На початку травня Європейська рада з міжнародних відносин провела масштабне загальноєвропейське опитування громадської думки в десяти країнах, щоби зрозуміти суспільну реакцію на війну Росії проти України. Ґрунтовний аналіз цього опитування опублікували в середині червня Іван Крастев і Марк Леонард, де спробували зрозуміти майбутню динаміку викликаних цією реакцією суспільних настроїв, окресливши тренди її розвитку.
Взявши за основу вибрані респондентами відповіді (анкета суґерувала фактично два варіанти) на питання, як реагувати на війну Росії проти України, дослідники виділили три сегменти:
ті, що вибрали "Найголовніше – припинити війну якомога швидше, навіть якщо це означає, що Україна передає території Росії під контроль", сформували "табір миру", таких виявилося 35%;
тих, що вибрали "Найголовніше – покарати Росію за її агресію, навіть якщо це означає, що більше українців вбивають і переселяють", віднесли до "табору справедливості" (22%).
Однак значна група респондентів знайшли ще два варіанти відповіді на це ключове питання дослідження: "ні перше, ні друге" та звичне "не знаю". Дослідники, виглядає, запідозрили, що варіант "жодне з двох" може означати те саме, що й "не знаю", тому взяли до уваги позицію респондентів на різні евентуальні дії ЄС стосовно війни і виділили ще один сегмент з 20%, названий ними "хиткі (swing) виборці".
Розмір європейських таборів виборців у відповідь на війну Росії проти України (у відсотках)
На марґінесі – бо я не про це – можна зазначити, що впадає в око цікава закономірність: найбільше прихильників якнайшвидшого миру з Росією в країнах, де історична пам'ять зафіксувала поразку від Росії – Німеччина, Італія, Румунія (у війні 1941–1945 років), а також Франція (XIX століття) і Швеція (XVIII); в порядку спадання далі – які не мали воєн з нею (Іспанія і Португалія), а найменше – які пам'ятають про поразку Росії (Фінляндія, Британія, Польща). Закономірність (попри те, що виглядає обґрунтованим арґументом до гіпотези Романа Кечура про неусвідомлений страх, який сприймається як почуття вини чи інші заміщувальні суспільні емоції), мабуть, потребує окремого дослідження в майбутньому, а нині вернімося до розгляду трьох виділених авторами сеґментів.
Відразу зазначу, що відсотки цих сегментів доволі умовні – бо, погодьтеся, з одного боку важко заперечити пропозицію "припинити війну якомога швидше", а з іншого – ще важче висловити бажання "хай більше українців вбивають", що імпліцитно схиляє респондентів до "мирної" відповіді. Але найважче, мабуть, вийти за межі пропонованих альтернатив і – це з третього боку – заперечити обидві. Ці три аспекти спонукають думати про завищений відсоток першої групи (що дало змогу написати авторам "прихильники табору миру вже є найбільшою групою серед європейських громадян") і занижений – двох інших.
Однак, маючи це на увазі, вказане ключове питання можна розглядати як певного роду семантичний диференціал і спробувати вилущити латентні сенси, що стоять за ним.
Тим більше, що рясні (хоч і не повні) ряди наведених авторами ілюстративних даних дають змогу проаналізувати результати дослідження в дещо іншому ракурсі.
Основний засновок аналізу Крастева–Леонарда полягає в тому, що майбутнє європейської підтримки України залежить від тих 20%, що формують сеґмент "хитких" (swing), котрі є амбівалентними стосовно і "табору миру" і "табору справедливості", оскільки їхня думка коливається між солідаризацією то з першим, то з другим. Загроза, на їхню думку, полягає в тому, що вони, побоюючись ескалації, дрейфуватимуть до "табору миру", який, як кажуть дослідники, багато в чому є табором песимістів.
Можливо, подіяла магія іменування, бо якщо порівняти наведені в статті відсотки відповіді на різні питання "хитких" з відповідними відсотками "мирних" та "справедливих", то побачимо, що "хиткі" в більшості аспектів радикальніші, ніж "табір справедливих" в опонуванні позиції "табору миру". Якщо візуалізувати дистанцію в позиціях цих трьох груп стосовно різних питань, тобто різниці у відповіді на кожне питання позначити точками в декартовій системі координат, де координатою на осі абсцис (горизонтальній) буде відсоткова різниця з "табором миру", а на осі ординат (вертикальній) – з "табором справедливості", то ці найрадикальніші питання, в яких проміжну позицію займають власне "справедливі", а не "хиткі", знаходяться на блакитному тлі.
Чи ви би підтримали рішення ЄС ...
(1) ... прийняти більше українських біженців у вашій країні?
(2) ... про більшу економічну допомогу Україні?
(3) ... про посилення економічних і дипломатичних санкцій проти Росії?
(4) ... про повне припинення імпорту викопного палива з Росії?
(5) ... направити українському уряду додаткові озброєння і військові поставки?
(6) ... про встановлення забороненої для польотів зони над Україною, навіть якщо це може спричинити прямий конфлікт між Заходом і Росією?
(7) ... відправити війська в Україну, щоб допомогти українському уряду захиститися від Росії?
(8) ... направити додаткові війська до країн НАТО у Східній Європі?
(9) ... підтримати вступ України до НАТО?
(10) ... підтримати вступ України до ЄС?
Чи в результаті війни ...
(R) ... Росії буде значно гірше?
(U) ... Україні буде значно гірше?
(E) ... ЄС буде гірше?
Чи внаслідок війни в Україні з Росією слід розірвати ...
(e) ... всі економічні зв'язки?
(c) ... всі культурні зв'язки?
(d) ... всі дипломатичні зв'язки?
