Американський Інститут вивчення війни (ISW) публікує нині новий огляд воєнної кампанії, фокусуючись на наслідках зволікання Путіним з наказом про масову мобілізацію військовослужбовців запасу.
Президент Росії Путін всіляко уникав оголошення примусової мобілізації, і тому з кінця травня 2022 року, намагаючись після поразок Росії навколо Києва задовольнити необхідність поповнень армії живою силою, розпочав серію нерегулярних кампаній вербування добровольців, спираючись на існуючі кампанії, які вже проводилися квазіофіційними ультранаціоналістичними групами, такими як донецька та луганська "народні республіки" ("ДНР" і "ЛНР") або "група Ваґнера". Влітку Путін безуспішно намагався створити конкуруючі з цими квазіофіційними нові добровольчі формування.
Ймовірно, наприкінці травня 2022 року Росія почала вичерпувати боєздатні сили, що змусило президента Путіна робити вибір між запуском кампанії набору добровольців або оголошенням непопулярного примусового призову запасу. ISW спостерігала за кількома показниками, які свідчать про те, що російське військове командування почало відчувати значну нестачу живої сили в травні 2022 року. Російські війська почали відступати зі своїх позицій спочатку навколо Харкова в середині травня, і ISW оцінило, що російські сили припинили свій наступ на напрямку Ізюм–Слов'янськ, щоб зосередити сили для захоплення Сіверськодонецька–Лисичанська. Нездатність російських військ одночасно продовжувати наступ як на Сіверськодонецьк–Лисичанськ, так і на Слов’янськ, відображала серйозні обмеження російської бойової потужності. Російські ветеранські спільноти, мабуть, дійшли такого ж висновку і в травні 2022 року закликали Путіна та міноборони Росії негайно оголосити часткову мобілізацію, одночасно вдосконаливши систему для наступних хвиль мобілізації.
Путін, ймовірно, відкинув цю пораду російських військових через непопулярність такого кроку, через відсутність інформаційної підготовки умов та, можливо, через зростання його недовіри до російського міноборони, викликану вражаючими невдачами у війні. Натомість Путін вирішив подвоїти зусилля з вербування добровольців, які вже проводилися ультранаціоналістичними групами, і наказав створити нові добровольчі формування. Путін сигналізував про це рішення, скасувавши верхні вікові обмеження для служби за контрактом 28 травня 2022 року, що розширювало базу добровольців (хоча і не настільки, щоб набрати достатню кількість придатних для бойових дій на передовій). Путін також усунув від публічності планувальників і виконавців свого плану вторгнення – начальника російського генштабу Валєрія Ґєрасімова та міністра оборони Сєряєя Шойґу, що спонукало багатьох припустити, що обох було звільнено або понижено в посаді. Путін почав безпосередньо взаємодіяти з російською ультранаціоналістичною спільнотою мілблогерів, яка очолила кампанію добровільного вербування – навіть провів 17 червня офіційну зустріч з мілблогерами. Мілблогери дедалі частіше критикували російське міноборони за те, що воно не змогло досягти значних перемог і зазнало великих втрат, а також за повторні військові невдачі, ймовірно, висловлюючи подібні скарги Путіну. Путін і його рупори продовжували проштовхувати наратив про те, що російська "спеціальна військова операція" в Україні була обмеженою кампанією, яка не вплине на широку російську громадськість, фактично проводячи інформаційну підготовку для унеможливлення, а не сприяння примусовій мобілізації.
Кремль послідовно передоручав добровільний набір добровольців для підтримки своїх операцій за кордоном і під час повномасштабного вторгнення в Україну ультранаціоналістичним групам і, ймовірно, дозволив влітку ультранаціоналістичним мережам розширити свої кампанії з мобілізації. Фонд "New America" виявив, що Кремль роками покладається на російські ультранаціоналістичні мережі, такі як "Оперативна група "Русич" і "Російський імперський рух", для вербування активних резервістів, ветеранів і контрактників для таємних операцій Росії за кордоном. Ці ультранаціоналістичні рухи пов'язані між собою як у реальному світі, так і в інтернеті, причому "Русич" і "Російський імперський рух" сприяють вербуванню командирів "групи Ваґнера". "New America" також виявила, що ці ультранаціоналістичні групи для полегшення вербування, краудфандингу та поширення пропаганди використовують онлайн-платформи, такі як "ВКонтакте" і "Телеграм". Подібні рекрутингові кампанії в інтернеті серед інших формувань проводили донецька та луганська "народні республіки", окремі регіональні добровольчі формування, такі як батальйон "Аланія" в Північній Осетії, чеченські підрозділи та козацькі парамілітарні групи. Ці кампанії продовжували мотивувати російських націоналістів фінансовими стимулами та апеляцією до їхніх ідеологічних переконань.
