Привид комунізму з ефектом дежавю

ІСТОРІЯ ПРО БРАТІВ-БЛИЗНЮКІВ

Останнім часом, мабуть, лише лінивий не проводить паралелей між Росією і Третім Райхом. Владімір Путін серед диктаторів ХХІ століття чи не найбільше удостоївся паралелей з Адольфом Гітлером. Російські війська називають «рашистами», а їхні злочини порівнюють зі злочинами нацистів, часом навіть Голокостом. Інколи щоб підкреслити їхню антигуманність зазначається, що дії рашистів цинічніші, жорстокіші й жахливіші за вчинки нацистів. Політику ЄС перед війною порівнюють із політикою умиротворення агресора, яку провадили уряди Чемберлена і Даладьє наприкінці 1930-х. Анексія Криму й окупація Донбасу – з Судетами. Володимир Зеленський – з Вінстоном Черчиллем. Російсько-українську війну подекуди називають «вітчизняною». Президент України роздає містам, що витримують шалений опір, звання «місто-герой». Оборону Маріуполя порівнюють із блокадою Ленінграда або обороною Сталінграда. Таке враження, що Європа й Україна переживають ефект дежавю – психічний стан, коли в людини виникає відчуття, ніби вона вже колись була в подібній ситуації.

Втім, з’являються теж і голоси, що піднімають питання, наскільки доцільно екстраполювати події Другої світової війни на сучасну російсько-українську війну, а також наскільки доцільно використовувати риторику «великої вітчизняної».

Це питання важливіше, ніж може видатися на перший погляд, тому я і вирішив про це написати. Відповідаючи на нього, вдамся до метафоричної оповіді, адже всі ми ще з дитинства любимо слухати історії. Отже, я розповім вам історію про двох братів-близнюків. У цій історії буде багато зла. Бо брати-близнюки самі були його уособленням – Злом з великої літери. Внаслідок Першої світової війни відкрилася скринька Пандори, з якої вилізли ці два близнюки.

Перший брат був Злом Явним. Він відверто декларував вищість своєї раси, когось перетворюючи на попіл, когось – на своїх рабів-робітників, а когось змушуючи мовчати від жаху й сподіватися, що по нього прийдуть останнього. Перший брат прагнув підкорити весь світ. І певний час здавалося, що йому це вдасться. Однак Мордор не може панувати вічно. Явне Зло було легко розпізнати, а завдяки цьому й швидше збороти. Різні сили об’єдналися, щоб це зробити. Після перемоги вчинили одну дуже важливу річ – засудили Явне Зло на трибуналі в Нюрнберзі. Відтоді ім’я його стало навіки проклятим, ним лякали нові покоління, його використовували як політичну лайку.

Другий брат-близнюк був Злом Прихованим. Це страшніший різновид Зла, оскільки його, на відміну від брата-близнюка, важче розпізнати. Коли він виходив на полювання, то завжди одягав різноманітні маски: борця за права знедолених, за мир, рівність, інтернаціональну дружбу. Дехто куплявся на ці маски й симпатизував другому брату, а подекуди й захоплювався ним. Хоча це захоплення могло тривати тільки на відстані, адже коли другий брат заходив у чиюсь домівку, то її мешканці невдовзі швидко розпізнавали його справжнє потворне обличчя. Однак тоді кричати було вже занадто пізно. До речі, його не могли викрити також і завдяки тому, що він доклався до убивства свого брата-близнюка, засудивши його, розграбувавши його дім, а заодно приписавши йому деякі власні злочини. Багато людей не назвали другого брата його справжнім іменем, адже не могли повірили у братовбивство! Бідні наївні люди. Вони не знають, що Зло завжди пожирає Зло. Воно не може щось створювати, може лише нищити й убивати усіх без винятку, навіть тих, хто йому служить. Така його природа. І так ходив по землі другий брат, сіючи свої отруйні зерна, аж поки не зістарівся і здох у 1991 році. І поховали його. Хтось тихенько радів, хтось зітхнув з полегшенням, а хтось навіть пустив сльозу. Втім мало хто прагнув визнати його справжні злодіяння. «Навіщо ворохобити минуле?» – казали. «Він однаково мертвий». Хтось пробував волати про засудження, але йому затикали рот або висміювали. Не вчинили другого трибуналу, як у Нюрнберзі. Деякі гадали, що відтепер заживуть усі довго і щасливо. І настане кінець історії, бо нічого цікавого вже не діятиметься. Суцільна демократія і ринкова економіка. Обирай і торгуй собі на здоров’я!

Так і жили, не помічаючи, як другий брат, мов упир, ворушиться і готується вилізти зі свого склепу. Дух імперіалізму витягнув цього трупа й змусив ходити, немов зомбі. Він зміцнів, і однієї ночі вийшов, щоб тероризувати народи полчищами своїх орків. Він знову пробує прикриватися різноманітними масками. Однак його трупний запах смердить щораз то більше, видаючи його справжню гнилу суть. Йому більше не вірять. Зло Приховане унаочнює себе.

Цю історію поки що можна закінчити зловісними словами «далі буде…», хоча я не сумніваюся, що, як і в старих-добрих казках, усе закінчиться тим, що Добро переможе Зло, Бабло та інше Мурло. Але сьогодні не про це. Мораль цієї байки в тому, що слід називати речі своїми іменами й мати сміливість засуджувати їх, бо інакше стається те, що сталося із нами. Путінізм є дитиною не стільки нацизму/гітлеризму (Явного Зла), скільки його ідеологічного брата-близнюка комунізму/сталінізму (Прихованого Зла). Як у словах, так і в практиках Путіна, його пропагандистів, його солдатів простежується наслідування «кращих» комуністичних традицій. Цю тему колись досліджуватиме не одне покоління істориків, політологів та інших науковців. Викласти її коротко не вдасться, тому зараз я лише наведу кілька прикладів, щоб не виглядати голослівним.

