Діяти для піднесення власного престижу та популярності й досягнення результатів у формуванні позитивного іміджу (майже енциклопедичне визначення терміну «пабліситі») варто делікатно. Щоб не вийшло, як у Шуфрича.
Відзнаки тижня
У грудні традиційно починають підбивати підсумки року, що відходить, формують рейтинги резонансних подій і людей, які змінили світ, – або думали, що змінили. Нобелівську премію миру вручають також у грудні, і цього разу в Осло відповідна церемонія відбулася вперше з часів пандемії Covid-19. Серед лауреатів була українська правозахисна організація «Центр громадянських свобод» – нагороду отримала очільниця ЦГС Олександра Матвійчук. Неприродна політкоректність нобелівського комітету розділила цьогорічну премію миру між українцями, росіянами та білорусами, а Матвійчук у своєму виступі зазначила: «Росія повірила, що може робити все, що захоче. Тепер Росія прагне зламати спротив та окупувати Україну через умисне завдання болю цивільному населенню. Російський народ буде нести відповідальність за цю ганебну сторінку своєї історії та прагнення силоміць відродити колишню імперію».
Президентові України не довелося перебувати в некомфортному оточенні, коли його визнавали «найвпливовішою людиною Європи» видання Politico та «людиною року» журнал Time. Time титулував Зеленського у компанії з «духом України» і супроводив це вердиктом: «Успіх Зеленського як лідера воєнного часу покладався на той факт, що сміливість заразлива. Вона поширилась політичним керівництвом України в перші дні вторгнення, коли всі зрозуміли, що президент залишився... Незалежно від того, сповнює битва за Україну надією чи страхом, Володимир Зеленський показав світ таким, яким ми не бачили його десятиліттями».
Про «заразність» президента України згадали і в Politico: «Лише погляньте, як європейські лідери, які перемагають на виборах, біжать до Києва, щоб сфотографуватися з урочистим 44-річним чоловіком у його тепер культовій оливково-зеленій футболці. Стояти поруч з ним – ось як політики прагнуть, щоб їх бачили. Зеленський переконав решту Європи в тому, що її майбутнє пов'язане з Україною – в це мало хто вірив до вторгнення Росії в лютому. Його комунікативні навички були ключовими. Його риторика чітко вказує на зловмисність російського режиму, проти якого він бореться, розвіюючи віру значної частини Європи – особливо Берліна й Парижа – в те, що Москва може бути партнером».
До кінця року ще трохи часу залишилося – підсумки підбиватимуть і «дух України» згадають ще неодноразово.
Допомога тижня
Міжнародна підтримка України стала процесом, який не перестає дивувати. Угорську каверзу щодо фінансового сприяння нам у Євросоюзі подолали – і для відновлення критично важливої інфраструктури та сталого післявоєнного відновлення 18 мільярдів євро у наступному році Україна від ЄС таки отримає.
На німецькому напрямку ситуація знову загадкова. Посол України в Німеччині Олексій Макєєв оптимістично очікує від партнерів з Берліна нової допомоги зі зброєю, але тримає інтригу: «Нам у прямих переговорах пообіцяли більше зброї і боєприпасів. Що саме – ми оголосимо разом у свій час». Дипломат натякнув на САУ Gepard, БМП Marder і танки Leopard. Паралельно стало відомо, що США стимулюють німців надати Україні згадані танки та що свого часу радник американського президента Джейк Салліван пояснював радникові канцлера ФРН Єнсу Плетнеру, що у Вашингтоні «вітали б поставку Німеччиною Leopard 2, але це має бути зроблено з ініціативи Німеччини».
Проте польський міністр оборони Маріуш Блащак після розмови зі своєю німецькою колегою Крістіне Лямбрехт повідомив, що поляки українцям систем ППО Patriot не надаватимуть. Блащак заявив, що німці порушили умови конфіденційності переговорів, і резюмував: «Після розмови з представниками міноборони Німеччини я був розчарований рішенням про відмову в підтримці України. Розміщення Patriot на Західній Україні підвищило б безпеку поляків та українців».
На цьому тлі геть несподіваною стала інформація з Північної Африки. Марокко за рекомендацією США надасть Україні запчастини для танків Т-72. Пікантною ситуація стає ще й враховуючи, що ці танки надійшли на озброєння Марокко з Білорусі, – і на якийсь час Рабат став Києву ближчий за Берлін. А за кого вболівати українцям на мундіалі, зрозуміло зараз навіть людям далеким до футболу.
Православ’я тижня
Варто кілька секунд поскролити стрічку новин, щоби взнати, що в Запоріжжі місцевий диякон УПЦ МП агітував за приєднання області до РФ, заперечував існування українського народу, його мови і культури, за що і потрапив у поле зору СБУ; що на релігійних об’єктах Харківської єпархії УПЦ МП (близько півтора десятка) Служба безпеки проводить контррозвідувальні заходи, під час яких було знайдено бібліотеки з проросійською літературою, готівку і сухпайки російської армії, а в одного з монахів виявили російський паспорт; що на території Пустинно-Миколаївського скиту, що перебуває у Чорнобильській «зоні відчуження», було виявлено 16 підозрілих осіб, серед яких чоловіки спортивної статури; що контррозвідувальні (безпекові) заходи СБУ провела на території Свято-Покровського кафедрального собору у Борисполі на Київщині; що ректора Почаївської семінарії УПЦ МП звинуватили в антиукраїнській діяльності, у нього вдома і в приміщеннях семінарії під час обшуків виявили літературу з проросійською пропагандою.
Попри щільну зацікавленість УПЦ МП зі сторони спецслужби, особливий дискомфорт попи відчувати не повинні. На захист «переслідуваних» став голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради Микита Потураєв, за спостереженнями якого на сьогодні в Україні немає Церкви чи релігійної організації, яка була б частиною релігійних інституцій держави-окупанта чи керується звідти. Від імені комітету нардеп заявив: «Ми також переконані, що виявлення Службою безпеки України під час обшуків у певних релігійних закладах і установах численних зразків підривних та антиукраїнських матеріалів у жодному разі не свідчить про зрадництво або колабораціонізм з боку цих релігійних інституцій». На адресу Потураєва в цьому контексті можна сказати лише «Амінь».
Захисник тижня
Аж через дев’ять із хвостиком місяців стало відомо, що робив на блокпосту тероборони в Києві майже легендарний Нестор Шуфрич. 4 березня народний депутат від тоді ще існуючої ОПЗЖ фотографував блокпост, що під час війни розцінюється як шпигунська або диверсійна діяльність, а потім виправдовувався, що таким екстремальним чином хотів довести факт свого перебування саме в Києві. 9 грудня з’явилося інтерв’ю Нестора Івановича, в якому вихований на образі Мальчіша-Кібальчіша невгамовний опозиціонер розкрив велику військову таємницю: «В перші дні ми всі були з автоматами в руках. Коли була загроза нападу на Київ, скажу відверто, я теж приєднався до невеликого загону і з автоматом готовий був захищати Верховну Раду».
Десь за місяць-два, коли зимові свята закінчаться, решта членів колишньої ОПЗЖ розкажуть про свої проходи по тилах окупантів з катанами і шмайсерами – а ті, кого зараз називають «батальйоном Монако», повідомлять про свої переговори з ілюмінатами і рептилоїдами щодо отримання новітньої зброї для ЗСУ.
12.12.2022