Творчість у час війни – це ризик, виклик і випробування водночас. Утім, як бачимо з історії, навіть великим війнам не вдалося перервати процеси творчості та хід музичної еволюції. Нахабна війна росії, спрямована проти української нації та її ідентичності, вкотре показала: культура завжди на часі! Питання збереження традицій, культурної промоції та дипломатії набули принципово нового значення, і митці, відчуваючи важливість цього історичного періоду, активізують свою діяльність на власному «полі бою».
Організатори фестивалю класичної музики Людкевич Fest, який з 2017 року відбувається що два роки, ні хвилини не сумнівалися в доцільності проведення заходу цього року. Команда Львівського органного залу у партнерстві з Галицьким музичним товариством вирішила приурочити ЛюдкевичFest-2023 144-ій річниці від дня народження композитора, а також продемонструвати на цьогорічному фестивалі всі грані творчості Людкевича, зокрема камерно-інструментальну, хорову та симфонічну музику.
Академічний симфонічний оркестр Луганської філармонії.
У третій день фестивалю в Органному залі було людно, гучно і святково, бо на сцені розмістився великий симфонічний оркестр. Програма репрезентувала чотири твори чотирьох українських композиторів: Станіслава Людкевича (1879-1979), Стефанії Туркевич (1898-1977), Ігоря Соневицького (1926-2006) та Володимира Павенського (нар. 1957). У виконанні Академічного симфонічного оркестру Луганської філармонії під управлінням його головного дириґента Івана Остаповича спершу прозвучала симфонічна поема Людкевича «Каменярі» за однойменним віршем Івана Франка.
Із українським «Мойсеєм» Людкевич познайомився під час навчання на філологічному факультеті Львівського університету в 1897-1901 роках. Під враженням від цієї знакової зустрічі він присвятив Франкові твір для чоловічого хору в супроводі оркестру «Вічний революціонер», який прозвучав на святкуванні 25-річчя творчої діяльності Франка, – поет був вражений. Вони з Людкевичем спілкувалися тривалий час, протягом якого з’явився ще не один музичний твір, натхненний творчістю Франка. Один з таких творів, власне, «Каменярі» (1926, друга редакція 1956), що були і досі залишаються певним репертуарним ексклюзивом.
Бант, що належав Людкевичу, з виставки, яку влаштовано в Галереї Органного залу.
Ідейно-настроєва сфера симфонічної поеми співзвучна з поемою літературною: довгий і промовистий вступ символізує пустелю з гранітними скелями, яка сниться ліричному герою, строката композиційна форма і в подальшому поступово озвучує строфи поетичного тексту. Тягар неволі найбільше гнітить каменярів у рабстві. Та вони вирішили не коритися своїй долі, а попри фізичний і душевний біль продовжувати свою тяжку щоденну працю з вірою у торжество правди, свободи та щастя!
Каменярами-трудівниками цього вечора сміливо можна було назвати струнну групу оркестру, зокрема перші і другі скрипки, які грали не шкодуючи смичків. Розмах молотів втілився у звучанні мідних духових та потужної групи ударних інструментів. Попри ряд ритмічних, теситурних, інтерпретаційних складностей, твір прозвучав з запалом і задав високий емоційний градус події.
Партитури творів, що звучали на концерті.
З нетерпінням музичні гурмани Львова чекали на анонсовану прем’єру балету «Страхопуд» (1976) першої української композиторки Стефанії Туркевич, адже в стінах Органного залу вже звучала її симфонічна музика, зокрема балетна. Віднайдена з архівних полиць партитура твору потребувала не лише оцифрування, а й значної авторської редакції. Не можу стверджувати, та оркестрові партії «Страхопуда» цілком могли снитися виконавцям у нічних страхіттях, – саме тих , коли ноти не беруться на інструменті і місія оркестранта зіграти свою партію є неможлива. За життя Стефанія Туркевич точно не чула оркестрового звучання цієї партитури, інакше внесла би до неї низку виправлень. Зрештою, «Страхопуд» був створений усього за рік до смерті композиторки, – щоб завершити роботу їй просто забракло часу. Часом досить страхітливий, а часом комічно незграбний п’ятихвилинний фрагмент з балету, який все-таки прозвучав у концерті, не налякав, а радше розважив публіку і змусив присутніх активізувати уяву. Наприклад, подумалося: називаючи твір балетом, якою уявляла Туркевич хореографію до нього? Очевидно, нетиповою, модерною, такою, що би гідно відповідала яскравості та образності музики. Балетний фрагмент, який почула публіка цього вечора, можна порівняти зі стравою молекулярної кухні: концентрована оригінальність, яскравість та епатажність у крихітній порції, якою не наситишся; навряд чи захочеш вдруге спробувати цю страву, але запам’ятаєш її смак на все життя.
Приємною несподіванкою стала поява в програмі ще однієї неанонсованої світової прем’єри, а точніше, двох оркестрових фрагментів з одноактної опери-сатири «Зоря» (1993, друга редакція) Ігоря Соневицького – єдиної опери композитора. Знову глибока, високопрофесійна, знову українська музика, незвідана й для самих українців, прикрасила концерт в Органному залі. Таємничий Пролог та медитативне Інтермецо з виразним скрипковим соло стали ліричним центром всього концерту, острівцем спокою, самозаглиблення, відсторонення від реальності.
