Не знаю

Це було в ті далекі часи, коли люди читали газети. Друковане слово було на папері у вигляді текстів, часто без ілюстрацій. Тексти ці, особливо новинні, начальство в газеті «Поступ» (і всіх інших ЗМІ, «Поступ» не виняток) любило супроводжувати коментарями. Наприклад, щось згоріло – коментували пожежники, економічні новини – економісти, мистецькі – хтось із музикантів чи літераторів, спорт – тренери і спортсмени. Такий коментар давав глибину, пояснював читачеві цікаві професійні деталі, а часто і рятував ситуацію.

Наша футбольна збірна програла Німеччині стикові матчі. На питання журналістів Лобановському пояснити щось на кшталт чому і яка була тактика, установка на гру і що пішло не так, метр відповів: «Німці сильніші». Все. Трохи замало слів, як з цього зліпити матеріал? Додати коментар? «Спортсмени» говорити не хотіли. Ну, що тут скажеш – усе настільки ж очевидно, як після отого недільного програшу теперішньої збірної Ротаня. Знову два-нуль, цього разу від Англії. У таких випадках виручали політики – вони завжди були готові коментувати будь-що. Піар для них – це все. Трубку взяв головний соціаліст Мороз. Наговорив, надрукували. Формально – коментар. По суті – набір загальних фраз, повторення повтореного і проговореного першим-ліпшим уболівальником.

Український інформаційний простір після року війни нагадує цей коментар. Війна породила шалений попит на інформацію, а сучасні технічні можливості, особливо інтернет і соціальні мережі, ніби дають змогу цей попит задовольнити. І пішло-поїхало: «здали, віддали, агенти ФСБ, вся правда від…» Як казав доктор Хауз, «забагато політики, забагато емоцій, замало інформації».

При всій моїй колосальній повазі до політологів, маркетологів, істориків, філологів, журналістів, медіаекспертів і просто «громадських діячів», воєнні дії, війна – це не моя і не їхня парафія. Інакше маємо такі перли, як «ворог стягує авіацію до наших кордонів» з наступним розгоном цього «стягування» по медіапросторі і нагнітанні неслабої паніки – масоване бомбардування великою кількістю літаків наших міст. Довелося речникові ППО пояснити, що літаки – не танки, їх не стягують, вони базуються на летовищах, перелітають, і з початку війни ніякої кардинальної зміни в цьому керунку немає. Як вони там базувались, так і базуються. Інший (уже колишній) радник ОП, пояснив, що використання великої кількості авіації: винищувачів, бомбардувальників, штурмовиків т. д, – це надзвичайно складно, вся ця координація, логістика, протидія ППО, у світі це поки що можуть робити тільки американці, аж ніяк не варвари з півночі. І головне: якщо іноземні посольства не покидають Київ, значить наступу на столицю не буде.

Найсвіжіший хайп – це наш контрнаступ, який от-от почнеться, і ЗСУ всю цю мерзоту з півночі розіб’є. Коли? вже сьогодні? ні, завтра? коли стане сухо, тепло? Якийсь військовий не витримав і заявив, що це не футбол – це війна, і не треба генералам диванних військ гнати ЗСУ у наступ. Дійшло до того, що заступниця міністра оборони Ганна Маляр попросила прямим текстом: «не треба в ефірах питати експертів, а як же там контрнаступ, не треба писати блоги на цю тему і пости, не треба взагалі публічно обговорювати військові плани нашої армії. У нас один стратегічний план — звільнити всі наші території. А деталі — то вже військова таємниця».

Щодо військової таємниці, то навіть військові аналітики (є й такі, переважно це іноземці, громадяни країн, які і зараз воюють, – Азербайджану, Ізраїлю і не тільки) визнають, що всю правду знає Генштаб – він має всю інформацію, вони знати не можуть всю архітектуру задуму. Це стосувалося виходу-невиходу окупантів із Нової Каховки. Можливо, наші, вкидаючи цю інформацію про вихід, хотіли перевірити реакцію ворога? Плюс так званий туман війни, коли свідомо вкидається невірна інформація з метою ввести в оману противника. Ми ціле літо чули про наступ на південь, у це повірили всі, навіть орда, – у результаті успішний контрнаступ на півночі і звільнення Харківської області. Вони роблять те саме, погрожуючи нам гіпотетичним наступом з боку і за участі армії Білорусі. Тому і на виході ми отримуємо: потрібні танки, і що більше, то краще. Інший пояснює, що ми так довго говоримо про танки, аж ворог до такої міри наситив протитанковим засобам свою оборону, що вже стріляють по людях. Плюс мінні поля і рови – танки не пройдуть. Потрібні дрони й артилерія. Ми хочемо сучасні винищувачі, а нам потрібні штурмовики. Треба вийти з Бахмута, це місто не має стратегічної цінності, краще зберегти війська. Ні, треба оборонятись, перемелюючи наступаючі сили, це війна на виснаження. Що з того, що в результаті контрнаступу ЗСУ два рази повертали територію, якщо ворог відходив не розбитий? Москалі у своїй історії два рази відходили від Москви і поверталися.

Українські журналісти й експерти не є якимось винятком. Повідомлення західних медіа постійно коментують колишні генерали й аналітики розмаїтих дослідних центрів. Вони посилають своїх журналістів буквально в окопи під обстріли, чіпляють камери на шоломи військових – це буквально бій в он-лайні. Тільки це не відеогра, це наша земля горить і наші люди гинуть.

І як слушно зауважив наш військовий, НАТО і їхні фахівці, які навчають наших солдатів на своїх полігонах (мова не йде про зразки техніки) не мають досвіду ведення бойових дій високої інтенсивності. З ким вони воювали в Афганістані й Іраку ? А головне – їх результат там? Наш ротний після пів року війни має більше досвіду. Теорія – це добре, але практика, тобто бій, показує, хто є хто і яка зброя ефективна, а яка ні.

Я не знаю, як має бути, і цілком погоджуюсь із Маляр, що «стратегічні військові плани та задуми мають право оприлюднювати три особи в цій державі: верховний головнокомандувач (президент), міністр оборони, головнокомандувач. Усі інші — лише цитувати». Але я знаю, що ми можемо і маємо писати й говорити про те, що діється в тилу, у глибокому тилу. Тут не потрібно дотримуватися режиму «інформаційної тиші» – навпаки, тут потрібно кричати, бо у нас знову повилазили старі біди. Корупція, яка розцвіла настільки, що це вже потрапляє в ЗМІ – а це в кращому разі сота частка того, що є. Хабарі, які беруть лікарі, щоб відмазати від війни, комісувати. Схеми з псевдоволонтерами, студентами, артистами, водіями-далекобійниками і т. д. Скільки людей у цьому задіяно, які суми крутяться. Контрабанда і продажні митники, поліція, суди. А підлітки, які спиваються, поширення наркотиків, що вони витворяють… Невже це все залишиться з нами після перемоги?

Для ілюстрації використано картину Геника Равського