входив головний стіл із письмовим приладдям (чорнильницею, прес-пап’є тощо), приставний стіл, три крісла та 9 стільців, книжкова шафа, столик для телефонів. Особливими родзинками були настільна лампа з різьбленим абажуром та правдива гуцульська файка.

“Люльку для Сталіна робив мій батько, - пригадував Василь Тонюк. – Ми знали тоді, що Сталін любить курити тютюн, тому зробили такий набір – з люльки і попільниці”.

Меблевий ґарнітур від косівських майстрів доповнював величезний ворсовий килим,  витканий в артілі імені Шевченка, керованій тоді народним майстром Федором Баб’юком. Завершальним штрихом були дві різьблені рами для картин, які мали би прикрашати робочий кабінет Йосипа Сталіна. До речі, того року Сталіну з нагоди річниці революції подарували відразу три картини. Від президента Польської Народної Республіки — роботу Войтека Коссака “Кривава неділя в Петербурзі”, від югославської делегації — картину Пайє Йованевича “Македонка”, а шведські громадяни Ашберґ і Маґнуссон презентували живопис російського художника Петра Верещаґіна “Нижній Новгород”.

Робота над кремлівськими меблями Василеві Тонюку запам’яталася тим, що дала йому можливість успішно, як би тепер сказали, “косити” від кількох призовів до радянської армії. “Я вже був у військкоматі, мали мене забирати до війська, - пригадував майстер. – Але прийшли люди з райкому, сказали, що я працюю в артілі і маю відповідальне доручення від Сталіна. Поки не виконали роботу, служити до війська не йшов”.

Виявляється, влада завжди досить поблажливо ставилася до народних майстрів. Як розповіла пані Лариса Березка, за німців косівські різьбярі так само отримували великі замовлення, і багато виробів в роки війни поїхали до Німеччини. “А за Австрії майстрів взагалі не брали до війська, - розповідає дослідниця. – Був випадок, коли одного умільця вже наполовину поголили по-рекрутському, аж прийшов наказ від влади відпустити його. Він так і вернувся додому напівпоголений”.

Василеві Тонюку відслужити у війську таки довелося. Службу він проходив аж у Бурятії. І треба ж такому трапитися, щоби, повертаючись 1954 року після демобілізації додому, Василь ще раз побачив меблі, які він робив зі своїми колегами з артілі. Чекаючи пересадки на потяг у Москві, він пішов оглянути столичні музеї і в Державному музеї революції у виставковому залі побачив гарнітур на експозиції.

Для зберігання подарунків Сталіну існували окремі фонди, з яких укладалит виставку,  експоновану в цьому музеї до 1955 року, коли було остаточно розвінчано «культ  особи». До речі, за час сталінізму зібралася така величезна кількість цих “виявів всенародної любови”, що 1957 року експозицію подарунків збиралися перенести в зали одного з найбільших кремлівських музеїв — Оружейної палати. Але встановити, як далі склалася доля гуцульського ґарнітуру, наразі не вдалося.

Відомо, що приймав подарунок у гуцульських майстрів не особисто товариш Сталін, а хтось із трохи нижчих ранґом партійних функціонерів. Василь Тонюк каже, що йому переповідали, що у Кремлі до майстрів вийшов головний комуніст України Лазар Каганович. Офіційна преса пише, що зустрічав делегацію з Гуцульщини секретар ВКП(б), начальник управління кадрів Олексій Кузнєцов. До речі, через неповних два роки після прийому гуцульської делегації товариша Кузнєцова, звинуваченого в організації внутріпартійного перевороту, заарештували й розстріляли за наказом Йосипа Сталіна.

...За свою роботу косівські майстри отримали щедру, як на той час, винагороду. Для райкому партії з Москви передали автобус. Голова артілі “Гуцульщина” Микола Кіщук отримав новенького “Москвича”. Решту майстрів винагородили відрізами вовняної матерії на костюми. А піонери 5-а класу московської школи №124, скориставшись нагодою, передали через гуцульських делегатів вітального листа “друзьям Прикарпатской Украины”.