Прем'єр Італії Маріо Драґі подав до демісії, у країні відбудуться позачергові вибори, перемогу на яких пророкують правим силам. Все це доволі прикрі новини для України.
Підмурівок актуальної урядової кризи в Італії було закладено ще чотири роки тому, коли на парламентських виборах четвертого березня 2018 року італійці з інфантильною легковажністю віддали свої електоральні пріоритети двом популістським партіям: лівим популістам з партії «Рух 5 зірок» і правим популістам з партії «Ліга». Обидві політичні сили жорстко критикували Європейську Унію та схилялися до дружби з Росією.
Благо, укладена ними урядова коаліція довго не протрималася. В країні почалася плетениця урядових криз, прем’єр змінював прем’єра. Що, зрештою, є доволі звичною ситуацією для Італії. А тут ще й пандемія коронавірусу стрімко загострила ситуацію. Пригадуєте, саме в Італії вперше в Європі було виявлено хворого на CJVID-19. Ситуація ставала критичною.
Стало зрозуміло, що дитячі забавки закінчилися і слід запросити на посаду прем’єра дорослого вуйка. Саме цей суспільний консенсус привів у крісло голови уряду Маріо Драґі, котрий не був не те що лідером, навіть членом якоїсь партії. Тобто він став, як кажуть, прем’єром-технократом. Без жодного політичного бекґраунду, зате з потужним фаховим і менеджерсько-організаційним досвідом.
Професор економіки в Університеті Флоренції Драґі вже встиг попрацювати і генеральним директором казначейства, головою банку Італії, і виконавчим директором Світового банку, і в масі приватних фінансових інституцій. Найбільше ж він запам’ятався світові у ролі голови Європейського центрального банку (2011–2018 рр.). На всіх зазначених посадах Драґі проявив себе як досвідчений фахівець, ефективний менеджер, який вміє керувати своїми інституціями і в добрі часи, і в часи криз.
Маріо Драґі очолив італійський уряд в лютому 2021 року. Він зумів майстерно вивести країну і з банківсько-фінансової кризи, і з кризи, спричиненої коронавірусом. Італійці, чию країну перманентно лихоманило в економічному плані, змогли пересвідчитися, що за правильного керівництва вдається досягнути стабільності. За всі досягнення вдячні мешканці Апеннін назвали свого прем’єра «Супер-Маріо», як героя популярної комп’ютерної гри.
Для нас же, українців, головне те, як Драґі підтримав нас під час широкомасштабного російського вторгнення. Володимир Зеленський ще в перших днях нової фази війни розповів, що йому зателефонував італійський прем’єр, аби розпитати, чим його країна може допомогти Україні. Я (припускаю, як і більшість українців) сприйняв ці слова як перебільшення, до якого часто любить вдаватися наш Президент зі своїм акторським бекґраундом. Утім скоро з’ясувалося, що таки ні.
Італія завжди вважалася «слабкою ланкою» Європи в російському питанні. Її топ-політики, як то Сильвіо Берлусконі чи Маттео Сальвіні, нахвалялися дружбою з російськими можновладцями, носили футболки з фізіономією Путіна, знимкувалися на Красній площі. Італійські представники на засіданнях Ради ЄУ виступали за примирення з Росією, за скасування санкцій, хоча б поступове, за перемовини з Путіним.
Утім за прем’єрства Драґі ця ситуація змінилася докорінно. Італія зненацька стала лідером антирашистського фронту в Європейській Унії. Драґі активно закликав допомагати українцям. Далі – взагалі, здавалося б, неймовірне: Італія почала надавати Україні зброю.
А ще Драґі чітко заявив на початку червня, що Україна гідна здобути статус кандидата на членство в Євроунії. Я можу помилятися, але складається враження, що саме ця його заява і зламала ситуацію на українську користь. Пригадуєте, до того дуже багато країн – членів ЄУ висловлювалися радше негативно щодо українських перспектив. Про те, що Україні ще зарано, заявляли лідери Німеччини, Франції, Австрії, Нідерландів. А Угорщина й близько не бажала нас там бачити. Утім, 23 червня лідери європейських країн всі як один проголосували позитивно. І як тут не подякувати Драґі.
