Переговори про мир із московією розбурхали весь український медіапростір та політикум. Адже на них зібрався склад із доволі різношерстих людей – починаючи від справжніх представників deep state, закінчуючи чи не доволі водевільними персонажами.
Але не в тому річ…
Михайло САВЧИН,
доктор юридичних наук, професор, Ужгородський національний університет
Про eternally values (вічні цінності)
Коли йде мова про екзистенційні речі на кшталт самоідентичності, то це може викликати ідіосинкразію або агресію. Українське питання завжди викликало у московії якраз агресивну реакцію. Це доволі давня історія, яка є класичним проявом расизму. Доволі одіозне висловлювання московського лідера у 2008 році перед американським президентом Дж. Бушем-мол. містило заперечення суб’єктності України як такої.
Весь московський наратив стосовно України стосується ідентичності цієї країни – без України вона втрачає свою суб’єктність як імперія. На цій антитезі базується сучасний різновид расизму, який я називаю rucsizm (рашизм). Цей концепт ґрунтується на запереченні базових цінностей людської цивілізації – людської гідності, свободи та рівності.
Дикі факти поводження із цивільними з боку московської вояччини є тому свідком. Тут вже мова не лише про мародерство, яке стало банальною структурою повсякденности (і воно не в значенні Фернана Броделя). Тут страшніші речі – коли на очах матері вбивають батька, а потім її ґвалтують поряд із дитиною, яка переховувалася від того жаху.
Це антисуспільство. Це антитеза людяності.
Цінності чітко прописані у нашій Конституції. Тріада цінностей у нас – права людини, суверенітет і територіальна цілісність України. Їх увічнює розуміння неповторності та цінності людської гідності. Це все знаходиться у системі координат спільних європейських цінностей.
Цьому протистоїть самодержавство, самодурство та лояльність до деспотії, що є в крові рядового москвина. І це зумовлює патерни поведінки цих особин та зміст соціальних інституцій у цій країні.
Про стан війни
Ота істерія, пов’язана із переговорами у Стамбулі між українською і московською делегацією, пов’язана із невизначеністю.
По-перше, йде мова про те, що колективний Захід доволі часто зашорений уявленнями про Україну як державу з екстремально нацистським режимом. Це є наслідком домінування московських наративів у західному суспільстві. Варто лише нагадати слізливу історію з однією московською журналісткою (ну та, що з плакатом «No war»), доньку якої у зв’язку із санкціями позбавили доступу до певних благ в одній із країн Європи (а що вона там взагалі робить?)
По-друге, у нас відсутнє законодавче регулювання оголошення війни та укладення миру. Наразі тут ситуація фактичного ручного управління, яке визначається дорученнями у режимі ad hoc.
У загальних рисах, за Конституцією України картина доволі зрозуміла – Президент здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю та є гарантом курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію, уряд забезпечує здійснення відповідних заходів, реалізацію яких покладено на Міністерство закордонних справ.
Але виникає низка питань, пов’язаних зі складом делегацій, їх уповноваженням, здійсненням парламентського та судового контролю за прийняттям цих рішень. Ці всі питання мав би врегулювати закон про стан війни. Його наразі немає. І наразі такі питання вирішуються згідно з усталеною практикою, як то прийнято у міжнародному праві.
Наскільки ефективний цей механізм, ми поспостерігаємо. І він залежить від ресурсів.
Як діють запобіжники зловживань
Коли я чую про референдум, то рука так і тягнеться за парабелумом. ©
Конституція України передбачає, що у разі змін основоположних засад конституційного порядку, демократії та процедури її перегляду остаточно такі питання вирішуються шляхом голосування на національному референдумі.
Отже, коли проводяться переговори про укладення миру, про референдуми просто недоречно говорити. Бо треба ще досягти того миру. А дорога до миру непроста.
Тобто на порядку денному стоїть питання укладення миру на певних умовах. Згідно із засадами конституційної демократії, здійснення цих функцій покладається на компетентних посадовців – президента, главу уряду, профільних міністрів, якщо предмет переговорів зачіпає їхню сферу відповідальності із залученням компетентних радників. Ці особи несуть відповідальність і є підзвітними перед парламентом.
Без укладення мирної угоди про якісь зміни до Конституції України не доводиться говорити.
У своїй преамбулі Конституція чітко визначає європейську ідентичність України та політичний курс на європейську і євроатлантичну інтеграцію з покладенням відповідних повноважень на вищі органи держави.
Це цілком вписується у «тріаду» конституційних цінностей – права людини, суверенітет і територіальну цілісність України. Така інтеграція по суті є демократичним інструментом забезпечення людської гідності як можливості особи вільно розвиватися як індивіда.
З точки зору свободи розсуду органів влади, ведення перегорів (щодо припинення війни й укладання миру) та їхні результати залежать від співвідношення обороноздатності країни, можливостей дати відсіч ворогу та мистецтва дипломатії.
Наразі бачимо, що відсіч московській банді шугайовій дається достойна і рішуча, а мистецтво дипломатії свідчить класично у руслі Отто фон Бісмарка про цінність клаптика паперу із підписом будь-якого мацкальського фивника/високопосадовця.