У тих же питаннях, де "хиткі" ближчі до "мирних" (рожеве тло), вони теж займають не проміжну позицію, а також крайню: як бачимо, зі всіх груп саме в групі "хитких" найбільше вважають, що в результаті війни ЄС буде гірше, а Україні буде значно гірше.
Проміжну ж позицію (зеленувате тло) ця група займає (але значно ближче до "справедливих", ніж до "мирних") тільки в питаннях про можливість втягнення Заходу в прямий конфлікт із Росією та про необхідність повного розриву культурних та дипломатичних зв'язків із Росією (в той же час, як переформулювання питання про "повний розрив" на "посилення економічних і дипломатичних санкцій проти Росії" робить групу "хитких" найрадикальнішою). Тобто "хиткі" не заперечують необхідності тиску у сфері дипломатичній та культурній, але схильні вважати, що повністю обірвавши зв'язки, Захід втрачає інструмент цього тиску.
Цікаво, що у всіх питаннях, пов'язаних із тиском на Росію (бордові точки на графіку дистанцій), різниця в рівні підтримки цього тиску серед "хитких" порівняно з рівнем в інших групах зменшується в міру зростання (в очах респондентів) радикальності інструментів тиску (в той час, як різниця рівнів підтримки між групою "справедливих" та "мирних" залишається сталою: 31±3%). Тобто "хиткі" є найбільш радикальними в найменш радикальних методах тиску на Росію.
Натомість у питаннях підтримки України (червоні точки на графіку дистанцій) ця різниця в рівні підтримки зростає в міру збільшення радикальності пропозицій (аналогічний тренд зростання різниці в рівні підтримки України є і між групою "справедливих" та "мирних"). Тобто стосовно України "хиткі" є найбільш радикальними (відносно інших груп) в найбільш радикальних заходах підтримки.
Про те, що "хитких" не можна назвати проміжною групою між "табором миру" та "табором справедливості" (тобто, що їх, власне, не можна назвати "хиткими"), свідчить і те, що зі збільшенням частки "мирних" у країні в протилежних таборах ("справедливих" разом із "хиткими") зростає частка "справедливих", а не "хитких", як мало би бути у разі більшої близькості поглядів "мирних" та "хитких" (тенденція особливо чітка без врахування постсоціалістичних Польщі та Румунії).
Ключовий фактор у цій тенденції – відповідь на питання, хто є основною перешкодою досягнення миру: що більше в країні вказують на Росію, то більша в цій країні частка "хитких" відносно "справедливих" (знову ж таки, тенденція проявляється особливо чітко без врахування постсоціалістичних Польщі та Румунії).
Тобто вісь поділу європейських суспільств проходить не між тими, що хочуть якнайшвидшого закінчення війни (35%) та тими, що хочуть продовження війни, щоб покарати Росію (25%), – а між тими, що хочуть миру на умовах Росії (35%) та тими, що хочуть миру всупереч умовам Росії (44%). Така оптика міняє розуміння балансу бачення війни з Росією.
По суті, прийняте в аналізі Крастева-Леонарда питання для структурування масиву респондентів опитування у три групи зводить дві осі "перемога Росії (здобуття територій) vs перемога України (захист територій)" і "ціна перемоги (жертви України vs жертви Росії)" до однієї: здатися Росії або боротися на смерть. Це латентно постулює, що (a) на переданих Росії територіях жертв не буде (що, власне, Путін заперечив заявленою концепцією денацифікації=деукраїнізації, втіленням якої і була масакра в Бучі; зрештою, маємо кейс Криму і терор проти кримських татар ) і (b) жертви війни несуть тільки українці, Росія веде війну "безжертовно".
Група ж "хитких", не погодившись із накиненими альтернативами "або-або", відповіла фактично перпендикулярно до цієї осі "і-і": і мир, і без жертв та втрачених територій. Тобто вони є не тими, хто знаходяться між "миром" і "справедливістю", а тими, хто, підтримуючи українську справедливість, зі смутком розуміють її ціну, тому намагаються не бути втягненими у війну самим. Тобто їм ідеться не про втому чи економічні проблеми у своїй країні – їм йдеться про ризики імпорту війни з України у свою країну.
Шлях, який вони (як показує опитування) сповідують, щоби запобігти цьому, – якомога більше послабити Росію через максимальне посилення України, оскільки саме при сильній Росії збільшується ризик розповзання війни за межі України. Тому в них – як і в групи "справедливих" – нема обмежень щодо підтримки України, але, з іншого боку, нема ілюзій щодо Росії: "хиткі" більше зважають на ядерну та хімічну загрозу від неї (коефіцієнт кореляції +0,79 для "хитких", і -0,46 та -0,18 для "мирних" та "справедливих" відповідно) і більше за інших розуміють, що Україна – як і решта – значно постраждає від війни.
У цьому аспекті можна погодитися з Крастевим та Леонардом: "хиткі" більше остерігаються ескалації. Але важливо уточнити – такої ескалації, яка втягує їхню країну у пряме протистояння з Росією.
Тобто ключовий висновок їхнього аналізу загальноєвропейських суспільних настроїв ("Ключ до збереження європейської єдності на підтримку України полягає в тому, щоб серйозно сприймати побоювання ескалації та представляти конфлікт як оборонну боротьбу проти російської агресії, а не говорити про перемогу України та поразку Росії") вартувало би дещо перефразувати:
"Ключ до збереження європейської єдності на підтримку України полягає у їхній вірі в спроможність України максимально послабити Росію – до рівня, коли вона перестане бути загрозою для світу. Успішна оборона своєї території проти російської агресії і буде перемогою України та поразкою Росії."
І виглядає, що західні політики інтуїтивно зрозуміли цю акцептовану суспільством стратегію, на ходу розвернувшись від спонукання України до миру в напрямку на спонукання до перемоги.
01.07.2022