мова – останнє чого позбудешся
на чоло – на серце – на крижі:
горла птахів прозорі як бутлі
білі сніги із крижма
буде язик твій шукати слів
буде ковтати їх з слиною
а мови твоєї простиг і слід
за пагорбом вогким з долиною
не зможеш назвати рідних імен
бо світ – як мізинець
побачиш бджолу – і прозорий мед
вони наче вірш без рими
без музики й того дзижчання її
без волохатого дому
брами небесні бджолі втворіть –
без мови вона невідома
не зможе курка яйце знести
не зможе ріка купатися в глині
не зможе вірш – покаянний стих –
без мови писатися нині
не зможем сказати собі себе
не зможемо світ приручити
мова той же гірній Тибет
мудра така як вчитель
я знаю що їй потрібен мій вірш
бо я її плоть і порох
мово – поети тоді живі
коли ти їм змочуєш горло.
02.04.2022