Кремль, ймовірно, звернувся до цих існуючих мереж, сподіваючись, що вони негайно залучать добровольців, які ідеологічно підтримують його війну. ISW неодноразово спостерігав і повідомляв про численні випадки, коли російські провоєнні націоналістичні мілблогери (військові блогери та військові кореспонденти) просували кампанії вербування та краудфандингу. Ці квазіофіційні ультранаціоналістичні групи почали дедалі більше вербувати серед ширшого кола, охоплюючи не тільки резервістів, які закінчили строкову службу, ветеранів чи військовослужбовців за контрактом: деякі групи поширювали право на службу на чоловіків віком від 18 до 50 або 60 років, незалежно від того, чи мали вони попередній військовий досвід. ISW повідомляв про численні випадки, коли офіційні особи "ДНР" розсилали жителям Маріуполя SMS-повідомлення про вербування, і навіть, серед інших прикладів, спостерігали рекламний щит "групи Ваґнера" "Оркестр В" у Єкатеринбурзі.
ISW також зазначав, що Путін, незважаючи на їхню різку критику російського військового командування та ходу війни, ставав дедалі терпиміший до ультранаціоналістичних мілблогерів, які з травня 2022 року перетворилися на основні джерела фронтової інформації. Ймовірно, Путін більше цінував здатність мілблогерів вербувати добровольців, а не підтримку пропагандистських зусиль російського міноборони чи збереження репутації Шойґу, Ґєрасімова та інших невдалих воєначальників. Кремль, наприклад, терпів і продовжує терпіти колишнього російського офіцера Іґоря Ґіркіна, який прямо критикує Путіна та його адміністрацію – ймовірно, через зв’язки Ґіркіна з добровольчими формуваннями "ДНР" і "ЛНР", які привели на війну додаткових добровольців. Російські ж мілблогери звинуватили міноборони Росії у спробі їх цензурити.
Ймовірно, Путін наказав російському міноборони сформувати власні регіональні добровольчі батальйони, щоб відтворити процеси вербування ультранаціоналістичних груп, а не оголошувати примусовий призов запасу, який, ймовірно, рекомендувало міноборони. ISW в період з кінця травня до початку вересня спостерігав серед суб’єктів Російської Федерації (провінцій та подібних регіональних органів влади) широку кампанію вербування в реґіональні добровольчі батальйони добровольців без попереднього військового досвіду. Графіки набору у більшість цих батальйонів були складними, місцеві російські медіа регулярно публікували суперечливі дати оголошеного формування та завершення цих підрозділів. Одними з перших добровольчі загони сформували Пермська область, Республіка Башкортостан і Чечня, набір до яких розпочався наприкінці травня 2022 року. ISW оцінив, що станом на 15 вересня щонайменше 47 суб'єктів федерації сформували добровольчі загони. Міністерство оборони Росії відповідало за спорядження та виплату зарплати добровольцям, а суб’єкти федерації надавали місцевим добровольцям одноразові виплати. За рекламу набору разом із керівниками реґіональних органів влади відповідали російські військові центри, які підпорядковуються міноборони Росії. Проте міноборони Росії, здавалося, значною мірою делегувало підтримку зусиль із залучення волонтерів реґіональній владі, були повідомлення, що добровольців належним чином не споряджали та не навчали, а також не надавали виплат. Міноборони Росії, ймовірно, не докладало значних зусиль до цієї рекрутингової кампанії, бо воліло просувати призов запасу. Ця кампанія міноборони вербувала добровольців по суті з того самого пулу потенційних охочих, що й ультранаціоналістичні групи, що ще більше ускладнювало відносини між міноборони Росії та ультранаціоналістичними формуваннями, які змагалися за тих самих людей, разом із керівниками реґіональної влади відповідаючи за рекламу набору.
