Якось у Шевченківські дні випадково (в кімнаті «говорило радіо») я почув повідомлення: «Групою військовослужбовців було покладено вінок до пам’ятника Великому Кобзареві...» (напрошується подальше: «і схилено голови»). Прикро стало за тих військовослужбовців. Не було в тій фразі ні теплоти, ні щирості: між дією і повідомленням про неї стала холоднувата «офіційна» мова. Чому б не сказати просто, щиро: «Наші вояки поклали вінок...»?..
Не можу звикнути (вже й не звикну) й до такої-от «скромності»: «Нами було досліджено (проаналізовано, встановлено...)». Гадаю, не варто й студентові ховатися за тим формально скромним «ми». Негоже боятися свого «я» (ego), важливо привчати його, те «я», до справжньої скромності, пильнувати, щоб воно не виходило поза ті межі, за якими щось найогидніше – егоїзм.
До речі, «скромність» латиною – «modestia» (від modus, «міра»). Пильнувати міри в усьому і, хай які там особисті досягнення, не втрачати почуття вдячності за отримане добро (заклик античних) – це і є скромність. І ще раз «до речі»: знаменитий американський винахідник Едісон казав, що він дотримується міри в усьому, окрім праці; згадаймо й Франка: «Працювать, працювать, працювати...» Стисло: формальність – легка; важка – справжність.
«Що далі в ліс, то більше дров», – кажуть у народі. Так і тут: тільки-но крок в офіційні, ділові сфери – уже справжні головоломки із загалом непритаманними нашій мові пасивними конструкціями, як-от: «Якби мною було виграно виборчий марафон», «мною було сказано», «підписано», «подано пропозицію», навіть... «мною було прийдено». Складається враження, що хтось один говорить, підписує, приходить, а самé «я» (недарма ж – пасивний стан) – десь збоку, лиш інформує про ті дії.
Чому не стисло, ясно й активно, з увиразненням дії: «я сказав... підписав... прийшов...»? Хіба поважніше звучить «президентом було підписано», аніж «президент підписав»?.. І ще ось, у депутатській залі: «Товариші депутати, вам роздано на руки проєкт постанови; він у вас мається» (на тлі таких конструкцій дивно звучить акцентоване «проєкт»). Що природно для російської («он у вас имеется»), те для нашої – не-приємне, тобто таке, чого вона не приймає. Звісно ж, є особливості і наукової, й офіційної, і ділової мови. Але ті особливості не конче мають знекровлювати мову, позбавляти її тих ознак, які й роблять її саме українською мовою.
«Яке життя, така й мова» (Сенека): процвітає бюрократія – то й у мові не бракуватиме того «цвіту». З якої сфери, якого стилю не була б мова, у ній мусить бути те, що в двох словах окреслив Горацій: lucidus ordo – світлий порядок. Де порядок (знову згадаймо Григорія Кочура: «Мої рядки і я навколо сам») – там світло. Де непорядок – там, словами Миколи Зерова, «зрана до ночі гуде / колесо темних турбот» (лат. turbare – каламутити). Там – усе те, що скаламучує душу, позбавляє її чистоти, прозірливості; кажемо ж: «Дай мені чисту годину»...
Є такий літературний жанр, з яким пасивні конструкції геть несумісні. Це – есеї, тобто «спроби»; їхнім зачинателем був великий шанувальник античної культури Мішель Монтень. Несумісні, бо вільну свою думку – вільно й висловлює есеїст, поєднуючи, здавалося б, непоєднуване: тонкі спостереження – з живою, як у товариській бесіді, багатою різними відтінками, тонами й напівтонами, із вкрапленням гумору, колоритною мовою. А це щось явно протилежне до затермінологізованих, що з перших же слів відлякують читача, псевдонаукових текстів. Ось такими «спробами» варто б зацікавлювати не лише школярів, а й студентів-філологів, загалом усіх, хто в освіті, хто шукає того світла, яке передала нам антична доба, згодом доба Відродження, Просвітницька доба – світла, що у слові...
Відомою є відповідь (чи порада) Мішеля Монтеня французькій молоді, що поривалась до дії, до героїзму, та водночас бідкалась: як тут, мовляв, у мирні часи показати, хто на який подвиг здатний. От укладіть (приблизно такою була порада письменника) розумний порядок дня, належно дотримайтесь його – оце й буде ваш подвиг. Гарна порада для всіх часів – і мирних, і воєнних. Хто ще не може чи вже не може тримати зброї в руках, той повинен дбати про світлий порядок – працювати чи вчитися (а це теж праця) задля спільної перемоги світла – над темрявою.
24.05.2022