Але саме через тверду проукраїнську лінію Драґі в італійській урядовій коаліції й почалися пертурбації. У червні у вже згаданому «Русі 5 зірок», який має в парламенті найбільшу фракцію, стався розкол. Багато членів партії виступили проти підтримки України. А під час виступу Зеленського в парламенті через відеозв’язок вони демонстративно вийшли зі сесійної зали, заявляючи, мовляв треба дати слово й Путінові. Лідер «Руху 5 зірок» Джузеппе Конте спершу нібито декларував проукраїнську позицію, але згодом боягузливо став на бік більшості однопартійців. А коли справа дійшла до питанням про постачання зброї Україні, то в партії стався розкол. Зокрема з «Руху» вийшов міністр закордонних справ Італії Луїджі Ді Майо, який у цьому питанні підтримав прем’єра Драґі, а також група його прихильників.
Як уже було сказано, Італія тривалий час була доволі проросійською. Цим обумовлено, зокрема, тісні бізнесові контакти між двома країнами. А передовсім досить потужний імпорт газу та нафти з Росії. Це, звісно, не могло не призвести до поважної енергетичної залежності. Тож нині, коли Росія потрапила під жорсткі санкції Євроунії, Італія нівроку потерпає від енергетичної кризи, від стрімкого зростання цін на пальне. Ця проблема, зрозуміло, б’є по рейтингу уряду та проурядових партій.
Стрімке падіння популярності відчув і «Рух 5 зірок». З неймовірних 32 відсотків 2018 року нині, згідно з прогнозами соціологів, партії залишилося заледве 11. Лівопопулісти вирішили зробити хід конем: різко розкритикувати Драґі, вийти з урядової коаліції і вже як опозиційна партія зализувати електоральні рани й потроху відновлювати рейтинг. «Рухівці» аж ніяк не прагнули відставки Драґі та позачергових виборів, адже знали, що в прем’єра й без них є підтримка в парламенті.
І дійсно, Маріо Драґі має потужну парламентську підтримку, про що свідчить нещодавнє позитивне голосування щодо довіри йому та кабінетові, ухвалення запропонованого ним закону про допомогу населенню у зв'язку з інфляцією та цінами на енергоносії. Причому голосування відбувалися без участі «Руху». Але Драґі вирішив не бавитися в гру, запропоновану «Рухом»: руйнуєте коаліцію, то і я не маю наміру відігравати роль цапа-відбувайла. Тож він подав заяву про демісію. Щоправда, на прохання президента Серджо Маттарелли погодився виконувати обов’язки глави уряду до наступних виборів, тобто до жовтня.
Тимчасом соціологія прогнозує електоральне лідерство правому політичному крилу: правоцентристам із партії «Вперед, Італіє» Сильвіо Берлусконі, правій «Лізі» Маттео Сальвіні та ультраправим «Братам Італії», якими керує «сестра» Джорджія Мелоні. Саме остання партія утримує лідерство в опитуваннях. Її підтримує наразі 22 відсотки італійців. Якщо Мелоні стане прем’єркою, то вона точно не буде такою прихильною до України, як Маріо Драґі.
Що ж, все це дуже прикро. Прикро для нас, українців, котрі втратили такого потужного захисника наших інтересів у Італії та Європейській Унії. Тепер постачання італійської зброї нашим воякам може опинитися під великим знаком питання. Ймовірно, через Італію можуть виникнути проблеми зі запровадженням наступних пакетів антиросійських санкцій.
Але ще більш прикро має бути самим італійцям, котрі втрачають такого здібного прем’єра. За час після закінчення Другої світової війни Італія мала рекордних 67 керівників урядів. Були вдалі прем’єрства й провальні, фахові й популістські. Утім досі не було на цій посаді такого ефективного фахівця, котрий не зважав на політичні амбіції, чітко й сумлінно виконував свої обов’язки, а водночас був візіонером всеєвропейського рівня.
