Як у Мостиськах покривали хронічний дефіцит бюджету (остання третина ХІХ – початок ХХ століття)
12 серпня 1866 року цісар Франц Йосиф І підписав закон про міські і сільські громади, згідно якого адміністративно-територіальні одиниці отримували досить широкий обсяг самоврядування з відповідними повноваженнями й обов'язками. У містах обирали бурмістра та раду, з середовища останньої – управління ґміни (у її склад входив бурмістр та не менше двох асесорів). Всі видатки мали покриватись з доходів ґміни. Якщо ж вони були вищими, ніж прибутки, у громаді приймали рішення про накладання додатків до окремих державних податків.
Про самоврядне управління ґміною Мостиськ на сьогодні відомо ще зовсім мало. Деяку інформацію знаходимо у тогочасній пресі¹. Наприкінці 1860-х років у житті міста однією із центральних тем було питання створення школи. У відповідному дописі зазначено, що навіть ті міщани, «які ледве підписатись могли», одноголосно висловлювались щодо необхідності організації навчального закладу. Проте тодішній магістрат ледве спромігся знайти для місцевої школи трьох учителів та для дівчат – одну учительку. Після адміністративної реформи та створення повітів місто придбало кляшторний будинок, який раніше належав домініканцям, де і планувалось організувати школу. Оскільки діяв новий закон про ґміни, міська рада зуміла зібрати капітал у розмірі 16 тис. золотих ринських. Частина з них призначалась на облаштування згаданої будівлі, частина – на позичковий фонд та придбання ділянки, яка мала призначатись на військові казарми. Та поки почали укладати статут позичкового фонду, міркувати про розподіл коштів, збігло чимало часу. А гроші, як скаржився автор допису, просто лежали, не приносячи користі. Дехто з членів ради, а також міський касир, розуміючи неприпустимість такого зволікання, радили, і навіть наполягали, аби керівник ґміни аптекар Шальбот відвіз гроші до ощадної каси у Львові. Щоправда, Шальбот у такій пропозиції не добачав резонів: «А що ж це, я не в стані відповісти за тих пару ренських?». 24 березня 1868 р. зранку у Мостиськах прогриміла новина: з міської каси вкрали усі гроші.
Цей випадок спричинив до того, що міську раду звільнили від обов'язків (у липні 1868 р.). Скарги підписували, щоправда, лише «30 найсміливіших мостиських міщан». Були й такі, які чинили опір. Євреї від скандалу дистанціювались. Тимчасове управління ґміною віддали трьом міщанам – двом католикам і одному єврею. Вибори призначили на 1 грудня 1868 р. Відтак Керівником ґміни став місцевий кушнір², а його заступником – римар³.
Новий керівник мостиської громади Максиміліан Мушинський розпочав управління містом, фінансовий стан якого був у критичній ситуації. Зокрема, необхідно було виплатити заборгованість міському адвокату (777 ринських), оплатити ремонтні роботи – каналу в межах ринку (200 ринських), дороги (200 ринських), будівлі школи (1000 ринських) та ін. У дописі вказували, що у повіті немає жодної «головної школи», найближчі знаходяться у Перемишлі, Ярославі, Городку і Самборі. Тому автор висловлював сподівання, що загальній справі допоможе шкільна рада і повітовий виділ, а також заможні місцеві обивателі. Зокрема, названо графа Олександра Цетнера, повітового маршалка графа Едварда Стадницького, а також власника Рудників графа Борковського, «які відомі своїми добрими намірами ширити освіту». Питання виділення субвенції обговорювалось на засіданні управління гміни 9 червня 1869 р., яке було скликане з ініціативи повітового старости Я. Згурського.
У Мостиськах проблеми з бюджетним дефіцитом виявились хронічними. Збори додатків до державних податків фіксуються принаймні з 1871 р. Краєвою ухвалою від 15 листопада 1870 р. ґміна міста Мостиськ отримала дозвіл збирати у наступному 1871 р. оплати з поставлених в межі міста спиртних трунків, а зокрема – по 12 центів з однієї нижньоавстрійської міри, або ж по 4 золоті ринські і 80 центів з одного відра спиртних трунків⁴.
Також згідно краєвої ухвали від 6 січня поточного року ґміна отримала дозвіл на збір згаданих оплат у 1872 і 1873 рр. Відтак репрезентація ґміни Мостиськ просила про продовження права збору додаткових оплат на період з 1 січня 1874 до кінця 1879 р. Своє прохання магістрат аргументував тим, що умови, через які цей збір був затверджений 1971 року, не змінились. Навіть навпаки: на спорудження дороги до залізничної станції та видатки у зв'язку з епідемією міська влада змушена була видати всю готівку, та ще й взяти у борг. Усі заплановані роботи безумовно мусили бути виконані. 21 жовтня 1873 р. краєвий виділ засвідчив, що мотиви, подані репрезентацією ґміни Мостиська, є слушними, тому прохання слід задовільнити⁵. Розпорядження, яким гміна Мостиська отримала право на збір мита на вище наведених умовах, було підписане у Відні 2 лютого 1874 року⁶.
