Маріанна Кіяновська відзначена Міжнародною літературною премією ім. Збігнєва Герберта

 

Маріанна Кіяновська стала десятою  лавреаткою престижної Міжнародної літературної премії ім. Збігнєва Герберта – за "вражаючу", як зазначено у вердикті журі, збірку поезій "Бабин Яр. Голосами", видану 2017 року на вшанування пам’яті жертв масових розстрілів у Бабиному Яру під час Другої світової війни.

 

 

За цю збірку поетесу в Україні відзначили Шевченківською премією в галузі літератури за 2020 рік, у червні 2022-го польський переклад Адама Поморського відзначено премією «Європейський поет свободи» в Гданську.

 

"У книжці "Бабин Яр. Голосами" Кіяновська наважилася на річ неможливу – спробувала надати голос померлим. У ламентаційних голосіннях з величезним емоційним навантаженням Кіяновська розповідає історію життя і злочину. Унікальні історії, як унікальним є кожне людське існування, і водночас жахливо універсальна історія, яка також стосується тих злочинів, які відбуваються на наших очах. Кіяновська не приховувала, що написати цю книгу, присвячену одному з найбільших злочинів Голокосту, її спонукав власний досвід та розповіді жертв конфлікту на українському Донбасі, а нинішня війна з Росією знову надала їм жахливу злободенність і автентичність. В голосі Бабиного Яру ми наче чуємо плач убитих в Ірпені, Бучі чи Маріуполі", – обґрунтував вердикт член журі польський письменник Томаш Ружицький.

 

"Пам'ять про рідне місто супроводжувала Герберта до останніх днів. Переконана, що він би втішився, що премія його імені дісталася поетові, який живе у Львові на вулиці Личаківській, де він теж жив. Але, звісно, ​​не це найголовніше. Герберт вважав Росію загрозою європейським цінностям, нині він би всім серцем став на бік героїчних українців. І він би оцінив як поетичну віртуозність Кіяновської, так і передусім її етичний задум. Він сам хотів перетворити поетичну уяву на "інструмент співчуття". Цей постулат здійснила авторка збірки «Бабин Яр»", – оцінила рішення журі Катажина Герберт, вдова поета та засновниця Фундації його імені.

 

"Кіяновська – провідний голос української поезії останніх двох десятиліть. Її творчість знаходиться в самому центрі нашого літературного життя, вона має великий вплив на інших поетів", – відзначив багаторічний член журі Юрій Андрухович.

 

Сама поетеса зауважила: "Я, мабуть, єдина з числа лауреатів цієї нагороди, яка могла би бути сусідкою Збігнєва Герберта, якби ми свого часу зустрілися: моя квартира у Львові знаходиться за чотириста метрів від його будинку на вулиці Личаківській. Нині під час війни львівський дім Герберта знову є під загрозою обстрілу, як мій дім. Війна – одне із тих досвідчень, які я розділяю з Гербертом".

 

Міжнародна літературна премія імені Збігнєва Герберта – польська міжнародна літературна премія, заснована 2013 року у Варшаві та названа на честь польського поета, есеїста та мораліста львів'янина Збігнєва Герберта (1924–1998). Її щорічно присуджує Фундація ім. Збігнєва Герберта, метою якої є визнання "видатних мистецьких та інтелектуальних літературних досягнень на світовій арені, які мають відношення до світових цінностей, до яких тяжіла творчість Збігнєва Герберта".

 

В попередні роки нагороду отримали:

2013 рік: Вільям Мервін (США)

2014 рік: Чарлз Сімік (Сербія / США) 

2015 рік: Ришард Криницький (Польща)

2016 рік: Ларс Густафссон (Швеція) 

2017 рік: Брейтен Брейтенбах (ПАР / Франція)

2018 рік: Нуала Ні Дгомнайлл (Ірландія) 

2019 рік: Агі Мішол  (Ізраїль) 

2020 рік: Дурс Грюнбайн (Німеччина)

2021 рік: Юсеф Комуньякаа (США)

 

Цьогоріч лавреата обирало журі, до складу якого входили поети, есеїсти, перекладачі та видавці: Юрій Андрухович (Україна), Едвард Гірш (США), Міхаель Крюґер (Німеччина), Мерседес Монмані (Іспанія) та Томаш Ружицький (Польща). Церемонія нагородження відбудеться 27 жовтня 2022 року у Варшаві.

 

 

=========================

 

МАРІАННА КІЯНОВСЬКА

 

 

з «БАБИН ЯР. ГОЛОСАМИ»

 

***

наповнити очі такими сльозами щоби не текли

солонішими аніж сіль кам’янішими аніж камінь

і дім збудувати з усього що всюди й не знати коли

було у дитинстві у небі в пісочниці під руками

придумати маму нехай буде хаву таку щоб була моя

щоби голову мила мені щоб була чи просто була зі мною

називаючи речі в крамниці де хліб молоко але ще по краях

вітрини багато зимового з ковзанки щастя і сухостою

мене уже не рятує ніщо чи ніщо крім можливо сліз

які проламують тло поверхню і дещицю решти тіла

щоби не вмерти я мушу мати в судинах на дні і на дні валіз

важкі механізми придумувань витіснень крила крила --

 

 

***

старість насувається коли дізнаюся новини

раніше чотири конфорки означали б нонконформізм

а тільки одна означала б що передумала

та зараз буде уявний липовий чай і розмова з невидимим

який знає де я живу та не кличе до себе і не приходить

аутодеструкція вона не тому що немає а що маю те не моє

і не тому що шия не така як була або руки чи груди

і не тому що в далекім яру на околиці міста

чотири кулі (мабуть) між брунатними нечорнобривцями

а тому що немає снів кожен крик на сходах насправді

щоночі спускаюся у під’їзд чи навпаки піднімаюся аж до неба

і запитую в кожного і з кожним із них говорю

телесику синку не плач мама повернеться це не її долоня

лежала там коло тебе вона до тебе летіла летіла і вознеслась

а ти пішки пішов до неї ще й пішечки і так лебедів івасику лебедів

що я серед білого дня не впізнала тебе і собі не повірила

але наче у яму впала в твоє ячання

семиліточко донечко яка ще минулого тижня мені знайшлась

з закривавленими ногами і з піском та щебенем у волоссі

а я притулила тебе до серця сама питала й сама відказувала

птиця не перелетіла кінь не перебіг якими ж ти слізьми доню

плакала доки осліпла

що за місто вирубане спалені води пожаті і помолочені

                                                                                                    за одну лише ніч

я тоді не вміла тебе поховати бо кулі тяжкі і сім чаш божого гніву

тому ти спала в моєму ліжку а я не спала бо не могла

ані їсти ні пити ні дихати ні сидіти ані стояти

тільки зникала семиліточко донечко вся зникала і ніщотіла

вимовляючи слова в найтемнішій темряві голови світила

                                                                                                    себе для тебе

ніби скіпку глухої ночі а тоді він явився і ти встала собі пішла

семиліточко донечко безшелесно не озираючись

безшелесно не озираючись наливаю в чотири горнятка

                                                                                                    уявний чай

безшелесно п’ємо його тільки я слухаю і говорю

 

 

***

вірш яким кричу тому що можу

тільки це робити тільки це

вірш який роботу робить Божу

а тоді роздряпує лице

зведене судомою до кості

і горить антоновим вогнем

вірш ненатлий вірш у високості

йду з ним як рахиль у вифлеєм

сине туги вірше беньяміне

сам у полі воїн сам же й рать

в кублах сліз отруйне кровоспинне

сигми літер стигмами горять

 

 

 

 

04.10.2022