Міністерство оборони Росії вже раніше у своїй історії намагалося створювати добровольчі сили, але натомість залишалося залежним від призову. Міноборони РФ вперше спробувало сформувати добровольчий повномасштабний військовий резерв у лютому 2018 року, запропонувавши особам, які залишили військову службу, підписати військові контракти. Хоча незрозуміло, скільки сил зібрала ця кампанія, спроби міноборони Росії у серпні 2021 року сформувати резерв російської бойової армії (БАРС-2021), який мав набрати 100 тисяч добровольців-резервістів для трирічної служби за контрактом, провалилися, що свідчить про те, що міноборони Росії ймовірно, не вдалося заохотити колишніх військовослужбовців вступати до своїх лав. Українські офіційні особи повідомляли, що російське військове командування залучило до бойових дій лише близько 7 тис. військовослужбовців БАРС – ймовірно, це свідчить про те, що міноборони РФ не змогло набрати бажану кількість резервістів перед війною. Міністерство оборони Росії широко рекламувало вербування в БАРС на своєму офіційному веб-сайті та веб-сайтах реґіональних військових центрів, що було явно значно менш ефективним, ніж реклама, поширена ультранаціоналістичними онлайн-спільнотами та мілблогерами, які змагалися за ті самі кадри. Крім того, міністерство оборони Росії та військові центри мають погану репутацію. Центри вербування, які рекламували набір добровольців, були такими ж, як і ті, що проводили піврічний призов, а російське міноборони зовсім не здобуло бойової слави в перші місяці війни. Таким чином, міноборони Росії, ймовірно, значною мірою покладалося на стимулювання або примус своїх поточних призовників як основної бази вербування для контрактної служби.
Схоже, що міністерство оборони Росії фактично відмовилося від вербування в рамках системи БАРС, передоручивши це завдання ультранаціоналістичній спільноті. У березні 2022 року українська розвідка повідомила, що Кремль використовував БАРС для таємного вербування ув'язнених. Міністерство оборони Росії, ймовірно, передало вербування за програмою "БАРС" у воєнний час квазіофіційній мережі "Союз добровольців Донбасу", що базується в Росії, яка набирала чоловіків з незначною військовою підготовкою або взагалі без неї для служби на лінії фронту в Ізюмі. Російське незалежне видання "Новая газета" також зазначала, що до складу БАРС входили "Русич" та "Імперський легіон", які брали участь у російських операціях на Донбасі у 2014–2015 рр. БАРС формально все ще підпорядковується міністерству оборони Росії, але водночас діють як нерегулярні збройні формування під керівництвом маріонеткових командирів. Російські й українські джерела повідомляють, що військовослужбовці БАРСу офіційно не підписували контракти з міністерством оборони Росії і часто опиняються в бюрократичній невизначеності, де їх не сприймають як офіційну частину збройних сил Росії.
Масштабний контрнаступ України в Харківській області з 6 по 11 вересня, ймовірно, шокував Путіна, і він зрозумів, що йому потрібно було віддати наказ про призов запасу. Путін невдовзі після українського контрнаступу 21 вересня оголосив часткову мобілізацію. Ймовірно, він зрозумів, що іррегулярних формувань добровольців недостатньо для захисту російських позицій чи проведення успішних наступальних операцій. Підрозділи БАРС, наприклад, відповідали за утримання нової лінії фронту в Кремінній після втрати позицій в Ізюмі, і Кремль негайно посилив ці позиції щойно мобілізованим персоналом. Bloomberg повідомляв, що Путін навіть консультувався з афілійованими з Кремлем мілблогерами щодо ситуації на місцях, а вони, очевидно, висловлювали стурбованість здатністю добровольчих сил утримувати лінію фронту.
Путін, ймовірно, визнав, що примусовий призов резерву не зможе своєчасно усунути розрив між потребами російських сил і наявною живою силою, і тому дав "групі Ваґнера" можливість розширити і вербування ув'язнених, і свої операції на фронті, доки мобілізовані зможуть масово туди прибути. Путін продовжував терпіти російське ультранаціоналістичне співтовариство, яке лише посилювало свій вплив у суспільстві на тлі російських воєнних невдач в Україні. Повідомляється, що Путін навіть прислухався до критики Пріґожиним російського військового командування, що, ймовірно, призвело до призначення 8 жовтня генерала армії Сєрґєя Суровікіна (якого пов’язують з "Ваґнером") командувачем воєнними діями в Україні. "Ваґнеру" було дозволено зберегти відповідальність за наступальні операції на Бахмутському напрямку, і міністерство оборони Росії не намагалося в цей час інтегрувати 1-й і 2-й армійські корпуси "ДНР" і "ЛНР". Путін відклав дозвіл міноборони РФ відновити контроль над усіма російськими військами в Україні до грудня, ймовірно, намагаючись зберегти прихильність єдиних ефективних сил, які він мав у своєму розпорядженні.
