Органістка Ірина Харечко: “Усі думки та емоції, якими я ділитимусь на сцені Львівського органного залу, насправді відчуває і публіка”
У Львівському органному залі триває XIV Міжнародний львівський органний фестиваль, у межах якого заплановано 14 концертів за участі музикантів з України, Польщі, Франції, Литви та Німеччини. Органний фестиваль у Львові концентрує на одній сцені чимало українських та європейських віртуозів, пропонує неординарні концертні програми й, звісно, транслює актуальні для публіки сенси.
Київську органну школу на цьогорічному фестивалі представить заслужена артистка України, солістка Національного будинку музики Ірина Харечко. Органістка гастролювала у Голландії, Німеччині, Молдові, США, а також була учасницею численних органних фестивалів в Україні та за кордоном. Напередодні її сольного концерту “Бах і Стенфорд”, який відбудеться 10 жовтня, ми розпитали артистку про концепцію її нової програми та емоційний посил музики, що звучатиме на органному фестивалі, який відбудеться вже втретє в умовах великої російсько-української війни.
Органістка Ірина Харечко.
— Ірино, ви часта і бажана гостя на сцені Львівського органного залу. Цікаво, чим відрізняється для вас сольний концерт та виступ на фестивалі? Які є відмінності у підготовці, формуванні програми тощо?
— Зазвичай організатори фестивалів, запрошуючи найяскравіших музикантів, завжди прагнуть показати найцікавіше з органного виконавства: чи з точки зору програмності, чи віртуозності. Тому запрошення до участі в такому заході поруч із видатними музикантами світового рівня для мене є не лише честю, а й особливою відповідальністю. Це по-перше. А по-друге, до Львова, взагалі дуже приємно приїжджати, тому що в колективі Органного залу панує дуже гарна, творча атмосфера. І мені грається легко! Весь час щастило, що орган був у гарному стані і звучав у всій своїй красі. Ще один момент – львівська публіка. Це люди зі смаком, які відвідують концерти з глибокою обізнаністю. Їх важко вразити звичайним, вони завжди шукають справжньої, глибокої естетики, неповторної емоції та атмосфери. Тож для мене приїхати до Львова надзвичайно приємно, а бути запрошеною на фестиваль – справді честь.
— Розкажіть, як відбувався вибір програми на цьогорічний фестиваль. Назва вашого концерту “Бах і Стенфорд” зацікавила з першого погляду.
— Ми узгоджували програму з Іваном і Тарасом (ред: Іваном Остаповичем і Тарасом Демком, директорами Львівського органного залу). Я питала: “Що вам привезти? Що було б цікаво для слухачів?”. Бо органісти грають багато різноманітних програм. І хотілося показати щось незвичайне. Обрати дві постаті – Баха і Стенфорда – було моєю пропозицією. До того ж, виявилося, що цьогоріч минає 100 років зі смерті Чарльза Стенфорда. Таку річницю не можна назвати святковою, але вшанувати памʼять композитора, який увійшов в історію європейської музики буде дуже доречно.
— Імʼя Йоганна Себастьяна Баха знають всі. А от музика ірландського композитора Чарльза Стенфорда, впевнена, стане приємним відкриттям не лише для меломанів, а й для знавців. Як давно ви відкрили постать Стенфорда для себе?
— Бах – це основа. Тут можна дуже довго говорити. Усі рівняються на Баха: для композиторів – це еталон компонування, для музикантів – найвища виконавська планка. Власне, і для слухачів його музика – це нагода відшукати щось для себе. Здавалось би, твори написані не одну сотню років тому, а їхні сенси зчитуються тепер дуже актуально.
Про Стенфорда я почула 10-15 років тому і одразу звернулась до його творчості. З професійних міркувань я цікавлюся програмними вимогами конкурсів для органістів у різних країнах. Цікаво і важливо знати, як і на чому перевіряють майстерність органістів на європейських конкурсах, що грають люди в різних країнах. І не просто знати, а й проєктувати на себе, йти в ногу з часом, збагачувати свій репертуар. Цикл Стенфорда був одним з обов'язкових віртуозних творів на одному з англійських конкурсів. Я звернулася до організаторів і сказала, що бажаю познайомитися з його музикою ближче. І тоді з конкурсу мені вислали ноти твору, який я одразу вивчила і включила до свого репертуару. Це була Фантазія і токата, яку я також гратиму на Органному фестивалі у Львові. Фантазія і токата – цикл, з якого розпочалося захоплення творчістю Стенфорда. Саме від нього я “відштовхувалася”, зверталася до виконань та інформації в інтернеті, глибоко “копнула” творчість композитора. Його музика є типово романтичною, а самого Стенфорда презентують як представника вікторіанської епохи, яка дуже відчувається в його творах. Узяти хоча б його органні сонати – це повна гармонія форми і змісту. Для мене сонати Стенфорда свого часу теж стали великим відкриттям. Четверту “Кельтську” сонату я вже привозила до Львова. Цього разу гратиму її Фінал, який називається “Обладунки Святого Патрика”. Також я виконаю частину “Героїчної сонати” №2, присвяченої Франції, яка звучатиме у Львові вперше.