У 1875 р. тариф оплат був змінений: замість 12 центів від однієї нижньоавстрійської міри чи 4 золотих ринських і 80 центів з відра, від 1 січня 1876 р. встановлювався наступний збір: 8½ цента з літра або ж 8 золотих і 50 центів з гектолітра⁷. У 1880 році магістрату знову дозволили збирати оплату зі спиртних напоїв – по 8 центів з одного літра. Йшлося про алкоголь, який виготовляли і споживали у межах ґміни, або завозили у місто для споживання. Не дозволялось збирати оплату з товару, який не споживався у місті.
У 1890 р. рада ґміни Мостиська знову повернулась до цього питання. На засіданні від 21 січня було ухвалено запровадити ґмінні оплати з пива та меду у розмірі 2 центів з одного літра на шість років. Виручені кошти мали піти на покриття дефіциту бюджету. У межах гміни про ухвалу проінформували – протест вніс тільки тамтешній пропінатор. Це не стало перепоною – 15 лютого 1890 р. повітова рада затвердила ухвалу, а 8 серпня повітовий виділ запропонував відповідну петицію на затвердження у ґмінне управління.
Ц-.к Дирекція пропінаційного фонду, якій передали згадану петицію на розгляд, у своїх висновках (8 і 25 жовтня 1890 р.) висловилась проти рішення ґміни, вказавши на те, що такі оплати будуть суперечити інтересам пропінаційного фонду. Натомість, у ц.к. Дирекції пропінаційного фонду заявили, що можуть погодитись на право ґміни збирати оплату лише з пива та меду, які виготовляють приватні особи для свого вжитку. Натомість додаткові збори не повинні торкатись трунків, які поставляє державець пропінації або ж його шинкарі. У краєвому виділі у зв’язку з цим констатували, що таке обмеження ґміни прирівнювалося б до повної відмови у їхній вимозі, бо дохід у такому разі був би мізерним, і ніяким чином би не повпливав на залагодження питання з бюджетним дефіцитом.
Крайовий виділ, через відмову Ц.К. Дирекції пропінаційного фонду, запропонував петицію ґміни Мостиськ на розгляд у сеймі. У виділі вважали, що мотиви ґміни поважні і заслуговують на позитивне рішення. Зокрема вказували, що у 1890 р. бюджетний дефіцит становив 1935 зл. 12 центів. Цей недобір, як стверджували, не можна було ліквідувати завдяки додатків до існуючих податків, бо «місцеве населення убоге і без цього значно обтяжене податками» (на 4000 мешканців вони становлять 6848 зл. 85 центів). Місто мало певне майно, але цього не вистачало, аби покрити усі видатки. Краєвий виділ звітував перед сеймом, що ремесло і торгівля у Мостиськах занепадало, зокрема, через ліквідацію у місті військової стації. У ґміні підрахували, що якби дефіцит таки намагалися покрити за рахунок підвищення податків, то їх потрібно було б збільшити на 40%. Також зазначили, що дефіцит місцевого шкільного фонду склав 950 зл. 36 центів. Якщо і його вирішили б покрити завдяки додатку до податків, то їх довелося б збільшити на 55%, що для місцевому населення не під силу.
У краєвому виділі вважали, що додатковий збір з пива і меду, який буде збиратись поряд з уже існуючим, був би менш обтяжуючим для мешканців, ніж підвищення безпосередніх податків. Тому вердикт ц.к. Дирекції пропінаційного фонду щодо підвищення беспосередніх податків, на думку фахівців виділу, був безпідставним. Що ж до позиції ц.-к. Дирекції пропінаційного фонду, то вимоги мостиської ґміни там відкинули, мотивуючи це наступними аргументами:
а) додатковий збір зменшив би консумпцію, оскільки ціни на пиво зросли б;
б) розташування Мостиськ, у порівнянні з іншими ґмінами, є вигідним, бо громада збирає значний дохід з оплат від алкогольних напоїв (2750 зл.), який був завтерджений ухвалою від 2 березня 1887 року;
с) консумпційні оплати обтяжують доколишнє населення, яке прямує у Мостиська на торги і ярмарки. Справедливим є, аби мешканці ґміни Мостиська, які мають першочергову користь з прав, які надає їм ухвала магістрату, безпосередньо спричинялись до обов'язків, які лежать на ґміні.