Після того, як основна частина з 300 тисяч мобілізованих резервістів прибула з підрозділами в Україну, Путін почав дозволяти російському міноборони відновити свій пріоритет над усіма російськими силами. 11 січня Путін призначив Ґєрасімова головним командуючим військовими діями, підпорядкувавши йому Суровікіна. Міністерство оборони Росії почало активну інтеграцію 1-го та 2-го армійських корпусів ("ДНР" і "ЛНР") у звичайну російську армію та, як повідомляється, усуває маріонеткових командирів, що викликає негативну реакцію в ультранаціоналістичній спільноті. Міністерство оборони Росії також намагається обмежити ПВК "Ваґнера" в отриманні державних боєприпасів і припинило вербування в’язнів "Ваґнером" на користь власних зусиль вербування цього контингенту. Ґєрасімов забрав у "Ваґнера" відповідальність за Бахмут, почав вводити в цей район російські регулярні військові підкріплення та наказав офіційним російським каналам використовувати евфемізм для військ "Ваґнера" без використання імені "Ваґнера". Повідомляється, що міноборони Росії виношує ідеї щодо обмеження діяльності мілблогерів на передовій і запроваджує нові правила оперативної безпеки та дисципліни. Усі ці суперечливі заходи є частиною поспішних спроб російського міноборони подолати наслідки відмови Путіна віддати наказ про примусову мобілізацію в травні 2022 року.
Явні зусилля Путіна підготувати російський народ до тривалої та болісної війни свідчать про те, що він усвідомив, що лише російське міноборони може реально підтримувати великі механізовані сили, які йому потрібні, щоб мати надію на досягнення своїх амбіцій в Україні. Путін, мабуть, досі вагається щодо наказу про додатковий призов запасу, який, як повідомляється, російські чиновники готували на початку 2023 року. Він не повернувся до добровільного вербування і навряд чи це зробить, маючи, очевидно, непевність щодо того, скільки жертв зможе витерпіти його народ.
Потреба Путіна в ультранаціоналістичній спільноті змінилася, але не зникла. Для залучення добровольців й уникання примусової мобілізації вона Путіну вже не потрібна, але вона все ще потрібна, щоб служити найнадійнішим прокремлівським голосом, який підтримує військові зусилля. Тому він навряд чи дозволить міністерству оборони повністю цензурувати або закрити його. Але тепер, коли їхні послуги як активних рекрутерів більше не потрібні, він може дозволити Ґєрасімову відсторонити або повністю видалити деяких мілблогерів, які були надто різкими у своїй критиці.
Путін може зіткнутися з іншою дилемою після чергової хвилі або двох призовів до армії, оскільки кількість резервістів, придатних для участі у бойових діях на фронті, є обмеженою. Російська система призову щороку генерує приблизно 260 тисяч нових солдатів, які призиваються під час двох піврічних призовів. Поєднання довоєнного призову в резерві, рекрутингових зусиль, які частково спиралися на резервістів, і часткового вересневого призову резерву, ймовірно, призвело до значного поповнення наявних резервних кадрів у необхідних вікових групах і з досвідом, необхідним для заміни втрат у бойових підрозділах на передовій. Путіну, можливо, доведеться розглянути питання про розширення строкової служби, залучаючи щороку все більшу частку молодих російських чоловіків, всупереч їхньому небажанню служити. Але демографічні показники не сприяють такому підходу. Щороку в Росії 18-річного віку досягають приблизно 800 тис. молодих людей. Розширення призову за межі 260 тис. тих, хто вже примусово призваний на військову службу, ризикує не лише призвати молодих людей з фізичним станом, непридатним для війни, але й почати витягувати занадто багато молодих людей з російської економіки, яку Путін одночасно намагається перевести на воєнний лад.
Фантом безмежності російських ресурсів живої сили є міфом. Путін уже був змушений робити складний і неоптимальний вибір, щоб компенсувати жахливі втрати, яких війна завдала російській армії, і він зіткнеться з таким же складним вибором у 2023 році, якщо не відмовиться від своєї рішучості використовувати військову силу, щоб нав'язати свою волю Україні та Заходу. Росія може мобілізувати більше людських ресурсів, і Путін, найімовірніше, не здасться, а буде продовжувати мобілізовувати. Але витрати для Путіна і Росії на заходи, яких йому, ймовірно, доведеться вжити в цей момент, почнуть швидко зростати.
27.02.2023