Композитор Чарльз Вільєрс Стенфорд.
— Тобто програму “Бах і Стенфорд” ви створили спеціально для Львівського органного фестивалю?
— Це скоріше нова цікава комбінація творів, які я знаю і люблю. Фантазія і токата Стенфорда, наприклад, уже багато років є в моєму репертуарі. Просто раніше я її включала в програму європейської романтичної музики, а концепція поєднання музики Баха і Стенфорда в мене народилася на запит Львівського органного залу привезти щось цікаве.
— Поєднання в одній програмі творів двох видатних композиторів за замовчуванням зумовлює певний взаємозвʼязок між ними. Ваша програма формується на паралелях між музикою Баха та Стенфорда чи підкреслює відмінності між композиторами двох різних епох та національних шкіл?
— Вона формується на спільності. Для себе я вирішила, що ці два композитори дуже схожі за своїми переконаннями. У них однакові орієнтири – обидва звертаються до духовних ідеалів. Проте якщо Бах жив у епоху, коли більшість шедеврів створювалися в церкві, і навіть усі свої твори він підписував словами “Soli Deo Gloria” (“Єдиному Господу Слава”), то Стенфорд жив, коли в суспільстві було дуже багато ідей, але й багато сумнівів, які, звісно, торкались і релігії: чи є вона у світі, чи має вона сенс, чи суспільство може існувати без релігії? Це був період, коли постулати піддавалися сумнівам. Але останні роки творчості Стенфорда втілюють думки людини, яка пройшла всі емоційні стани. Його музика в цей період не вирує емоціями, молодістю, як тоді, коли він працював зі своїми учнями у бурхливому студентському середовищі, і була потреба підіймати якісь питання, сумніватися, протистояти. Навпаки, він був дуже консервативний у своїх думках і саме органні сонати, написані ним в останні п'ять років життя, це яскраво втілюють. Це ніби підсумок всіх його думок, це вислів мудрої людини і його бачення. Соната “Кельтика”, наприклад, є зверненням до глибинної історії своєї землі. Її остання частина називається “Обладунки Святого Патрика”, тобто є зверненням до улюбленого святого ірландців, їхнього покровителя. Але що таке “обладунки Патрика”? Для мене це віра, любов, те людяне, до чого ми все одно маємо прагнути, те, що нас об'єднує. Хіба не про це музика Баха? Віра у вищому сенсі, людяність, любов між людьми, любов до всього, що нас оточує – це ті високі ідеали, які в моєму розумінні поєднуються в творчості обох композиторів. У музику я вкладаю саме такі емоції і ділюся ними через виконання.
Титульна сторінка Сонати “Кельтіка” для органа Чарльза Стенфорда, 1917 рік
— А який посил несе в собі ”Героїчна соната” Стенфорда?
— “Героїчна соната” – це музичний гімн Франції, країні, яка стала джерелом натхнення для композитора. Він захоплювався її багатовіковою історією, величчю та трагізмом її долі. У кожній ноті цього твору відчувається його любов до Франції, а також пошана до того, що пережив французький народ. Для мене ця музика звучить із особливим відгуком у сьогоденні — вона сповнена вірою у перемогу. У фіналі сонати втілено пафос і драматичну силу, що немовби зіткані зі слів: “Ось що таке Франція!”. Історія цієї країни нерозривно пов’язана з подіями Французької революції, моментом, що став символом її незламності й жаги до свободи.
Перша частина “Героїчної сонати”, названа “Реймс”, передає пишноту й велич французької монархії. Образ Реймського собору, де коронували королів, сяє розкішшю й величчю, проте з іншого боку – це лише одна з граней французької історії. Інша – це революція, що принесла з собою зміни, болючі, але неминучі. Тут я відчуваю глибоку паралель з нашим сьогоденням. Хоча музика звучить велично й монументально, у ній криється смуток, фрагменти траурного маршу пробиваються крізь блискучі акорди. І це не просто випадкове відлуння. Ми теж переживаємо подібне. Україна сьогодні в крові та руїнах, ми всі живемо під тінню небезпеки. Навіть далеко від поля бою відчувається ця тривога. І наша перемога, яку ми всі так очікуємо, буде радісною, але зі сльозами на очах.
