Пора найпрямішого стояння стебла, найстрункішого стремління, струменистої стрункості, бучних і безоглядних буянь била, запахів зеленого зела і Зелених Свят, перших покосів, тонкого солоду клейких тополиних сиропів.
Притишені простори першого правдивого, не пробного вже літа. Приходить переконливе відчуття доладності, поскладаності літа, попри цю повноту. Поступово увиразнюються його головні наміри, поволі окреслюються засоби.
Розподілені, розмірені лежать ділянки безміру. Пора першого, ще стриманого самозабуття настояного різнотрав’я, пронизливі прем’єри підбадьорених теплом цвіркунів.
Дорогами дикі маки, в осердях поселень загущення ясмину, оксамити обважнілих росистих рож. Повсюдно п’янкі секрети бузини. Никне поволі водозбір, відходять вологі волошки, аби поступитися іншим, сухішим, стриманішим. Гостро відстовбурчені пуп’янки троянд. На краях і околицях прерізні і витончені відтінки люто колючих шипшин.
Тепер, проте, в ці тижні панують розпаношені півонії, іскристі іриси. Триває велетенська прихована праця літа, лаштується його дзвінка і бездонна криниця, зводиться незриме і стрімке його цямриння. Ще трохи, і все втратить цю найвищу напругу, цей найтугіший тургор, і злагідніють луги і левади, і стебла полегшають і потоншають, підберуться скромнішими струнами.
А наразі під позором незворушності діється велика діяльність негайності. Квапляться здійснитися передбачувані пророцтва літа, квіти квітнуть навперебій. Триває причаєна праця над спорудою високого літа. Лаштується підложжя тимчасової позачасовості, яка прийде з високим літом, що витворить його і довершить.
Що означає це для містики міста? Це має розмаїті наслідки. Проливається млосне тепло, в якому відтепер постійно плавати. Зелено пахне в’юнким лоззям, покої притемнені виноградними завісами. Пересохлі порохи полегшено парують під принагідними дощами.
Це означає, що до міста дійшла пора вологих квітів. Якими шляхами вони проникають в притемнені теплі помешкання? Прерізними, але найпряміші доволі невідомі, бо тепер вони воліють довкільні. Непорушність приходить в дім з півоніями, та з нею не приходить незворушність. Зупиняється час літа, скасовується, а його ритм виявляє себе лиш у вимірі і розмірі опадання окремих обважнілих пелюсток, і якраз через це наполегливо повертає притомність швидкоплинності. Жодне інше цвітіння не є таким двозначним в часі, як півонієве.
Важкі, вологі й ледь перестиглі квіти, білі в кобальтовому флаконі, їх пахощі лагідно й рівномірно розлиті в цілому помешканні. Жодні інші квіти не є такі швидкоплинні, як квіти вологи, і однак їхні пахощі – справжнє свідоцтво і непідробна запорука вічного повторення літа. Найпізніше запах, як це переважно й буває, зраджує навіть віддалену кревність, саме він найскоріше виказує безпосередню спорідненість.
Найдоречнішими книжками виявляються віднайдені випадково або випозичені навмання в спорожнілій і темній юнацькій бібліотеці, ладній вже закритися на вакації. Крихкі сторінки старих книжок також пахнуть пелюстками, але прадавніми, забутими і засушеними. Надворі абсолютне світло. Читати можна тільки вдома, назовні вже надто яскраво.
В помешканні безгучно й безлюдно, але не безмовно. Проникливо промовляє лист незнайомки. Друга відслона віденської модерності. Нікого не чекаєш, і однак таке відчуття, що ось-ось хтось з’явиться.
Півонії безшелесно скидають перестиглі пелюстки. Ці вологі квіти настирливо і нестримно прагнуть потрапити в обіг, з червоних пелюсток півоній сочиться виразне чорнило, з соку рожевих чавлять легші барви. Іноді, коли бракне терпцю, просто розтирають вологі пелюстки по зернистих поверхнях паперу. Ця вологість ірисів і півоній природно споріднює їх з водяними фарбами, лучить їх мало не сполученими посудинами, і нема ліку їх зображенням, і ліку від них нема.
Перед великими вакаціями вічності витончена вчителька образотворчого мистецтва завжди встигала випозичити запаморочливі художні часописи на крейдяному папері, з невичерпними і ніколи не здійсненими можливостями накладання мазка, нахилу пензля, розливу відтінку, покладання піґменту. Поява в домі цих твердих лискучих зшитків була однією з останніх ознак настання справжнього, не календарного літа, недостатньою, але й необхідною.
Так триває якийсь неіснуючий, але лічений час, після цього приходять темні тижні теплих обложних дощів. Великої ваги набуває чомусь саме тепер знання. В такі тижні здається, що за умов достатньої ретельності воно може поукладатися, як книгарні довкола Головної вулиці, вишикуватися раз і назавжди, як різноликі, але рівні кам’яниці уздовж неї.
Лунко рветься від грому тендітна тканина міського неба. Серед осяяної сірості приходять прозріння Малого Ганса з його страшними і запашними кіньми. Все знання міститься на терпких сторінках книжок і газет, всі передчуття в мокрому листі літа.
В темні грози море листя обертається і світить своїм зворотним, срібним і сяйливим боком.
09.06.2023