Однією з особливостей портових міст можна вважати їх відкритість до світу. У тому значенні, що кораблі прибувають і прибувають, і на берег сходять прибульці, й гучно товчуться, переходячи митні та прикордонні формальності. Потім втихомирюються й зникають у лабіринтах міських вуличок. Мабуть, так існувало Яффо протягом усієї історії цього міста. Сюди прибували римські леґіони, купці, сюди звозили рабів й різноманітний крам. Потім почалися походи хрестоносців. Відомою є Яффська битва короля Ричарда Левове Серце з військом султана Єгипту і Сирії Салаха ад-Діна. Місто часто перебувало в облозі, його захоплювали й знищували. Навіть Наполеон після шестиденної облоги здобув Яффу та поспішно полишив її, бо кинулася моровиця і викосила чимало його вояків. Місто з такою багатою історією було брамою для паломників, що прибували на Святу землю, а потім для євреїв, які почали приїжджати й поселятися тут з кінця дев’ятнадцятого століття. Від часів, коли Османська імперія приєднала ці землі, на берегах Яффи сиділи урядники прикордонної та митної служб, які на свій розсуд впускали ашкеназьких євреїв на підвладну їм територію. Відкритість до світу ніяк не означає безпеки – радше навпаки.
Море біля берегів Яффо синє, як достиглі у серпні сливки. А хвилі такі дужі, що доводиться будувати захисні споруди, щоби гасити силу удару. Ось чому яффський порт завжди вважався небезпечним, тому кораблі кидали свої якорі за кілька миль від берега, аби не сісти на мілину або ще гірше – не викинуло їх на берег. На початку двадцятого століття європейські рейси прямували до Александрії, а то й до Хайфи. З Александрії пасажири залізницею діставалися до Єрусалиму, а з Хайфи – взагалі крок землі. Хоча у яффському порту ще протягом багатьох років вантажили й розвантажували, все ж з часом рибальські човни й прогулянкові катерки заштрихували собою приморський пейзаж, і колись чи не головна морська брама Святої землі помалу втратила своє значення.
Колись яффський сорт помаранчів, в якому немає кісточок, а на смак він солодкий та соковитий, давав працю і тим, хто їх вирощував та доглядав по численних помаранчевих гаях, і тим, хто наймався пакувальником і вантажником в порту. Під час збору врожаю помаранчі укладали в дерев’яні ящики і перевозили вантажівками та верблюдами до порту, звідки транспортували до Лондона, Парижа та Берліна. Рекламні плакати по цілій Європі сповіщали про Jaffa orange. Жовтогарячі кулі помаранчів зображувалися на тлі яффського порту чи полів з пальмами. Мені потрапила на очі давня знимка з 1907 року, на якій велика арабська родина, переважно чоловіки і хлопці з фесками на головах, завивають помаранчі у папір. Можу уявити, що привезені й дбайливо укладені помаранчі спочатку помандрують до порту, а там на малих човнах їх перевезуть на кораблі, що ляжуть курсом у бік Європи. Оскільки сезон збору помаранчевого урожаю тривав з листопада до березня, то малі яффські сонця потрапляли навіть на різдвяні столи європейських мешканців, присвічуючи теплом снігові вечори в зимних містах. Липкий сік, обмащуючи вуста і руки, пахнув ґрунтами випаленої під сонцем землі й манив уяву екзотичними краєвидами.
Але не тільки завоювання, облоги та битви супроводжували це місто. Воно навіть потрапило в текст Діянь апостолів. У Десятому розділі, що складається із сорока восьми стихів, розповідається, що апостол Симон, який Петро, зупинився в Яффо у домі іншого Симона, гарбаря, тобто того, що виправляв шкіру, іншими словами кушніра, будинок якого стояв біля моря. Яффський сюжет розпочинається з того, що сотнику Корнилію з Кесарії з'являється Ангел Господній і наказує прикликати апостола Симона Петра, який у той час гостює в Яффо. Корнилій споряджає двох своїх слуг і одного вояка, які йдуть виконати волю Корнилія, яка, по суті, є волею Всевишнього. Почувши верховний голос про те, що за ним йдуть троє і він мусить піти з ними до Кесарії, апостол Петро як правовірний юдей розуміє, що за всіма приписами не гоже, ні під яким виправданням, входити юдеєві в дім язичника. Але Господь каже Петрові, що немає людини поганої чи нечистої. Під час промови Петра Дух Святий зійшов на всіх присутніх, і дивувалися юдеї, що прийшли з Петром, що язичники також сподобилися Святого Духа. Власне з Яффо апостол Петро був покликаний до Кесарії до дому Корнилія, аби було показано, що вчення Христове належить усім. Принаймні так трактується цей Десятий розділ із Діянь. Будинок того гарбаря зберігся, але не для відвідин туристів, бо володіє ним родина місцевих вірмен.
Бродячи вуличками, я натрапив на склад старовинних дверей. Мабуть, з усього Яффо підприємливий власник цього бізнесу звозить старі двері, які донедавна прикрашали входи до будинків. Стара Яффа помалу зникає, тобто перебудовується. Двері будівельники знімають із завіс і просто викидають на сміття. Й ось хтось звозить їх до себе і складає, гадаючи, що після реставрації зможе перепродати. На одних таких дверях облущена від сонця та старості синя фарба втратила свою структуру і в багатьох місцях проступають оголені місця. Двері суцільні, посередині з лиштвою. На лівій і правій стороні – поржавілі металеві долоні, якими достукувалися, щоби господарі дізнавалися про прихід гостей. Тріщини – наче нервові вузли пам’яті, що увібрала в себе викрики портових робітників, запах міських пекарень, торохтіння вантажівок з помаранчами, звуки вуличних боїв, вигуки переможців і зойки переможених. Я погладив долонею ці двері й відчув шерехатість. Вона – через доторк – хотіла, щоби я щось збагнув.
На Яффський блошиний ринок мене привела цікавість. Такі ринки – ціла епопея міського життя. Тут не тільки спродують казна-що, але самі продавці представляють собою дивовижні тексти їхнього життя. Можна сказати, що по очах і обличчях, а також манері спілкуватися та й, зрештою, одягу пильне око і чутливе вухо зрозуміють, що перед вами ненаписані великі романи. Стільки в них облущеного життєвого матеріалу, який вони не продають, а діляться з вами задурно. Отож, ходячи поміж рядами, я випадково почув розмову двох російськомовних типів. Обоє – з кримінальним татуюванням на фалангах пальців. Один продавав якісь старі капці, інший на повен голос, ні на кого не зважаючи, радив, як краще і де отримати соціальну допомогу. Як вони опинилися в Яффо і які морські вітри їх принесли сюди, мені невідомо. Виглядали як поранені чайки на прибережних каміннях. Немічні і покинуті.
В Яффо, як у цілому нашому бутті, все переплелося: і перебування апостола Петра, і портова метушня, і запахи помаранчів, і облоги з вуличними перестрілками, і розмова тих двох нещасних – переплелися дії і діяння, тобто все, що являє нам неспинний рух нашого космосу.
Василь Махно — український поет, прозаїк і есеїст — лауреат багатьох премій, зокрема «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія»™ (2020), спонсорованої канадською недержавною організацією «Українсько-єврейська зустріч» (UJE) за підтримки ГО «Форум видавців» (м. Львів, Україна). Поїздку Василя Махна до Ізраїлю 2023 року для презентацій та досліджень підтримано UJE.
15.07.2023