Про львівських катів нагороджено чимало нісенітниць. Зокрема й про «руки ката» в суцільному татуюванні, які можна побачити в одному з музеїв. Давно доведено, що то руки злочинця, а не ката, але ідіотизм і далі гуляє сайтами.
А от ця історія трапилася насправді.
На Першотравневій демонстрації 1992 року до депутата обласної ради Андрія Микуша підійшли люди з Брюховичів, де він балотувався, і розповіли про таємничий об’єкт у брюховицькому лісі. Про нього ніхто нічого путнього не знав. Знали тільки, що туди уночі заїжджають якісь машини і вночі виїжджають, об’єкт обгороджений подвійним парканом, є сторожові собаки. І хтось там живе.
Розповіли також, що неподалік збиралися будувати піонерський табір. Після того, як залили фундамент, до будівельників прийшли товариші з КҐБ і попередили: або вони будують з глухою стіною, або нічого. Врешті будівництво зупинили.
Почувши це, Андрій підготував депутатський запит. Голова ради В'ячеслав Чорновіл сприйняв його без ентузіазму, вважаючи, що є багато важливіших справ, аніж якась лісова ділянка, хоч і покрита таємницею. Але Андрій наполіг, і врешті було створено комісію, до якої увійшли адвокат Нестор Гнатів, депутати Віра Лясковська (1939–2016), Тарас Кліш і голова сільської ради Іван Пономаренко (помер у 2020-му).
Комісія звернулася в першу чергу до генерала Григорія Шабаєва, який в 1990–1992 роках керував обласною міліцією. Шабаєв кинувся до полковника А. Зайця, начальника СІЗО, чим його дуже переполохав. Згодом Заєць признається Андрійові, що не спав п’ять ночей, почувши про той депутатський запит. Але він був єдиний, хто володів ситуацією, бо ні сам Шабаєв, ні райвиконкоми нічого не знали.
Комісія виїхала на місце. Об’єкт був приблизно за 50 метрів від дороги. Їх уже чекали, браму відчинили і стали показувати гаражі, переконуючи, що тут нічого цікавого нема. Просто гаражі, вантажівки, вольєри з собаками. Був там також невеликий будиночок, в якому начебто жив сторож з сім'єю. Уздовж парканів росли густі кущі малини. Виглядали вони дещо підозріло. Іван Пономаренко підійшов зацікавлено до кущів, легенько смикнув один і висмикнув разом коренем. Попробував другий кущик, третій – отже посадили буквально вчора.
Що ж вони хотіли замаскувати?
Ніхто їм нічого не пояснив.
Однак членів комісії не полишало відчуття, що тут щось не так. Андрій як голова комісії знав, що може і самостійно якісь кроки робити. Вирішив ще раз туди заїхати. Перед тим завітав до загально-технічного технікуму у Брюховичах і взяв кількох студентів з лопатами. Крім того, запросив археолога Ларису Крушельницьку (1928–2017). Поява біля таємничого об’єкта студентів з лопатами усіх сполошила. За пів години примчав полковник Заєць і став шипіти, що вони зможуть увійти тільки за рішенням прокурора.
Андрій уже здогадувався, у чому таємниця об’єкта. Він змушений був попрощатися зі студентами і зайшов на територію лише з Ларисою Крушельницькою і головою сільради. Тут він попросив пані Ларису оглянути весь терен, щоб переконатися, чи була земля рухана. Вона обійшла всю територію. Собаки, добре навчені, чемно мовчали.
Пані Лариса ствердила, що вся земля була перекопана і потім покрита дерном. Там нема цілини.
На цьому візит було завершено, але Андрій не заспокоївся. Він вирішує знову навідатися туди уже з поважнішою делегацією. Довідавшись про нову експедицію, полковник Заєць спецлітаком вилітає до Києва. Міністром внутрішніх справ був тоді Василь Дурдинець (1937 р. н.). Обоє ідуть до В. Чорновола, який на ту пору уже перебував у Верховній Раді, аби той вплинув на непогамовного депутата, а при тім розповіли йому, в чому полягала таємниця об’єкта.
Відтак усі троє повертаються до Львова. Цього разу експедиція складалася з Андрія, пані Лясковської, Чорновола, Зайця і Шабаєва.
І тоді депутати побачили чоловіка, який жив у тому будиночку з сім'єю. Саме він того разу відчинив їм браму. Виглядав доволі похмурим, був дуже мускулистий, вищий середнього росту, Мав великий ніс із горбинкою і неймовірно холодні очі, погляд з-під лоба не віщував нічого доброго. Він непривітно дивився на гостей і, вочевидь, не мав наміру тиснути комусь руку, тому відразу відійшов набік і далі тримався на відстані.
Віра Лясковська не належала до лякливих жінок, збити її на манівці було важко, але тут вона, зустрівшись поглядом із тим чоловіком, – а вже, вочевидь, здогадуючись, хто він, – раптом запанікувала і відмовилася виходити з машини. Відбувся якийсь містичний вплив на неї.
Делегація увійшла на територію. Чорновіл із Шабаєвим спереду, Андрій з Зайцем за ними. Саме тоді Заєць признався, як переживав, довідавшись про майбутній візит депутатів.
І тут нарешті полковник Заєць розповів, що це за місце. Саме тут розстрілювали кримінальних злочинців – і не лише зі Львівщини, а й із цілої України і навіть з Молдавії. Розстрілювали переважно в СІЗО, а сюди привозили і закопували, але також розстрілювали і тут, бо люди розповідали, як уночі гуркотіли машини.
Андрій поцікавився у полковника, чи власне той чоловік розстрілював.
Він поглянув на нього і відповів:
– Я вам того не скажу.
– Мені достатньо, – сказав Андрій.
Він їх не лише розстрілював і закопував, а й, мабуть, брав участь у тортурах.
Згодом вдалося довідатися, що кат був родом з Городоччини. У тому будиночку він жив сам, жінка, донька і старший син приїжджали на вихідні. Далеко пізніше з'явилася чутка, що він загинув – чи то його вбили, чи то якоюсь поганою смертю помер.
Постало питання, що з цією інформацією робити. Чи були там також розстріляні політичні в’язні?
Нестору Гнатіву доручили перевірити міліцейський архів. З'ясувалося, що політичних там не було, а були переважно жорстокі вбивці. Серед них дуже багато циганів. Один із убивць походив з Андрієвого села: зґвалтував бабцю і задушив.
Можна було б нарешті заспокоїтися: таємниця розкрита. Так, але ж там поховані люди. Хтось віруючий, хтось ні, але їм точно не відправили Службу Божу. Андрій тоді пішов до архієпископа Володимира Стернюка (1907–1997) і розповів про ситуацію. Архієпископ сказав, що не радить робити розголос, а достатньо відправити панахиду за їхні нещасні душі і все.
Так і зробили. Встановили хрест, а будинок і огорожу знесли. До тої пори вся сім'я ката виселилася. Голова сільради Іван Сало віддав територію під музей модерної скульптури Михайла Дзиндри.
А однак те місце знаменне також тим, що неподалік було знайдено повішеного Володимира Івасюка. Можливо, саме там його допитували.
P.S. Звісно, історія про львівського ката не повна. Тому сподіваюся, що почую деталі, за які буду дуже вдячний.
.
23.08.2023