Роман Гребенюк: «Не час на порожні розмови в театрі»
Премʼєра вистави «Гномик Родзинка та Мацьопа Свинка» за мотивами книжки угорської письменниці Агнеш Балінт (драматургиня – Надія Крат, художниця – Ліна Калініч) у театрі «І люди, і ляльки» відбулася 26 травня. Ми поспілкувалися з режисером вистави Романом Гребенюком (режисер та актор Дніпровського театру ляльок) про виставу, теми, які вона підіймає, про зміни в репертуарах театрів ляльок, про зміни тем в театрі та ін.
– Про що для вас вистава «Гномик Родзинка і Мацьопа Свинка»?
– Мене підкупив цей матеріал тим, що він розповідає про спілкування дітей і дорослих. Сцени у виставі мають бути дуже впізнавані як для старшого, так і для молодшого глядача. Якщо придивитися до персонажів, то це все поодинокі люди. Кожен із них прагне спілкування, але його не відбувається. Тому виникає злам, який в кінці все ж таки призводить до обʼєднання.
Подібні процеси спостерігаються тепер у нас в країні: відбувся злам, який консолідував суспільство. У виставі також є певна проблема, навколо якої збираються персонажі, щоб подивитися на своє життя з іншого боку.
– Як довго тривала робота над виставою і які складності були в постановці?
– Я отримав пропозицію роботи? коли частина сценографії була вже готова. Із пʼєсою ознайомився взимку цього року і запропонував автору – Надії Крат – деякі зміни. Концепція лишилася та ж, але скоротилися деякі сцени. Потім розпочалися репетиції, але, на жаль, мені зрідка вдавалося приїхати, тому це, мабуть, і була головна складність.
– Наскільки важливою є виховна функція у театрі для дітей?
– Безпосередньо вихованням переймаються батьки, а ми ж швидше даємо підґрунтя для роздумів. Ситуації у виставах дуже впізнавані. Які ж висновки зроблять глядачі – це вже на їхній розсуд.
Наприклад, вистава «Гномик Родзинка і Мацьопа Свинка» – вона про стосунки батьків та дітей, у яких будуть себе впізнавати і ті, і ті. Ефект вистави залежатиме від того, на чому закцентують увагу батьки, про що вони після театру будуть говорити зі своїми дітьми.
– У виставі піднімається питання усиновлення. Якщо на виставу запросити дітей з інтернату, чи не буде цей сюжет для них тригерним?
– Це життєва ситуація. Тому я не вважаю, що вона буде комусь незрозумілою чи викликатиме негативні емоції. Коли я працював з дітьми, які живуть в інтернатах, то бачив, як діти реагують на візити: вони завжди слідкували очима, за ким із них прийшли цього разу. Це те, що є і у нашій виставі, – бажання бути комусь потрібним. А це проблема не лише дітей, які ростуть без батьків.
– Що змінилося в театрі для дітей після 24 лютого?
– У масштабах країни – змінюється репертуар. Репертуар театрів до 24 лютого базувався на відомих казках. Нерідко це були тексти російських авторів. Нерідко це були російськомовні вистави. Більшість театрів південно-східної частини України в своєму репертуарі мали переважно російськомовні постановки. Тому маємо цю ситуацію, що російською мовою тепер практично ніхто не грає вистав, а україномовного репертуару поки ще дуже мало.
Щодо тем, то, я гадаю, відбувається переоцінка цінностей. Можливо, ми почали бути більш відповідальними у тому, про що і як говоримо. Тепер не дуже хочеться порожніх розмов у театрі. Таких, як в одному радянському мультику, де дарували квітку. Було запитання: «За що це мені?», – і була відповідь: «Та просто так». Мультфільм ніби про те, що треба вміти дарувати добро просто так, але він ні до чого не зобовʼязує. Це досить поверхнева позиція. Тепер через цю війну багато хто втратив сімʼї, тому тема усиновлення й інші життєві теми є необхідними для обговорення з глядачами.
– Яка тепер ситуація в Дніпровському театрі ляльок?
– Є певні виклики, повʼязані з війною. Наприклад, ми не працюємо в приміщення свого театру, бо у нас нема бомбосховища. Спочатку ми їздили по шелтерам, грали для ВПО. Потім нам надали можливість грати в приміщенні іншого театру. Глядачі ходять, але в залі лишається багато вільних місць. У нас був глядач, який знав, де ми є, тож зміна локації негативно вплинула на заповнюваність зали.
– Про що вам зараз хотілося б поговорити з глядачем?
– Про стосунки. Про вміння прийняти один одного в тих ситуаціях, які трапляються незалежно від нас самих. Як та ситуація, коли у Дніпрі ракета влучила у дім. Люди в один момент втратили житло. До того прильотів по житловим будинкам у нас не було. От про вміння емпатувати і хотілося б говорити.
Над виставою працювали:
Драматург — Надія Крат,
Режисер-постановник — Роман Гребенюк,
Художник-постановник — Ліна Калініч,
Композитор — Генадій Вербяний,
Партії фортепіано — Марія Вербяна,
Художник світла — Алла Новікова.
Ролі виконують:
Гномик Родзинка — Владислав Георгішан,
Мацьопа Свинка — Світлана Булигіна,
Морська свинка Тадей — Валерія Замай,
Зайчик Пилип — Валерія Замай,
Крук — Едем Ібадулаєв.
Розмовляв Олексій Паляничка
15.06.2023