Росіянам

де ж ваш син? в Україні воює?

під Гостомелем чи в Ірпені?

в зимнім танку чи в шанці ночує

чи згорів у пекельнім вогні?

що ж йому український чорнозем

поробив – що він в’їхав сюди

залишивши сибірські морози

астраханські заплави й степи?

в нас молочнії ріки й кисільні

береги – в нас зчорніла земля

нас Шевченко словами засіяв

він сказав що сем’я це сім’я

то чого ж це ваш Коля чи Ваня

убиває грабує й палить

зизо зирка на київські бані

й на камінне мовчання століть?

то чого ж ви не крикнете: сину

поки він ще ковтає сухпай

не вези цю цистерну з бензином

у росію бери повертай

вам же скніти в пропащій родіні

вашій й Вані – єдрьона вош

звісно Ваню не пальцем роблено

але чим невідомо також

ваші риси мигнуть азіатськими

то очима – немов в кобилиць –

то горами й степами кипчацькими

що змішались із кров’ю колись

з Іоаном святим й Параскевами

хресним ходом навіщо й куди

ув ушанках – з подертими кедами

вас ведуть ваші тлусті попи

звісно тьма вас – і вас безмірно

звісно тисячі ваших Вань

входять мірно із русскім міром

залишаючи безмір страждань

то ж ваш карб на чолі – Гостомель

Маріуполь – ваш карб поміж брів

за Шевченком: ні титли ні коми...

ні Дніпра при Чернечій горі...