Дискусія

Задивимось іноді на давньої роботи круглий стіл, де ні гострих кутів, ні почесних місць, де всі рівні (згадуємо короля Артура, перший круглий стіл) – бесідне коло... Згадавши й Шевченкове «Сем’я вечеря коло хати...», подивуємося, що те «коло» у знаменитій космічній мініатюрі звучить аж чотири рази, саме ж кругле «О» – двадцять п’ять разів!..

При «вечірній зіроньці» озирнемо й небесну «фабрику», що «продукує» лише круглі форми, побачимо ідеальну округлість місячної повні («як млиновеє коло»), таку ж, ідеальну, – сонця, що так чітко, мов циркулем, окреслюється на тлі легкої поволоки хмар чи, коли дивимось на нього, як воно затемнюється такою ж округлістю, крізь закопчене скло («Правда очі коле», а «хто ж посміє назвати сонце брехливим?» – Вергілій)... Такими-от стежками й наблизимось до образу, що на дні цього латинізму – «дискусія».

Дієслово discutere (розганяти, розсіювати; минулий доконаний час: discussi) часто пов’язане з сонцем, яке розганяє темряву, хмари, тіні, мряку... Втілення сонця – Феб-Аполлон, бог світла, гармонії, провідник Муз: «Post nubila Phoebus» – «Після захмареного неба – Феб» чи біблійне: «Post tenebras spero lucem» – «Після темряви сподіваюсь на світло»...

У макросвіті – сонце («Світе ясний...»), у мікросвіті – розум, який вносить ясність, «гасить темні пристрасті і зло». Рух світла... рух думки... розумові зусилля... «Розвій цю темряву» (has tenebras discute…) – закликає Сенека адресата своїх листів, – дала ж нам природа розум, хай і недосконалий, але такий, що може вдосконалюватися».

Якщо, за словами знаменитого трагіка, «мова правди проста», то не гоже її заплутувати... «Знаменитий трагік» – це Евріпід, автор «Медеї», де над світлом розуму власне й бере гору пристрасть (оселя тих ірраціональних поривів – thymos, серце, дух): героїня драми знає, що готова вчинити зло, але найтемніший з тих пристрасних поривів, гнів, не дає пробитися світлій силі розуму...  

Отож дискутувати (обговорювати, розглядати щось) найкраще за «круглим столом», де дошукуємось ясності «sine ira et studio» («без гніву й пристрасті»), тобто безсторонньо: гострота – це вже полеміка, дебати, диспути, суперечки; це – наче вітри, які, замість розганяти, часто навпаки – наганяють хмари. За круглим столом не місце тим, хто полюбляє «гострі кути», хто, всупереч здоровому глузду, вперто стоїть на своєму. «Помилятись може кожна людина, наполягає ж на помилці, цупко її тримається лише дурень», – стверджували стародавні...

Хтозна, може, «круглий стіл» і справді імітує цю досконалу форму, округлість, щоденним виявом якої – сонце. «А хто ж, – згадаймо ще раз Вергілія, – посміє назвати сонце брехливим?»...