Помер папа-емерит Бенедикт XVI.

«Зі смутком повідомляю, що Папа-емерит Бенедикт XVI помер сьогодні о 9:34 в монастирі “Mater Ecclesiae” у Ватикані. Як тільки це буде можливим, буде надана додаткова інформація», – таке повідомлення поширив Маттео Бруні, речник Апостольської столиці. Вислужений Папа відійшов до вічності у своїй резиденції у Ватикані на 96-му році життя.

Йозеф Ратцінгер, майбутній Папа Бенедикт XVI, народився 16 квітня 1927 р. в містечку Марктль-ам-Інн в дієцезії Пассау у німецькому регіоні Баварії в родині офіцера поліції.

Народився акурат на Велику Суботу, охрещений був того самого дня, в навечір'я Великодня. У Йозефа була сестра Марія Ратцінґер (1921–1991) і брат – церковний музикант та священник Ґеорґ Ратцінґер (1924–2020). Його стрийко Ґеорґ Ратцінґер теж був священником, політиком і письменником (1844–1899).

Молоді роки не були простими. Родинні віра та виховання приготували його до суворого досвіду життя в обставинах, коли нацистський режим підтримував атмосферу ворожості до Католицької церкви. Молодий Йозеф одного разу став свідком того, як нацисти побили пароха перед початком Святої Меси.

Дитячі й підліткові роки пройшли в Траунштайні, розташованому за 30 кілометрів від Зальцбурґа, неподалік від кордону з Австрією. 1939 року вступив до католицької духовної семінарії у Траунштайні. 1943 року його, 16-річного семінариста, призвали в армію до корпусу протиповітряної оборони, а 1944 року – до вермахту. В 1945 році інтернований німецький солдат потрапив до табору союзників, про який згадував із жахом.

Від 1946 по 1951 рік Йозеф Ратцінґер вивчав філософію та теологію у Вищій філософсько-богословській школі у Фрайзінґу та в Мюнхенському університеті. 29 червня 1951 року разом із рідним братом Ґеорґом отримав пресвітерські свячення.

У 1953 році о. Ратцінґер блискуче захистив докторат з богослов’я з дисертацією на тему «Божий народ і Божий дім у доктрині про Церкву святого Августина» і прославився як найкращий із теологів Німеччини. Через чотири роки здобув габілітацію для викладання, після чого розпочав викладати догматичну та фундаментальну теологію в Боннському університеті. Був членом Міжнародної богословської комісії. Зробив вагомий внесок у Другий ватиканський собор в якості експерта-богослова (1962–1965 рр.). Брав участь у Другому ватиканському соборі як радник-теолог кардинала Йозефа Фринґуса, проте схвалив не всі з проголошених на соборі реформ.

1966 року став головним експертом у питаннях догматичної теології у Тюбінгенському університеті, де стався ще один перелом в його житті: Йозеф Ратцінґер визвався на головного ідеологічного опонента промарксистських студентських заворушень, що охопили в 1960-ті роки всю Європу. 1972 року на противагу антиклерикальним журналам і газетам, що заполонили Європу, Ратцінґер разом із богословами Гансом фон Бальтазаром та Генрі де Любаком заснував теологічний журнал Communio, який досі є одним із найпопулярніших католицьких видань світу.

25 березня 1977 року Папа Павло VI призначив Йозефа Ратцінґера архієпископом Мюнхенським і Фрайзінґським, а 28 травня він прийняв свячення. Як єпископське гасло обрав слова «співробітник істини». Того ж року 27 червня Павло VI ввів його до Колегії кардиналів.

У 1978 році кардинал Йозеф Ратцінґер брав участь у Конклавах у серпні, який обрав Івана Павла І, та в жовтні, що завершився обранням Івана Павла ІІ, який 25 листопада 1981 року призначив його (після відмови в 1980 році від пропозиції Папи очолити Конґреґацію католицької освіти) префектом Конґреґації віровчення, головою Папської біблійної комісії та Міжнародної богословської комісії. На цій посаді він очолював комісію, що редагувала Катехизм Католицької церкви (1986–1992). 6 листопада 1998 року Іван Павло ІІ затвердив його обрання віцедеканом Колегії кардиналів, а 30 листопада 2002 р. – деканом.

Після відходу до вічності святого Івана Павла ІІ як декан Колегії кардинал Йозеф Ратцінґер очолив похоронні богослуження. Конклав, який розпочався 18 квітня 2005 року, наступного дня обрав його 265-м наступником святого Петра, й він узяв ім’я Бенедикт XVI. Очолював Церкву до 28 лютого 2013 року, коли набрало чинності його зречення з Престолу від 11 лютого. За майже вісім років свого понтифікату провів ряд реформ, здійснив 24 апостольські подорожі, відвідавши 5 континентів, 30 пастирських візитів у Італії, написав три енцикліки, розпочавши працю над четвертою, та чотири Апостольські напоумлення.

Після абдикації проживав у монастирі Mater Ecclesiae на території Ватикану, де і помер.

Енцикліки Бенедикта XVI (переклад двох із них є на zbruči):

Deus Caritas Est (Бог є любов, 2005).

Spe Salvi (Спасенні надією, 2007)

Caritas In Veritate (Любов у правді, 2009).

Автор шести десятків книг, серед яких десять перекладено українською мовою:

Цінності в часи перемін: Долання майбутніх викликів (2006);

Сіль землі: Християнство й Католицька церква в XXI столітті: Розмова Петера Зевальда з Йосифом Рацінґером (2007);

Вступ до християнства: Лекції про Апостольський символ віри з новим вступним есеєм (2008);

Бог і світ: Таїнства християнської віри (2009);

Божа революція (2009);

Нова пісня Господеві: Віра в Христа та Літургія у наш час (2009);