На завершення вечора виконавці приготували дещо особливе. Вперше майже за 40 років від моменту написання прозвучала симфонія нашого сучасника, львівського композитора Володимира Павенського. Доля цього оркестрового твору виявилась непередбачуваною. Партитуру, скрупульозно написану випускником консерваторії Павенським 1984 року, як підсумок його творчої роботи мав озвучити філармонійний оркестр. Неочікувано, Павенському відмовили у цій, здавалося б, традиційній щорічній співпраці. За словами композитора, тодішній диригент оркестру ледве погодився зіграти останню частину твору, і то з численними купюрами. Цікаво, що таке непорозуміння негативно вплинуло також на оцінку симфонії екзаменаційною комісією, і вартувало випускникові диплому з відзнакою.
Минули роки, змінився світ, а разом з ним смаки, сприйняття, підхід до формування репертуару. Зустріч Володимира Павенського з керівниками Львівського органного залу Іваном Остаповичем і Тарасом Демком у 2021 році наблизила мить прем’єри. Ознайомившись з рукописом партитури, Іван ствердно пообіцяв: «Ми це зіграємо!», і розпочалися пошуки контексту для виконання твору. Врешті-решт, симфонії Павенського судилося прозвучати саме тепер, на фестивалі Людкевич-Fest у поважній компанії симфонічних творів легендарного Людкевича і забороненої авангардистки Туркевич.
Іван Остапович: «Ми це зіграли!».
В основу тричастинної симфонії лягла тема Другої світової війни: її руйнівного вихору, скалічених людських доль та пам’яті, що ніколи не згасне. У першій частині з’являється тема пасакалії. У своєму найпершому значенні пасакалія була іспанською прощальною піснею, яку виконували, проводжаючи гостей зі свята. У творчості органістів доби бароко (Букстегуде, Пахельбель, Бах, Гендель) пасакалія сформувалася як один з перших поліфонічних жанрів – форма варіацій на витриманому басі (basso ostinato). У Павенського тема пасакалії, уособлюючи хвилю війни, подана дуже динамічно та дієво. Наступна ключова тема – вальс – з’являється у другій частині і яскраво контрастує темі пасакалії. Ефектний, зумисно класично стилізований вальс звучить у «ламаному», зовсім не вальсовому розмірі 5/4. Його еволюція з поліфонічними нашаруваннями фактури, за словами автора, так само символізує незворотність зловісного року. З другої частини формується початок теми у третій частині, яка тепер інструментована і ритмічно організована особливим чином. Фінал симфонії є її кульмінацією, та загальний драматизм і напруга поступово розвіюються, як хмари після дощу. Твір закінчується відчуттям спокою, надії, просвітлення. Музичну мову симфонії характеризують незвичні полістилістичні поєднання, активне оперування сонористичними (тембральними) прийомами та прийомами алеаторики. Ключовими для композитора є ідея, емоційний посил твору, а також музичні теми, що формують усю звукову тканину. Павенський сміливо експерементує із засобами виразності, та, при цьому, не зраджує собі.
Тріумф Володимира Павенського.
Симфонія Володимира Павенського неабияк сподобалась слухачам, певно, саме через органічне поєднання у ній традиційного і сучасного. З цієї причини, попри всі норми концертного етикету, стримати бурхливі оплески між частинами твору було неможливо. Серед слухачів у залі був присутній композитор Віктор Камінський – викладач Володимира Павенського у Львівській консерваторії. Камінський, який лише на чотири роки старший за Павенського, завжди з теплотою і усмішкою згадує свого першого студента, і, звичайно, не міг пропустити цієї прем’єри. Оркестр виконав твір осмислено, цілісно та емоційно, найбільш впевнено серед усіх композицій на концерті. Присутній у залі автор симфонії був надзвичайно зворушений таким успіхом прем’єри. Привітавши дириґента і оркестр на сцені, Павенський сердечно подякував їм за це натхненне виконання.
В.Камінський, І.Остапович, В.Павенський і Т.Демко після концерту.
На щастя, у вечір концерту обійшлось без повітряних тривог. Ба більше, людські тривоги теж дивовижним чином розчинилися у багатому оркестровому звучанні. Композитори Людкевич, Туркевич і Соневицький тішилися би такому виконанню своїх творів, як і повній залі слухачів, спраглих цілющої української музики. А вдячність і радість, які пережив у миті такої довгоочікуваної прем’єри Володимир Павенський, відчули на собі всі присутні, які ще довго вітали композитора оплесками на сцені і щирими словами захоплення в фойє Львівського органного залу.
Джерела:
Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1.
(Львів, 2005)
Енциклопедія Сучасної України, – esu.com.ua/article-75547
Станіслав Людкевич – Корифей української музики, – стаття на сайті spadok.org.ua від 19.12.2021.
Фото: Вікторія Антошевська; Facebook-профілі Тараса Демка та Івана Остаповича, Facebook-сторінка Львівського органного залу.
02.02.2023