У грудні минулого року Український ПЕН спільно з Центром прав людини ZMINA запустив програму менторства для ув’язнених у Криму журналістів та блогерів, публічними амбасадорами в якій стали члени ПЕН – письменники і журналісти. До цієї програми долучився Мирослав Маринович, вирішивши стати послом (амбасадором) кримськотатарського журналіста й правозахисника Сервера Мустафаєва. Від тоді триває листування, останнє в часі з ініціативи Мирослава Мариновича та згоди родини Сервера Мустафаєва подаємо вашій увазі нижче.
громадянин України, політв’язень, кримський татарин
Сервер Мустафаєв Рустем Оглу
19 квітня 1783 року* — історія повторюється.
Час невблаганно летить уперед навіть для нас, політичних в’язнів, бранців Кремля. Так, комусь у цих стінах дуже тісно, задушливо й подібно до смерті, але для мене, як і загалом для кожного віруючого, будь-яка ситуація й життєве випробування мають своє пояснення, а головне – велику мудрість і задум Всевишнього.
Вир світових подій, який звівся до протистояння на території України, де світ розділився на «за» і «проти», на «до» і «після», а полем бойовища стала земля, дуже близька мені та знайома, якою багато мандрував; міста, де я ходив, жив, навчався, працював. Дім можна заново збудувати, дерево можна знову посадити й виростити, але тисячі загублених людських життів і доль – це надто висока ціна для геополітичних ігор, імперських амбіцій та інших сучасних неоколонізацій, окупацій, анексій...
У ці квітневі дні я тримаю піст, подумки готуючись до подальшого етапування в невідомі глибини території агресорки РФ, щоб відбувати там покарання за політично вмотивованим вироком – 14 років колонії суворого режиму. З усіх боків – новини і пропаганда думок про цю жахливу «не війну». Справді не віриться, що це можливо у 21-му столітті й на очах у всього світу, – і головне, що світ не має інструментів та рішучості, щоб це безумство зупинити. Ще рік тому, можливо, винні були б ув’язнені за наклепи й розпалювання розбрату (нетерпимості), якби хтось наважився передбачити такі дії і таку «не війну».
І тут я згадую наші судові засідання, згадую «речові докази» (якщо можна їх так назвати), представлені стороною обвинувачення як доказ того, що ми – кримські татари, мусульмани Криму – войовничо налаштовані й агресивні щодо інших народів та віросповідань загалом і РФ зокрема. Так ось, серед загальнодоступних і безневинних книг, брошур та газет терористи сучасної РФ представили компакт-диски з відеофільмами, які були також у відкритому доступі (зверніть лишень увагу на ці «речові докази»!), один з яких пов’язаний з подіями 19 квітня 1783 року – анексією Криму Катериною ІІ. Пам’ятаю, як судді постійно перебивали нас, виводили із зали й лютували, коли ми у своїх виступах проводили історичні паралелі між 1783-м, 1944-м і 2014-м роками, а РФ називали тоталітарною, імперською, нелюдською – оплотом тиранії, що знищує народи та здійснює інші злочини. Так, усі ці роки ми говорили і стверджуємо далі, що ця безбожна країна – її політика та законодавство, що тероризують народи, – в усі часи вбачала в людях тільки рабів, а в мусульманських народах загалом і в кримських татарах зокрема – ворогів, зрадників, а тепер терористів, екстремістів тощо (відповідно до сучасної термінології), придушувала інакодумство, проявляла ісламофобію. Ми намагалися показати народові, що в історії все це вже відбувалося: наші предки пройшли через гіркоту поневірянь у минулому, заповівши нам цінний скарб мудрості, давши нам уроки, щоб не повторювати помилок минулого, а головне – правильно, гідно пройти крізь несправедливу, брехливу сучасну реальність. Ми писали до різних міжнародних інституцій і промовляли на всіляких міжнародних майданчиках з криком SOS: прокиньтесь, поки біда не прийшла до вашого дому, адже біль і реальність Криму – це тільки початок всесвітньої прогулянки вічно голодного імперіаліста і тирана РФ. Спроквола висловлені, а іноді й лицемірні прояви «стурбованості й занепокоєння», зокрема з приводу злочинів РФ у Криму, у підсумку призвели до тієї сумної ситуації, яку ми тепер із жахом спостерігаємо.
Так ось, те, що окупант і агресор ніколи не мав уявлення про гуманізм, благочестя і творчість, найкраще доводять нам історичні документи і сучасна реальність. Історичні факти засвідчують, у якому становищі опинився мій мусульманський народ 1783 року і що саме він пережив 1944 року. А з 2014 року ніби за тим самим сценарієм, тільки з новими царями і новими маркерами злочинів, усе повторили нащадки тиранів над нащадками депортованих – дисидентами й політв’язнями. Те, що я чув від старших людей, читав у історичних європейських та вітчизняних літописах, – усе відразу постало перед очима, оскільки нащадки царської Росії повторюють, як під копірку, її внутрішню та зовнішню політику. «Тюрма народів» – суть цього вислову я усвідомив тільки після перебування в російських в’язницях. Як спустошився Крим: не стало автохтонного населення, висохли сади і зникли місцеві особливості, культура, пам’ятники тощо – це ми вже знаємо не з історичних книг, а чітко бачимо в нинішній реальності.