У відповідь на ці закиди Краєвий виділ зазначав:
щодо а) накладання до збору з літра пива найбільше 2 центів, яке може бути ухваленим, не може спровокувати відчутного зменшення консумпції, тому пропінаційному фонду не слід переживати про зменшення доходу;
щодо б) незважаючи на вигідне розташування Мостиськ, на яке вказує пропінаційна Дирекція, і доходу в розмірі 2750 зл., який стягує ґміна з спиртних напоїв, незаперечним фактом залишається дефіцит бюджету, який місто не може покрити;
щодо с) довколишнє населення, яке, споживаючи пиво і мед, буде наражатись на такі невисокі оплати, не сплачує зате багато за користування ґмінними пляцами і торговиськами, про що пропінаційна Дирекція в своєму першому відгуку від 8 жовтня цього року говорила. Магістрат зумисне не запроваджує вищих торгових і пляцових оплат, оскільки це могло в спровокувати занепад ярмарків і торгів.
Ц.к. пропінаційна Дирекція також вказувала на те, що у ґміні, яка також володіла власним правом пропінації, буцімто збирали оплати не лише з горілки, але також і з пива. Доказом цього були нібито тексти укладених контрактів, згідно яких державець пропінації мав право збирати певні оплати з пива і меду, які спроваджувались третіми особами для власного ужитку. Проте з’ясувалось, що ці оплати, про які згадує Дирекція пропінаційного фонду, не були додатковими зборами з напоїв, які йшли у бюджет ґміни, а що це були оплати на користь державця від тих осіб, які відмовлялись купувати його трунків. Отож, це була лише частина пропінаційного прибутку, але не оплата на користь ґміни.
Отож, краєвий виділ констатував серйозний недобір у бюджеті Мостиськ, акцентуючи при цьому, що місцеві чиновники застосовували всі можливі інструменти для заощадження. Оскільки всі видатки були пов'язані з урядовими розпорядженнями, зобов'язаннями ґміни і ухвалами ради міста, з їх переліку не можна було практично нічого викреслити так, аби це відчутно не заторкнуло господарство міста. У місті на поточний рік обов'язкові видатки становили 7478 ринських і 76 центів. Від прелімінованих податків залишалось 3908 зл, які мали йти на господарські потреби ґміни – утримання будинків, асекурацію, опалення канцелярії, в'язниці і міської охорони, освітлення міста, брукування, каналізацію, підтримку убогих і т.д. Також у краєвому виділі наголошували, що не потрібно забувати про статус Мостиськ як садиби ц.к. староства, що нараховувало більше 4000 мешканців. Очевидним було, що потреби міста в міру його розвитку щораз зростатимуть. Відмова ґміні у цих оплатах спричинить тільки те, що місто не зможе виконати нічого з того переліку, який був передбачений у бюджеті. Така ситуація спостерігалась у 1890 р. – через брак коштів та очікування затвердження жаданих оплат всі роботи пов’язані з будівництвом і ремонтом тротуарів, шутруванням, утриманням криниць, міських будинків та каналізації були фактично зупинені. У бюджеті на їх виконання передбачалось витратити 2100 ринських.
