Кілька днів тому у Ізраїлі у віці 106 років помер профессор Зеєв Бен-Хаїм – видатний лінгвіст-гебраїст, один із тих, хто відроджували мову іврит.
Цікавою є його біографія. Народився 1907 року в Мостиськах нинішньої Львівської області. Справжнє ім'я – Зеєв-Вольф Ґольдман. Навчався як за програмою єврейської школи, так і «загальним» наукам. Після закінчення середньої освіти вступив до рабинської школи в Бреслау (нинішньому Вроцлаві – тепер це Польща, а тоді була Пруссія). Навчаючись там, одночасно отримав ступінь доктора лінгвістики у Ляйпціґському університеті.
1931 року Зеєв приїхав на стажування в Ерец-Ісраель (дослівно «Земля Ізраїля» – патетична назва частини Близького Сходу, найбільш пов’язаного з прадавньою єврейською історією), навчався у Єврейському університеті в Єрусалимі. Через рік повернувся до Німеччини, щоб отримати посвідчення рабина в Бреслау. 1933 року репатріювався – вже назавжди.
Бен-Хаїм був знайомий із відомим єврейським поетом і громадським діячем Хаїмом-Нахманом Бяликом. Бялик уже 1934 року призначив його ученим секретарем Комітету мови іврит («Ваад а-лашон а-івріт»). На цій посаді Бен-Хаїм пробув до 1950 року. Метою Комітету було поширення івриту як розмовної мови, створення орфоепічних норм, збагачення лексіки, унормування граматики. Водночас, з 1948-го Бен-Хаїм викладав на кафедрі івритв в Єврейському університеті, де 1955 року отримав звання професора.
У 1955 році він був одним із засновників Академії мови іврит («А-академія ле-лашон а-івріт»), правонаступниці Комітету. З 1961-го він уже її віце-президент, а після смерті першого президента Академії, уродженця Львова Нафталі-Герца Тур-Сіная (справжнє прізвище – Торчінер) стає її президентом (1973).
Головною справою життя Бен-Хаїма (з 1959 р. і до 1992-го) стало складання історичного словника івриту – багатотомного видання, до якого ввійшли всі слова, використовувані в текстах цією мовою: в Танаху, Талмуді, середньовічній і сучасній іврітській літературі. Роботу над словником він продовжував і надалі, попри похилий вік. Бен-Хаїм також продовжував активно працювати в Академії мови іврит, особливо в її комісії з граматики.
Значним є внесок Бен-Хаїма у дослідження історії розвитку івриту й арамейської мови. У брошурі «Стародавня мова і нова дійсність» (1953) він обговорює проблеми розвитку івриту як живої мови Держави Ізраїль. У 1955-1965 рр. Бен-Хаїм – редактор лінгвістичного журналу «Лешонену» («Наша мова»).
Найбільша заслуга Бен-Хаїма – доказ історичної єдності і безперервного існування мови іврит, починаючи з кінця II тисячоліття до н. е., і до наших днів. Бен-Хаїм ділить історію мови іврит на два періоди: перший – коли іврит був розмовною мовою, і наступний. У своїй головній праці, якій присвячено 45 років життя, – «Письмові та усні традиції івриту й арамейської мови у самаритян» (тт. 1-5, Єрусалим, 1957-1977), – Бен-Хаїм ретельно і на величезному фактичному матеріалі простежує взаємовплив цих двох близьких семітських мов у періоди Першого та Другого Храму (а також Мішни) і виявляє численні свідчення цього в застиглих мовних формах у самаритян.
Бен-Хаїм здійснив наукове видання творів самарітянського поета IV століття Марка «Теват Марка» («Ковчег Марка», 1980) – збірник екзегетичних і теологічних вчень самаритян.
1992 року опубліковано збірник статей Бен-Хаїма «У боротьбі за мову», присвячений проблемам сучасного івриту.
Зеєв Бен-Хаїм – лауреат Державної премія Ізраїлю (1964) та премії Єврейського університету (1994).
16.08.2013