Валентин Сильвестров. Dolce Legserro

 

Preambulare

 

Писати про Валентина Сильвестрова — надзвичайно відповідально та складно. Складно добирати слова, знаючи про увагу до кожного слова, кожного звуку та кожної паузи самого Маестро. Валентин Сильвестров – це безперечно геній, композитор,  один з найвідоміших українських  митців в світі, з яким нам пощастило жити в один час.

 

Цього року музична спільнота святкувала 85-річчя митця. Попри те що в Україні війна, біженцем якої став Валентин Васильович, ювілей композитора залишається однією з тих дат, які оминути неможливо.

 

З чого розпочався геній Сильвестрова? Чим особлива музика композитора? Ким є для митця Україна і світ? Та ким для світу є Сильвестров?

 

Уявіть собі звичайну багатоповерхівку на Русанівській набережній: вітальня з картинами, невеличка кухня, невпинний шум міста, який просочується в приміщення через вікна. Складно уявити, що тут народжувались твори, які згодом порівнюватимуть з “небесною музикою”, які називатимуть шедеврами в усьому світі. Квартира Валентина Сильвестрова насправді є важливою точкою опори для українського мистецтва ще й тому, що саме в її стінах збирались учні Бориса Лятошинського, молоді київські авангардисти. В ній ділились ідеями, читали та слухали заборонене на той час, шукати свої шпаринки в тлі залізної завіси.

 

Саме з цих студентських вечорів ми починаємо знайомство з Валентином Сильвестровим.

 

 

Subbito piano

 

В радянські часи стати авангардистом було досить легко, достатньо було просто спробувати шукати себе, випробовувати нові течії, відхилятись від шаблонів, кожен акорд піддавався аналізу і міг стати причиною переслідувань. Набагато складніше було жити авангардистом, коли твою дипломну роботу можуть відмовитись приймати в консерваторії, твою музику оминають та не виконують в рідному місті, а тебе звільняють з роботи. Саме таким був творчий початок Валентина Сильвестрова.

 

Засудження та обмеження змінювались закордонним успіхом, яскравими прем’єрами та визнанням Сильвестрова. Так було до кінця 1960-х, далі ж в стилі композитора настало те, що в оркестровій партитурі прийнято називати Subbito piano – несподівана зміна динаміки. Після тижнів внутрішнього занепаду та роздумів композитор майже повністю перебудовує свій стиль: від насичених музичних барв та їх поєднань в дещо космічні пейзажі, композитор переходить до напівпрозорої, дещо наспівної та ніби вже почутої нами музики, легкої для сприйняття, однак з сотнями найтонших вказівок для виконавця.

 

“Беззвучно та плавно грайте p понад струнами, обережно переходячи від уявної музики до реальної”.

 

Цією ремаркою починається соната “Post Scriptum” для скрипки та фортепіано Валентина Сильвестрова. Цей перехід від уявної музики до реального звучання є надважливим в творчості Сильвестрова.

 

В назвах творів часто з’являється епітет “тихий”, паузи та постійне стихання набувають такої ж важливості, як і ноти, а димінуендо та “поступово стихаючи” – візитівками творчості

 

Piano. Dolce legierro

 

Мало було б зазначити лише про вагу пауз та тиші в музиці Валентина Сильвестрова. Бо музика Сильвестрова – це, без зайвого пафосу, музика про найголовніше, певне тематичне зерно нашої епохи, за яким в майбутньому, цілком ймовірно можна буде не просто почути наш час, як зараз ми відчуваємо 18 століття, слухаючи, на приклад В. А. Моцарта,

 

Що ж приховано в цій музиці? Про що пише Сильвестров?

 

Перш за все, він дає право висловитись самій музиці.

 

“Почути світ, що співає про себе”.

 

Музика Сильвестрова й справді сприймається як пісня світу, такою вона є надзвичайно близькою нам і природною, ніби вона існувала за десятки років до цього моменту. На концертах часто можна виділити перші 10-30 секунд між останньою нотою і початком оплесків. Музика Валентина Сильвестрова немов розчиняється в залі замість того щоб закінчитись після подвійної тактової риски.

 

 

Секретом цієї майстерності композитор вважає довіру власному слуху, вміти чути світ, відділяти його мелодії та записувати їх. Наступним секретом є вміння обирати потрібний звук, Сильвестров завжди говорить про те, що мелодії самі його знаходять, однак важливим є робота з ними. Улюбленим, звучанням Валентин Васильович називає Dolce legierro.

“Має бути ніжно та легко/світло, бо може бути ніжно, але, на жаль, тяжко”

 

Pianissimo?

 

Чи може людина з таким тонким світосприйняттям, як Валентин Васильович, жити в переповненому техногенним шумом Києві? Де про тишу донедавна можна було хіба говорити. Однак найскладніше в Києві вловити тишу внутрішню, бо ж це старовинне місто вічного руху невпинно пронизують всі соціальні та політичні перипетії. Кажуть, що такі люди, як Сильвестров мали народитись в інший, більш сприятливий для них час. Однак Сильвестров є повністю київським композитором. Разом з містом він зростав, утверджувався, змінювався, помилявся, боровся. Його музика достатньо тиха, однак в ній розбірливо чути про те, що відбувається в місті, в країні композитора: в 2013 Сильвестров разом зі своїми співвітчизниками виходив на Майдан, почуте та побачене композитор закарбовує в циклі “Майдан”та у його власному варіанті Гімну України, ця музика має всі характерні для Сильвестрова риси: це й тиха динаміка, й романсові інтонації, секундні зітхання, багатство обертонів. Все це – його мова, нею надалі Сильвестров говоритиме всі вісім років. Тихо, але дуже впевнено та переконливо.

 

 Його музика залишається світлою, невагомою та досконалою навіть в найтемніші часи, найкращим поясненням цього є вислів Конфуція: “Якщо хочете знати, чи є королівство добре керованим, який рівень його моралі – гарний чи поганий, якість його музики розкаже вам про це”. Конфуцій за музикою міг передбачити майбутнє королівства. Ми ж все ще маємо прекрасну музику і шанси мати таке ж майбутнє.

 

Власне музика стала і тим єдиним, що в невеличкій валізі композитор забрав з Києва в березня 2022. 84-річний композитор до останнього не хотів полишати рідне місто навіть під час ракетних атак та в дні, коли на Київ їхали ворожі російські танки.

 

 “Поки ми їхали до кордону я бачив стільки жаху, а коли приїхав – виявилось, що всередині мене весь цей час була світла, прекрасна музика”.

 

 

Post piano

 

Валентин Сильвестров – людина свого часу, свого міста, своєї країни. Композитор, який попри все пам’ятає який прекрасний його світ, його Україна. Сміливо можна вважати, що років за 200, згадуючи нашу добу, слухатимуть саме Валентина Сильвестрова.

 

 

23.11.2022