Прикриття своєї діяльності цинічною пропагандистською брехнею та перекладання всіх своїх злодіянь та злочинів на суперника. Коли радянські війська бомбили Фінляндію під час Зимової війни 1939–1940 років, В’ячеслав Молотов запевняв світ, що фіни брешуть, а насправді совєти скидають на них не бомби, а продуктові кошики з допомогою. Чи не нагадує Вам це «гуманітарні» конвої, у яких возили зброю у 2014–2015 роках під час війни на Донбасі? Чи «іх там нєт» у Криму 2014 року? Або ж «українських нацистів-радикалів», що бомбардують свої ж міста, зводячи наклеп на миролюбних росіян?

У 1940 році енкаведисти розстріляли понад два десятки тисяч полонених польських офіцерів та інтеліґенцію у Катині, Калініні (Твері), Харкові й інших місцях. Страти вчиняли методично, день за днем. Пострілами в голову. Інколи вишиковували кілька жертв у ряд, щоб витрачати менше куль. Від інтенсивної стрільби зброя перегрівалася й виходила з ладу. У 1944 році під час відступу Вермахту совєти створили т. зв. комісію Бурденка, яка розкопала жертв катинських злочинів, стверджуючи, що це нацистські злочини. Упродовж тривалого часу світ був ошуканий, думаючи, що Катинський злочин вчинили нацисти. Сучасні російські пропагандисти за прикладом комісії Бурденка пробують перекласти власні злочини в Бучі, Ірпені та інших містах Україна на ЗСУ. Їм це не вдасться.

Російська армія прямо повторює дії Червоної армії під час Другої світової війни. Вона бере кількістю війська, не рахуючись із втратами. Непідготовлених, погано озброєних, нашвидкуруч мобілізованих осіб кидають у бій для виявлення вогневих позицій ворога. Для тих, хто відмовляється йти, ззаду стоять загороджувальні загони, що стріляють у спину. Сучасна російська армія, як і Червона армія, займається терором, мародерством і зґвалтуваннями мирного населення. Радянські солдати ґвалтували не лише німкень, але й жінок зі всіх територій, які «визволяли» по дорозі на Берлін, включно зі своїми. Радянські солдати тягли зі «звільнених» територій як у 1939-му, так і у 1945-му все, що погано лежало. Для Зла не існує «своє чи чуже», Воно пожирає все, що трапляється на шляху.

Російська Федерація офіційно визнає себе правонаступницею СРСР. Для Путіна розпад СРСР є найбільшою геополітичною катастрофою, а прагнення його відновити – найбільшою амбіцією. Уже віддавна у РФ свідомо відбувається прославлення радянських часів водночас із замовчуванням радянських злочинів. Образ Сталіна подається як приклад ефективного кризового менеджера, який модернізував країну та здобував велику військову перемогу. Причому здобув ледь не самостійно, без союзників. «Велікая отєчественная» стала головним державним міфом РФ, який методично культивують серед населення та ставлять у приклад. «Можем і повторити», «На Берлін» та інші воєнні гасла мілітаризували свідомість росіян і готували їх до нових воєн. Україна стала однією із жертв цієї методичної мілітаризації та культу СРСР. І якщо раптом ми не вистоїмо, то точно будемо не останніми жертвами.

Насамкінець хочу сказати, що я з розумінням ставлюся до паралелей між гітлеризмом і путінізмом. На масовому рівні існує щось таке, як історична колективна пам’ять – набір уявлень, здебільшого спрощених, про минуле спільноти. Історичній пам’яті, як і, зрештою, індивідуальній людській пам’яті, притаманне міфологічне мислення «Добро – Зло». Головним уособленням Зла у недавній світовій історії був нацизм і Адольф Гітлер. Саме тому проводячи як вдалі, так і невдалі паралелі між путінізмом і гітлеризмом, ми унаочнюємо Зло. Ми немовби говоримо: «Ось дивіться – воно має ті самі риси, які ми вже колись бачили! Ми вже тут колись були! Дежавю!» Проводячи такі паралелі, ми фіксуємо в умах людей, що путінізм є таким самим абсолютним й екзистенційним Злом. Однак хай ці паралелі не вводять нас в оману. Ми, на жаль, просто недостатньо знаємо власну історію. Її від нас довго приховували, фальсифікували або ж маніпулювали нею.

«Привид бродить по Європі – привид комунізму» – ці слова з «Маніфесту комуністичної партії» Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, написані понад півтора століття тому, виявилися пророчими. А знаєте, чому цей привид досі бродить? Бо чекає на свій Нюрнберг. Світ, та й зрештою Україна теж, розпізнав лише одного з братів-близнюків – брата-нациста, натомість на брата-комуніста не звернув уваги в 1991-му. І поки ми помилково називатимемо останнього іменем його брата-близнюка, ми приховуватимемо його справжню суть, яка має бути названа, покарана й навіки засуджена, як було у випадку з нацизмом. Чи наступить прозріння у 2022-му? Чи привид і далі буде час до часу виходити зі своєї могили, щоб сіяти нові зерна Зла та викликати в нас ефект дежавю?