Беручи до уваги таке бачення ситуації, крайовий виділ пропонував сейму прихильно розглянути петицію ґміни та ухвалив проект, згідно якого Мостиська отримує право на збір оплат з пива та меду у розмірі 1 золотий ринський і 70 центів з гектолітра (такий тариф, на думку ц.к уряду був максимальним, який міг призначатись для ґмін). Сейм вирішив питання позитивно – дозвіл було надано на шестирічний період. Оплата стосувалась напоїв, які були виготовлені для споживання у місті, чи привезені у місто для продажу чи споживання. Тобто йшлося тільки про місцеву консумпцію⁸. 23 грудня 1892 року Мостиська отримали право збору оплати з усіх видів алкогольної продукції у розмірі 8 центів з літра до кінця 1895 р.⁹
Ще один розгляд петиції мостиської ґміни відбувся 1907 року на 18-му засіданні 3 сесії Галицького сейму. Член крайового виділу Верещинський доповідав, що 12 листопада 1906 р. мостиська ґмінна рада постановила запровадити додаткову оплату з пива у розмірі 2 крони з одного гектолітра на період шести років. Про цю ухвалу у ґміні належно проінформували, після чого з’явились протести – від бровара Красічинського та Ізраеля Рехта. Їх відкинули – 24 січня 1907 р. ухвалу затвердили на повітовій раді у Мостиськах. Запровадження оплати ґміна мотивувала потребою зменшення відсоткової стопи ґмінних додатків до безпосередніх податків, які щороку накладались для покриття дефіциту бюджету ґміни. В 1905 р. на потреби міста видатки становили 24 293 крони 62 геллери. Крім цього, на шкільництво йшло 10 696 и 69 геллери. Разом, за підрахунками ґміни – 34 390 крони і 31 геллер. Доходи становили 29 549 крони і 66 геллерів, відтак дефіцит – 4 840 крони i 65 геллери. Для покриття цього недобору було накладено 30 відсотків додатку на безпосередні податки, що збирались у ґміні. В 1906 р. видатки на потреби ґміни склали 25 599 крон 5 геллерів, а на школу – 10 096 крон і 69 геллерів. Разом – 35 695 крон і 74 геллери. Доходи у цьому ж році становили 30 668 крон і 52 геллери, а дефіцит – 5 027 крон і 22 геллери. Його також удалось покрити завдяки 30-відсотковій надбавці до безпосередніх податків. Невтішна ситуація була і в 1907 р., навіть попри те, що зменшились видатки на школу (7 609 крон і 50 геллерів). Дефіцит бюджету становив 4 878 крон і 84 геллери. Недобір знову ж було ліквідовано завдяки 30-відсотковій надбавці. Ц.к. Дирекція галицького пропінаційного фонду у Львові у листі від 1 березня 1907 р. засвідчила, зважаючи на складну ситуацію у Мостиськах, що не буде заперечувати, аби ґміні надали право до кінця 1910 року на збір додаткової оплати у розмірі 2 крон від гектолітра. Оплату мали вносити усі, хто виготовляє пиво для місцевої консумпції, або ж для цієї цілі привозить – для продажу чи власного вжитку. Йшлося лише про місцеву консумпцію в межах ґміни¹⁰.
***
Мостиськам не вдавалося вилізти зі злиднів ні в описуваний період, ні в міжвоєнний час, надто ж у перші повоєнні роки. Наприкінці ХІХ ст. місто було знане у Галичині і трохи дальше не лише зі славетних «фуяр» та кінних ярмарків, які одначе тоді уже занепадали, але і зі своєї занедбаності. В якійсь мірі Мостиська навіть стали взірцем відсталості. Описуючи огидний стан тротуару біля костелу оо. Капуцинів у Кракові 1888 року, автор допису зазначив, що він, можливо, є «відповідним для Мостиськ або якоїсь іншої галицької діри, але не для Кракова»¹¹. Ще один характерний допис: 1903 року мешканці вул. Босяцької за посередництвом редакції газети просили магістрат Кракова, аби там собі нагадали, «що і тут мешкають люди, які платять податки. Вулиць настільки занедбаних важко відшукати і в Мостиськах»¹².
_______________________
¹ Dziennik Lwowski. Organ demokratyczny. 24 czerwca 1869. Rok III. Nr. 146. S. 3.
² Кушнір – ремісник, що вичиняє хутро із шкури та шиє хутряні вироби.
³ Римар (лимар) – майстер, який виготовляє ремінну збрую.
⁴ Одна міра – 1,415 л, одне віденське відро – 56,6 л.
⁵ [Kadencja III, sesja IV, pos. 4] Sprawozdanie Stenograficzne z Rozpraw Galicyjskiego Sejmu Krajowego. 4. Posiedzenie 4. Sesyi 3. Peryodu Sejmu Galicyjskiego. S. 36.
⁶ Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. 1874, cz. 9.
⁷ [Kadencja III, sesja VI, al. 7] Alegata do Sprawozdań Stenograficznych z Szóstej Sesyi Trzeciego Peryodu Sejmu Krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi Wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z roku 1875. Alegat 7.
⁸ [Kadencja VI, sesja II, pos. 22] Sprawozdanie Stenograficzne z Rozpraw Galicyjskiego Sejmu Krajowego. 22. Posiedzenie 2. Sesyi VI. Peryodu Sejmu Galicyjskiego. S. 838-840.
⁹ Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. 1893, cz. 2.
¹⁰ [Kadencja VIII, sesja III, pos. 18] Sprawozdanie Stenograficzne z Rozpraw Galicyjskiego Sejmu Krajowego. 18. Posiedzenie 3. Sesyi VIII. Peryodu Sejmu Galicyjskiego. S. 1033-1034.
¹¹ Kurjer Krakowski. 8 czerwca 1888. R. 2. Nr. 129. S. 2.
¹² Nowiny dla Wszystkich. Dziennik ilustrowany. 1903. R. 1. Nr. 103.
20.10.2020