З дитинства зачарований своєю культурою і релігією, я ніяк не міг зрозуміти, як іще 1783 року окупантові вдалося підкупити духовних людей; як люди, що поклонялися Господові світів, почали, зраджуючи друзів, запобігати перед смертними царями-окупантами й поклонятися їм; як за гроші, владу і тимчасові блага сусід зраджує сусіда, брат – брата, батько – сина. Та ось прийшов 2014 рік – і все це та багато іншого: підступність, підлість, зради, а також варварство і державний терор – я, як і всі мої сучасники, побачив і відчув на прикладі своєї релігії, людей і сімей...
19 квітня 1783 року, 18 травня 1944 року – ці дати для мене, моїх дітей і всіх нас стали не просто сторінками історії, а так званою «машиною часу», в яку навесні 2014 року запроторила нас сучасна РФ. Це не просто «речові докази», за допомогою яких військовий суд і прокурор демонізують нашу релігію, культуру, історію і наш народ. Це те, що вони хочуть стерти з пам’яті народу; те, чого боїться тиран-агресор; це правда, яку піддають репресіям і переслідуванням, наклепам і спотворенням.
Ми свідомо стали на шлях захисту наших прав та інтересів, ні про що не шкодуємо і готові знову пройти цей шлях, якщо треба буде і якщо це дасть у підсумку необхідний результат на благо світу добра й солідарності. Так, сьогодні багато крові вже пролито, люди зазнали великих втрат, отож шляху назад бути не може. Свобода або смерть. Темниця для нас миліша, ніж те, чого хоче від нас окупант. Дай нам, Аллах, мудрість, щоб відрізнити добро від зла, правильне від облудного. Амінь.
У ці благословенні дні та ночі місяця Рамадан ми просимо Всевишнього про швидку перемогу у правильній єдності й солідарності, міцній вірі та належній довірі до Господа світів і Царя в день суду. Дай Бог, щоб так само, як у мечеті Ая-Софія прозвучав азан, так і в мечетях Криму нас зібрав азан на святковий переможний намаз.
Квітень 27, 2022
* 19 квітня 1783 року імператриця Катерина II підписала «Маніфест про прийняття Кримського півострова, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під державу Російську».
Лист-відповідь Мирослава Мариновича
Дорогий друже Сервере! Дорогий побратиме!
Дякую Вам за чергового Вашого листа, який сколихнув мене багатьма думками і почуттями.
Передусім можу уявити собі, як боляче Вам із Вашими друзями бути в холодній камері тоді, коли в Україні йде гаряча війна між цивілізацією і варварством. Вам може здатися, що ви – поза процесом. Так-от, хочу запевнити вас усіх, що це не так.
В тому-то й особливість нинішньої війни з Росією, що кожен українець і кожен кримський татарин відкрили свій власний фронт. Міжлюдська солідарність сьогодні – фантастична! Ви би не впізнали тієї України, яка була в час Вашого арешту. Кожен знаходить собі ту роботу, яку він може і повинен зробити, не чекаючи на команду згори. І в цьому – важлива передумова нашого успіху!
Отож ви всі також маєте свій важливий фронт: вистояти і вижити. Зберегти себе духовно і фізично, оскільки мине ще дуже небагато часу, і Крим потребуватиме вас: відважних, змужнілих, незламних. Ворог залишить нам нашу землю в руїнах, і нам треба буде дружно взятися до роботи.
Я знав іще раніше від Майє-ханум, що Вас мають узяти скоро на етап. І в пам’яті відразу спалахують усі невмирущі «традиції» радянських етапів, які не стали людянішими, відколи вони офіційно стали російськими. Пам’ятаю, як важливо для мене було вчасно «огорнути» себе психологічним «екраном»: «Я у ваших руках, і ви можете мене навіть убити. Але гідності моєї вам не вдасться мене позбавити!» Припускаю, Ви вже навчилися творити довкола себе такий «екран», і хай він Вам допоможе витримати всі випробування!
Погоджуюся з усіма Вашими історичними порівняннями. Українці також знають з народних переказів, що армії Меньшикова чи Муравйова, окуповуючи Україну, чинили ті самі звірства, що їх чинять тепер новітні варвари. Проте є одна важлива відмінність. Тоді про звірства, окрім Бога, знали лише жертви й ті, кому вдалося вижити. Сьогодні ця війна йде онлайн, і всі звірства тут же поширюються через смартфони. Путін діє за старими підручниками Катерини ІІ, але в них про «війну у смартфоні» нічого не згадано. І це стає однією з передумов його поразки.
Маєте Ви рацію і щодо «машини часу». В неї Росія хоче запихнути не лише нас, українців і кримських татар, а й увесь світ. Саме це й жахає сьогодні багатьох європейців: вони думали, що цивілізація остаточно перемогла, а Кремль тепер знову заганяє нас у «давньоминулий час». Мабуть, оте сатанинство й мало проявитися, щоб люди усвідомили всю його небезпеку і навернулися до Бога. Або, як Ви кажете, здобули «мудрість, щоб відрізнити добро від зла, правильне від облудного».
Нас із вами об’єднує цілковита певність, що ми вийдемо з цієї війни переможцями. Бог таки на нашому боці, – і в цьому є не наша людська гординя, а велика довіра до Бога та Його Закону, який засуджує, коли люди чинять одне одному кривду. Тому ми й певні, що таки надійде момент, коли Він скаже тому новітньому втіленню Зла: «Досить!»
Знаю, що в ці дні мусульманського свята Ураза-байрам ви всі, борці за віру та свободу, скажете одне одному: «Ід мубарак!» – «Благословенного свята!». І я Вам кажу ці слова. Вам не дадуть вдягнути чисті одежі, але хай це вас не турбує: в очах Божих ваші одежі завжди білі. І ваша вірність Йому, Благословенному, – для Нього завжди свято.
3 травня 2022 року
05.05.2022