Зберігайте спокій

Кожного разу, коли «голос з ящика» каже тепер вже до болю знайоме нервове: «Увага! Кінець повітряної тривоги! Кінець повітряної тривоги! Кінець повітряної тривоги!... » – хвилин через десять-п’ятнадцять, то й двадцять, у місті вже чути сирени «швидкої». Одна, друга, третя машина несеться, спішить рятувати всіх тих бідолах, що вже в дорозі до неба, тих, хто ще може залишитись, кому ще не конче, кого можна затримати тут, врятувати, повернути назад до царства живих, до рідних, своїх.

Ті, хто пішли на небо (не встигли, медики – люди, не боги, всіх воскресити не вдасться), – вони могли би ще жити. Так, їх не тисячі тисяч; так, вони були на краю прірви, у них були серйозні проблеми зі здоров’ям; так, вони в групі ризику; так, вони люди, найчастіше, вже у віці, – але всі вони би ще жили і жили! Скільки? День, два, тиждень, місяць, рік, два – невідомо, але жили. Тепер їх немає.

Невидимі жертви війни. Їх немає в офіційній статистиці – все правильно, бо їх вбила не куля, не міна, не осколок снаряда, не постріл, не вибух. Їх вбив ішемічний інсульт – вплив емоційного чинника, як сухо «пише» про це медична наука. Або їхнє серце – у них була гостра коронарна недостатність або хронічна серцева недостатність – «внаслідок порушення своєї насосної функції не змогло задовольняти потреби метаболізму тканин».

Вплив емоційного чинника: постійний неспокій, тривога, чекання на звістку, страшна невідомість, коли горизонт планування – це день, коли далеке-далеке майбутнє – весна, і страх, страх. Не за себе, пожили – за рідних, за тих наймолодших, кому жити а жити, за тих, хто не тут, хто далеко, на чужині, ще страшніше і невідоміше – хто в окопах, на передньому краї, в бою.

Їх вбила війна, проклята війна розірвала їм серце, судини, пошкодила мозок, знищила пам'ять, стерла минуле, скалічила назавжди майбутнє, забрала тепер. Буквально, артобстріл тривалістю десять годин стирає з поверхні землі вашу вулицю, дім, сад, школу, лікарню, зупинку автобуса, цвинтар. Там стояли ще дерев’яні хрести, ви не встигли, менше року пройшло. І тепер міста, де ви народились, де поховані ваші батьки, де ви повернулись після навчання, де виросли діти, ваші діти, немає. Ваша мала батьківщина, райцентр Запорізької області… ваше місто – руїни. Ваш сімейний альбом, фото дітей і батьків, іграшки, якими ви ще цього року прикрашали ялинку, ваш одяг святковий для особливих нагод, ваші книжки, музика, колекція фільмів, картини, килими – попіл. Все згоріло. Ви живі, не ушкоджені зовні, фізично, встигли до цього смертоносного шквалу вогню виїхати в обласний центр, отримати статус ВПО, роботу, зняли квартиру, але у вас не виходить… Коли голос в ящику каже «зберігайте спокій, зберігайте спокій, візьміть тривожну валізу і спустіться в укриття...», у вас не виходить з цим довбаним спокоєм. Ви постійно на нервах, ви чуєте звуки, ви бачите сни, які краще не бачити, ви спите в одязі, сидячи в кріслі, і коли в сусідній дім у Запоріжжі прилітає ракета, у вас тиск із «судинною катастрофою», вас забирає карета «швидкої». Вам пощастило, і вони, лікарі, молодці, встигли, змогли вас врятувати – значить вам ще не час, ви потрібні ще тут, на землі. Дітям і внукам.

Вплив емоційного чинника: згідно з висновками ВООЗ, «чверть населення України перебуває під загрозою розвитку важкого психічного захворювання, що призвело до збільшення вживання дозволених і заборонених психоактивних речовин». Цивільні аж ніяк не виняток. Військових госпіталізують із «гострою тривогою, депресією та психічними розладами». Війна спричинила не тільки нестачу ліків і лікарів, а й лікарень – в Україні зруйновано 1218 лікарень. Як це можна спокійно читати, і чого нам чекати, коли буде мир.

Коли закінчиться війна, ми переможемо, буде мир, розпадеться росія і не стане кремля, ми більше не будемо чути про спокій, по місту не буде проноситись колона «швидких» (їх зараз уже помітно менше – відбувся природний відбір, хоч як цинічно це звучить: хтось вмер, а хтось став сильнішим, адаптувався, звик), не ми, не діти – внуки скоріше, наші внуки вже не знатимуть, що таке укриття і що то таке тривожна валіза. Ну, а поки що це до болю знайоме нервове «зберігайте спокій» у більшості викликає нервовий мандраж і спонукає робити так, як каже голос у ящику – вперед в укриття.