Таким чином, у рамках конституційного механізму поділу влади наразі ще навіть не визначено точки дотику, від яких можна відштовхуватися при укладанні мирного договору.
Не забуваймо все ж таки рушійні причини руссо-української війни – європейська ідентичність України, систематика цінностей та політичний курс вищих конституційних органів влади як прояв національного суверенітету України.
Економіка та екзистенційний противник
Скоріше за все, ця війна надовго – все ж таки це Столітня війна, яка розпочалася ще у 1917 році, і перший етап якої у 1920/21 роках ми програли.
Це зумовлює мобілізацію ресурсів та подальшу трансформацію економічної системи. Воєнний стан зумовлює трансформацію економіки, використовуючи воєнно-промисловий комплекс як кластер. Це передбачає розвиток суміжних із ВПК галузей економіки.
Тут також слід враховувати безпекові чинники, які істотно впливають на транспортну логістику, збереження ресурсів та їхній розподіл.
Руссо-українська війна істотно впливає на енергетичний ринок, ринок продовольства та розвиток високих технологій. За таких умов безпековий чинник є вирішальним перед концептом сталого розвитку. Нагадаю, що московська влада вже ухвалила циркуляр про інтенсивну рубку лісів на окупованих територіях України, що може істотно вплинути на стан довкілля.
Самі військові дії аж ніяк не назвеш чинником, що покращує стан довкілля. Як і чисто варварську поведінку окупантів у зоні відчуження на Чорнобильській АЕС чи спроби прямою наводкою розстріляти Запорізьку АЕС у Енергодарі.
Фактор війни можна використати як один із можливостей розвитку національної економіки. На сьогодні потребує повного розвитку і завершеного циклу виробництво ракет, важкого озброєння, авіації тощо. Технічні досягнення та інновації у ВПК доволі часто можна використати у цивільних галузях економіки. Про це свідчить досвід виходу США із Великої депресії.
Я майже постійно, пишучи на тематику економічних свобод та інституцій, наголошую, що державні замовлення у сфері ВПК за умови їх раціонального використання, зокрема мінімізації трансакційних видатків за Рональдом Коузом, можуть відіграти важливу роль у динамічному розвитку національної економіки. Таким шансом варто скористуватися. Тим більше, українське суспільство як ніколи до цього консолідовано щодо концентрації зусиль та розвитку національної економіки у бік підвищення обороноздатності країни.
Продовольчий чинник стає чи не ключовим в умовах ведення війни, і проголошена програма «Сади перемоги» якраз заточена на ініціативу та підприємливість громадян. Держава тут покликана логістично забезпечити доступ до посівних матеріалів та мінеральних добрив.
Зазнає змін ринок енергоресурсів. Окрім того, що український ринок вже інтегровано до енергетичного ринку ЄС, тепер буде спостерігатися зміна його структури. Адже московія зі своїм ринком як країна-бензоколонка стає ізгоєм у політичному, економічному та культурному відношенні. Це безумовно змінить структуру джерел енергетики у сторону ядерної (яка, як не парадоксально, є найбезпечнішою для довкілля) та з відновлювальних джерел. Однак оскільки має місце коливання рівня споживання за часом доби та за більш тривалими проміжками часу, у балансі ринку енергетики все мають бути присутні традиційні джерела також (вугілля, мазут, газ тощо).
З цього приводу хочу лише нагадати, що одним із ключових чинників поновлення війни у 2014 році стали розвідані поклади сланцевого газу (п’яті за обсягом у світі) в районі Харківської і Донецької областей.
Про моральність, або Замість висновків
Тому don't panic! Супокуйненько, милі парафіяне.
Я не втомлююся повторяти, що поступово у нас запрацювали інституції. Як свідчить розвиток руссо-української війни, гаряча фаза якої поновилася з 24 лютого цього року, у нас цілком функціональна deep state (глибинна держава, як то функціонувало проти афектів колишнього президента США Дональда Трампа). Це стало одним із інституційних чинників достойної відсічі екзистенційному ворогу – московії.
Україна тепер є форпостом свободи і демократії у світі. Ми є своєрідним моральним авторитетом, через кого переломлюються і набувають новітнього сенсу загальнолюдські цінності.
Нам протистоїть ворог, який зневажає довіру як соціальний паттерн, а тому із ним складно вести докладно предметні переговори.
Історичний досвід свідчить, що московія поважає лише силу і тільки силу. А для цього слід мати ресурси. Україну тепер підтримує світ.
У нас достатньо інституційної спроможності, маючи міжнародну підтримку, розвивати власні ресурси і, спираючись на цю основу, диктувати свій порядок денний для московії.
Кінцева мета цього процесу має бути чітка.
Це санація московії.
Вибити із неї отой імперський дух і відкласти їхній катехізис імперськості на найглибшу і запилючену полицю книжкового стелажа та майбутніх дослідників.
Проєкт Феофана Прокоповича має бути остаточно закритий.
01.04.2022