Коли я виконую цю музику, зокрема ті місця, де відчувається фанфарна велич Марсельєзи, всередині мене спалахує полум'я. У кожному акордному сплеску, у кожному героїчному темпі я відчуваю, що в цій музиці зашифровано й наш шлях до перемоги. Це тріумф, що йде крізь випробування, але неминуче приведе до світла!
Памʼятник Йоганну Себастьяну Баху у Лейпцигу.
— Шукаючи паралелі між Бахом та Стенфордом, натрапила на цікавий факт. Батьки Чарльза Стенфорда мали хист до музики, але наполягали, щоб їхній син спочатку отримав “серйозну” професію. Тож після здобуття юридичної освіти в Кембриджі, Чарльз вирушив навчатися музиці не аби-куди, а в Лейпциг – місто, що напряму асоціюється з Бахом, місце створення його найвизначніших шедеврів і місце його вічного спочинку. Ба більше, Стенфорд, так само як і Бах, був прекрасним органістом.
— Це правда, по його сонатах одразу видно, що їх написала людина, яка добре володіла інструментом. Крім Баха, в історії музики є чимало прикладів композиторів, які прекрасно грали на органі й писали органні твори, розуміючи специфіку і переваги цього величного інструменту. Серед них Каміль Сен-Санс, Сезар Франк, Моріс Дюруфле, Олівʼє Мессіан. Чарльз Стенфорд справедливо доповнює цей перелік видатних композиторів-органістів.
— Символічність появи музики Стенфорда у програмі цьогорічного органного фестивалю полягає ще й у тому, що Стенфорд був свідком жахів Першої Світової Війни.
— Це справді дуже символічно. Початок війни Стенфорд зустрів у Лондоні і не міг витримувати постійних авіанальотів. Саме тому він покинув столицю, переїхавши до Віндзора, і змушений був призупинити викладацьку практику. Багато хто з його учнів постраждав від нальотів на руйнувань: хтось був поранений, а дехто й загинув. А учні ж для педагога – ніби рідні діти. Тому ця втрата сильно вплинула на Стенфорда в емоційному плані, а відсутність роботи поставила його в скрутне фінансове становище. Крім цього, в творчому плані на нього теж були гоніння від колег та музичного середовища. І це все припало на останні роки його життя. Тобто Стенфорд знав, що таке війна. Він зазнав страху непередбачуваності і смерті. Мене ця історія дуже вразила.
— Очевидно, що велика війна так само внесла корективи у світогляд митців. Впевнена, що кожен музикант, свідомий того, в який час він живе і працює, задавав собі питання: “Яку музику мені виконувати? Вона має надихати на боротьбу, бути суголосною часу чи нести певну користь? Або вона має абстрагувати, повертати до “нормального” життя?” Як часто ви задаєте ці питання собі? На ваш погляд, яка музика потрібна сьогодні слухачеві?
— Це може прозвучати дивно, але я помітила серед виконавців одну річ. Буває ходиш, роздумуєш про репертуар, раптом згадуєш про якийсь твір, до якого давно не брався, і повертаючи в роботу цю музику, переживаєш якесь неймовірне натхнення. Потім дізнаєшся, що через три місяці, в якійсь філармонії органіст теж грає цей твір. Це до того, що часом ми, артисти, маємо здатність інтуїтивно відчувати пошуки, бажання і потреби людей. Спочатку відчуття цієї потреби, напевно, йде від мене самої, субʼєктивно. А згодом, я бачу, що це відгукується і публіці теж. Я впевнена, що кожен, хто прийде на мій концерт у Львові, відчує особливий посил творів, які звучатимуть, і віднайде у них щось особисто для себе. Тому що ми всі живемо в одній країні і відчуваємо майже одні й ті самі емоції та бажання, насамперед – бажання визволення в усіх розуміннях цього слова. Як тягар ми носимо почуття смутку, скорботи, невизначеності та нерозуміння. У всіх питання: “Коли вже настане кінець цьому жаху?”. Але як важко б не було, кожен на своєму місці живе і робить свою справу: засіває поля, збирає зерно, пече хліб. Лікарі лікують, вчителі вчать, журналісти інформують людей і цим роблять свій внесок у суспільне життя. Ми, виконавці, теж тримаємось самі і підтримуємо людей завдяки творчості, даруємо слухачам позитивні емоції. Адже так важливо радіти навіть чомусь маленькому. Тому, я гадаю, що всі думки та емоції, які я закумулювала, і якими я ділитимусь на сцені Львівського органного залу, насправді відчуває і публіка.
Розмовляла Вікторія Антошевська.
07.10.2024