Починаючи з перших місяців Незалежності, три західні області країни – Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська – на всіх виборах в Україні систематично голосували проти кандидатів чи політичних сил, які репрезентували проросійські погляди та агітували за тісну співпрацю з Росією. Після закінчення російсько-української війни важко собі уявити, щоб проросійські сили мали підтримку будь-де в Україні. З 24 лютого цього року слово «Росія», «російський» тепер у переважної більшості українців викликає лють та ненависть. Злочини росіян у Бучі, Гостомелі, Ірпені, Маріуполі та в інших українських місцевостях показали не лише українцям, але й цілому цивілізованому світові, що несе сучасна Росія та її армія – жорстокість, зло, мародерство та жалюгідність. А ще суцільну брехню про реальність.
Ольга ПОПОВИЧ,
політична оглядачка, історикиня, членкиня ради фонду «Наш вибір», головна редакторка «Українського альманаху».
Вже понад місяць триває широкомасштабна війна Росії проти України. Україна не лише мужньо борониться, а й успішно вибиває ворога з наших територій. У Росії достатньо поки ресурсів, щоб ще не один місяць продовжувати свій терор проти нашої країни. Демократичний світ підтримує Україну, але часом дивує своєю поставою. Після оприлюднення злочинів росіян у Бучі у кожного, хто говорить і репрезентує ліберальні чи демократичні цінності, не може бути двозначності у тому, на чиєму боці він має бути під час цієї війни.
Дозволяти автопробіги чи мітинги з прапорами країни, яка жорстоко вбиває цивільне населення майже у центрі Європи – верх цинізму. Адже демократія – це не лише права, а й обов’язки та відповідальність. А в Німеччині такий автопробіг відбувся – вулицями Берліна проїхала колона з російськими та радянськими прапорами, висловлюючи свою підтримку діям Росії. Це навіть звучить дико, що у країні, яка репрезентує демократичні свободи та дотримання закону, можна легко пропагувати зло, виправдовувати вбивства невинних людей і акцептувати дії тих, які підтримують порушення міжнародного права. Якщо офіційний Берлін ніколи не зробить сценізацію обійм двох осіб з прапором Третього Рейху та демократичної Німеччини, то чому він вирішив, що має право робити таку сценізацію обійм з українським та російським прапором під час акції, яка мала демонструвати підтримку України? Підтримка України – це не заклик про мир та обійми символу вбивці з жертвою. Підтримкою України є вимога та виконання покарання для всіх, хто підтримує дії злочинної влади Росії. Завдання всіх нас, українців, щоденно повторювати як мантру, що тепер російський прапор для нас те саме, що для демократичного світу прапор Третього Рейху – прапор вбивств, насилля і загарбницьких бажань.
А ще українці мають право на почуття ненависті до росіян та всього, що є російським. Моралізаторські обговорення про межу у висловлюваннях, яку за будь-яких обставин не треба переходити, цілком адекватні у мирний час, але шкідливі та обурливі у час війни. Треба розуміти, що ці «демони» жорстких висловлювань не матимуть сенсу, коли ворог буде знищений. Не треба ставити себе на місце більшості українців, щоб зрозуміти їхні почуття зараз, – достатньо просто промовчати, якщо нема повноти розуміння. Від мовчання буде більше користі, ніж від розмови про те, що зараз повинні, а чого не повинні говорити українці, що і як мають писати, означаючи Росію та росіян. Адже такі розмови часто ще більше обурюють тих, у кого щодня хтось із друзів, знайомих, рідних може загинути чи вже загинув від рук росіян, хто втратив свій дім чи пережив окупацію.
Публікації у російській пресі, а також останні пропагандистські шоу вказують на те, що в Росії починає домінувати твердження про повне знищення України. Тобто вже нема цього поділу на «забавних хохлів» та «заклятих націоналістів». Тепер всі українці у російській пропаганді є недонародом і ворогом, який треба повністю винищити. Росія роками поширювала антиукраїнську пропаганду, і ця пропаганда зараз відображається у діях росіян проти України. Бідність та неосвіченість стали другою важливою складовою, якою можна пояснити ту жорстокість, застосовану російськими військовими проти цивільного населення України. Кремль хоче стерти з лиця землі Україну та винищити українців – про це відкрито тепер пишуть російські пропагандисти, з цією думку живе і частина російського суспільства.
Не Україна прийшла на російську землю, а росіяни порушили всі міжнародні договори ще у 2014 році, а зараз продовжують вже у широкомасштабному плані нищити нашу країну. До ворога можна мати повагу, якщо ворог поводить себе гідно. Але Росія завжди і тепер показує, що гідність – це не про неї, її основним знаряддям є брехня, жорстокість, зневага до іншого і ницість. І коли українці пишуть «росія» з маленької літери чи називають росіян кацапами, то в це вони і вкладають те, чого часом не хоче сприймати ліберальний світ – рівень свого болю від завданих Росією ран. Час лікуватиме рани, хоч шрами залишаться назавжди. Якщо не можете зрозуміти болю українців, то краще помовчіть, щонайменше тепер, коли щодня цей біль лиш зростає, а рани продовжують кровоточити. Можна писати про розуміння, та коли з’являється «але», то на цьому це розуміння якраз і вигасає. І найголовніше – щоб зрозуміти Україну та українців, треба позбутись любові до Росії і російського, лиш тоді можливе сприймання України без двозначностей та цих постійних «але».
Горішня ілюстрація: німецькі поліцейські між учасниками двох одночасних демонстрацій у Штутгарді 9 квітня 2022 року.
13.04.2022