«О краю мій! Свята руїно,
Новітня Троє в попелах!
Перед тобою гну коліно
І кличу: Боже в небесах,
За кров, за муки, за руїну,
Верни, верни нам Україну!»
Годі повірити, що ці слова з-під пера Богдана Лепкого злетіли у світ ще за часів Першої світової… Годі повірити, бо такі вони співзвучні з нинішньою страшною реальністю в Україні…
Троя – найдавніший символ спричинених війною страждань, але й – символ слави, символ високої мужності захисників свого краю. Недарма гуманісти XVI ст. з Троєю ототожнювали Київ. Саме тут, на Київських пагорбах, дошукувалися поховань героїв Троянської війни…
Згадавши Трою, згадуємо й Евріпідові «Троянки», чи не найзворушливіший спрямований проти жахіть війни драматичний твір. Чуємо жалі троянок, яких женуть силою (депортують) «в чужі оселі, в неволю»… Але над усіма голосами, над стугоном пожеж і гуркотом руїн – пророчий, з-поза тисячоліть, звернений і до нас голос цього ж, «найтрагічнішого з-поміж трагіків», Евріпіда:
«Який же нерозумний, хто міста бере,
Могили, храми, все святе спустошує! –
Він завтра ж не уникне й сам загибелі!»…
І те переможне, осяяне світлом свободи «завтра» – неодмінно настане!
31.03.2022