Маріанна Кіяновська стала десятою лавреаткою престижної Міжнародної літературної премії ім. Збігнєва Герберта – за "вражаючу", як зазначено у вердикті журі, збірку поезій "Бабин Яр. Голосами", видану 2017 року на вшанування пам’яті жертв масових розстрілів у Бабиному Яру під час Другої світової війни.
За цю збірку поетесу в Україні відзначили Шевченківською премією в галузі літератури за 2020 рік, у червні 2022-го польський переклад Адама Поморського відзначено премією «Європейський поет свободи» в Гданську.
"У книжці "Бабин Яр. Голосами" Кіяновська наважилася на річ неможливу – спробувала надати голос померлим. У ламентаційних голосіннях з величезним емоційним навантаженням Кіяновська розповідає історію життя і злочину. Унікальні історії, як унікальним є кожне людське існування, і водночас жахливо універсальна історія, яка також стосується тих злочинів, які відбуваються на наших очах. Кіяновська не приховувала, що написати цю книгу, присвячену одному з найбільших злочинів Голокосту, її спонукав власний досвід та розповіді жертв конфлікту на українському Донбасі, а нинішня війна з Росією знову надала їм жахливу злободенність і автентичність. В голосі Бабиного Яру ми наче чуємо плач убитих в Ірпені, Бучі чи Маріуполі", – обґрунтував вердикт член журі польський письменник Томаш Ружицький.
"Пам'ять про рідне місто супроводжувала Герберта до останніх днів. Переконана, що він би втішився, що премія його імені дісталася поетові, який живе у Львові на вулиці Личаківській, де він теж жив. Але, звісно, не це найголовніше. Герберт вважав Росію загрозою європейським цінностям, нині він би всім серцем став на бік героїчних українців. І він би оцінив як поетичну віртуозність Кіяновської, так і передусім її етичний задум. Він сам хотів перетворити поетичну уяву на "інструмент співчуття". Цей постулат здійснила авторка збірки «Бабин Яр»", – оцінила рішення журі Катажина Герберт, вдова поета та засновниця Фундації його імені.
"Кіяновська – провідний голос української поезії останніх двох десятиліть. Її творчість знаходиться в самому центрі нашого літературного життя, вона має великий вплив на інших поетів", – відзначив багаторічний член журі Юрій Андрухович.
Сама поетеса зауважила: "Я, мабуть, єдина з числа лауреатів цієї нагороди, яка могла би бути сусідкою Збігнєва Герберта, якби ми свого часу зустрілися: моя квартира у Львові знаходиться за чотириста метрів від його будинку на вулиці Личаківській. Нині під час війни львівський дім Герберта знову є під загрозою обстрілу, як мій дім. Війна – одне із тих досвідчень, які я розділяю з Гербертом".
Міжнародна літературна премія імені Збігнєва Герберта – польська міжнародна літературна премія, заснована 2013 року у Варшаві та названа на честь польського поета, есеїста та мораліста львів'янина Збігнєва Герберта (1924–1998). Її щорічно присуджує Фундація ім. Збігнєва Герберта, метою якої є визнання "видатних мистецьких та інтелектуальних літературних досягнень на світовій арені, які мають відношення до світових цінностей, до яких тяжіла творчість Збігнєва Герберта".
В попередні роки нагороду отримали:
2013 рік: Вільям Мервін (США)
2014 рік: Чарлз Сімік (Сербія / США)
2015 рік: Ришард Криницький (Польща)
2016 рік: Ларс Густафссон (Швеція)
2017 рік: Брейтен Брейтенбах (ПАР / Франція)
2018 рік: Нуала Ні Дгомнайлл (Ірландія)
2019 рік: Агі Мішол (Ізраїль)
2020 рік: Дурс Грюнбайн (Німеччина)
2021 рік: Юсеф Комуньякаа (США)
Цьогоріч лавреата обирало журі, до складу якого входили поети, есеїсти, перекладачі та видавці: Юрій Андрухович (Україна), Едвард Гірш (США), Міхаель Крюґер (Німеччина), Мерседес Монмані (Іспанія) та Томаш Ружицький (Польща). Церемонія нагородження відбудеться 27 жовтня 2022 року у Варшаві.
=========================
МАРІАННА КІЯНОВСЬКА
з «БАБИН ЯР. ГОЛОСАМИ»
***
наповнити очі такими сльозами щоби не текли
солонішими аніж сіль кам’янішими аніж камінь
і дім збудувати з усього що всюди й не знати коли
було у дитинстві у небі в пісочниці під руками
придумати маму нехай буде хаву таку щоб була моя
щоби голову мила мені щоб була чи просто була зі мною
називаючи речі в крамниці де хліб молоко але ще по краях
вітрини багато зимового з ковзанки щастя і сухостою
мене уже не рятує ніщо чи ніщо крім можливо сліз
які проламують тло поверхню і дещицю решти тіла
щоби не вмерти я мушу мати в судинах на дні і на дні валіз
важкі механізми придумувань витіснень крила крила --
***
старість насувається коли дізнаюся новини
раніше чотири конфорки означали б нонконформізм
а тільки одна означала б що передумала
та зараз буде уявний липовий чай і розмова з невидимим
який знає де я живу та не кличе до себе і не приходить
аутодеструкція вона не тому що немає а що маю те не моє
і не тому що шия не така як була або руки чи груди
і не тому що в далекім яру на околиці міста
чотири кулі (мабуть) між брунатними нечорнобривцями
а тому що немає снів кожен крик на сходах насправді
щоночі спускаюся у під’їзд чи навпаки піднімаюся аж до неба
і запитую в кожного і з кожним із них говорю
телесику синку не плач мама повернеться це не її долоня
лежала там коло тебе вона до тебе летіла летіла і вознеслась
а ти пішки пішов до неї ще й пішечки і так лебедів івасику лебедів
що я серед білого дня не впізнала тебе і собі не повірила
але наче у яму впала в твоє ячання
семиліточко донечко яка ще минулого тижня мені знайшлась
з закривавленими ногами і з піском та щебенем у волоссі
а я притулила тебе до серця сама питала й сама відказувала
птиця не перелетіла кінь не перебіг якими ж ти слізьми доню
плакала доки осліпла
що за місто вирубане спалені води пожаті і помолочені
за одну лише ніч
я тоді не вміла тебе поховати бо кулі тяжкі і сім чаш божого гніву
тому ти спала в моєму ліжку а я не спала бо не могла
ані їсти ні пити ні дихати ні сидіти ані стояти
тільки зникала семиліточко донечко вся зникала і ніщотіла
вимовляючи слова в найтемнішій темряві голови світила
себе для тебе
ніби скіпку глухої ночі а тоді він явився і ти встала собі пішла
семиліточко донечко безшелесно не озираючись
безшелесно не озираючись наливаю в чотири горнятка
уявний чай
безшелесно п’ємо його тільки я слухаю і говорю
***
вірш яким кричу тому що можу
тільки це робити тільки це
вірш який роботу робить Божу
а тоді роздряпує лице
зведене судомою до кості
і горить антоновим вогнем
вірш ненатлий вірш у високості
йду з ним як рахиль у вифлеєм
сине туги вірше беньяміне
сам у полі воїн сам же й рать
в кублах сліз отруйне кровоспинне
сигми літер стигмами горять
04.10.2022