Весна, війна, вокзал: «Словник війни», упорядкований Остапом Сливинським, вийшов у світ
Книжка «Словник війни», у якій зібрано десятки історій, розказаних здебільшого на львівському вокзалі (не)випадковим слухачам на початку повномасштабного вторгнення, надійшла до книгарень. Поет, перекладач і літературознавець Остап Сливинський зібрав і упорядкував документальні свідчення, аби зафіксувати нове значення слів, що стали звучати інакше, втратили свій початковий сенс. Проілюструвала видання Катерина Гордієнко.
Серед людей, чиїми голосами промовляє «Словник війни», — ті, хто змушені були покинути домівки й пуститися в невідоме; волонтери й медики; військові; громадські активісти й митці — дуже різні, але об’єднані спільним переживанням і єдиним поривом люди, чиє життя змінила війна. Переклад книжки вже вийшов у Німеччині та невдовзі з’явиться польською, словацькою, румунською, грузинською, японською, корейською. Унікальні свідчення українців занотовані та перекладені на понад 15 мов.
Остап Сливинський розповідає: «На львівському вокзалі, через який у перші тижні й місяці війни перекочувалися зі сходу на захід потоки із сотень тисяч вимушених переселенців, у тимчасових притулках, навіть просто на вулиці, біля кіосків з кавою, — люди розповідали. Часом починали говорити самі, іноді треба було делікатно зачепити, поставити кілька простих запитань — і проривала якась хвиля, що її важко було спинити.
…Іноді ці розповіді лише трошки оброблені, рівно настільки, щоб уривок довшої оповіді набув значення самостійної цілості. Деякі перекладені з російської.
Багато з них записав не я, а мої співавтори та співавторки, такі самі учасники й свідки цієї війни. Це і їхні особисті рефлексії, і сюжети, почуті від інших людей. Таким чином, «Словник війни» став річкою, у яку різними шляхами стеклися історії про слова».
Співавторами і співавторками словника стали: Костянтин Васюков, Юлія Вротна, Оксана Давидова, Лариса Денисенко, Яніна Дияк, Катерина Єгорушкіна, Андрій Жолоб, Євген Клімакін, Оксана Курило, Арина Лепетюх, Світлана Мельник, Олександр Моцар, Лесик Панасюк, Олена Прилуцька, Анна Процук, Богдана Романцова, Юлія Романюк, Віолетта Терлига, Дмитро Ткачук, Станіслав Туріна, Вікторія Черняхівська.
Письменниця, правозахисниця і одна зі співавторок Лариса Денисенко зауважує: «Я пам’ятаю, як з 24 лютого 2022 року для мене втратило своє значення слово «розклад», одне зі слів моєї щоденності, бо коли поєднуєш кілька професій, і намагаєшся бути відповідальною людиною, розклад важить, ти закладаєш туди своє майбутнє, яке коригується, але в принципі чітко займає свої звичні місця: 4 липня, 24 вересня, 18 грудня: плани, події, що обов’язково відбудуться за твоєї участі.
Але я пам’ятаю, як всі календарі, всі розклади втратили для мене своє значення, я не могла усвідомити, що для мене означає середа наступного тижня, чи взагалі я буду в цій середі, а чи є взагалі наступна? Я лише бачила знемайбутненість, це відчуття і зараз зі мною, хоча розклади в старому значенні поступово повернулися в життя».
«Для осмислення травматичних подій нам часто бракує слів. Як писати про екзистенційний досвід, коли всі слова були уже чиїмись? Як дивитися на світ, коли сам світ здається відчуженим?
Для мене «Словник війни» став не лише чудовим проєктом, в якому завдяки Остапу Сливинському об’єдналися талановиті автори, а й можливістю намацати цю нову мову. Можливо, менш комфортну, шерхлу, жорстку, не таку пригладжену і зручну, як ми звикли. Нарешті, не таку метафоричну, як мова художньої літератури. Але саме такі слова, голі, гострі, від яких лишається сама суть, пасують, аби говорити про наш стан. Бо це стан війни, і це слова війни. Ця книжка – насамперед можливість почати розмову, коли слова губляться, зникають, випадають. Ми всі такі, ми всі тепер шукаємо нової мови. Наш досвід нам осмислювати ще не одне десятиліття. «Словник війни» – потужна репліка у такому непростому полілозі», – додає інша співавторка, літературна критикиня Богдана Романцова.