Мортен Фрайдель і Томас Ґучкер у своїй статті в німецькій газеті «Frankfurter Allgemeine Zeitung» підкреслюють, що на Заході небагато було спостерігачів, які сумнівалися у переможній війні Росії проти України. Перед початком конфлікту Росія на кордоні з Україною зосередила величезну кількість військової техніки і 160 тисяч солдатів, тобто ⅔ усього особового складу. Військова перевага Росії була безсумнівною. Із дорожніх карт російських військових стало відомо, що вони розраховували захопити більшу частину України за два тижні. Західні аналітики вважали, що військова кампанія буде короткою, і вже налаштувалися на тривалу партизанську війну.
А тимчасом кампанія триває вже понад два тижні й російський наступ захлинувся. Картинки, що їх бачать у цілому світі, – катастрофа для Москви: загрузлі в болоті вантажівки, палаючі бензовози, збиті бомбардувальники, втікаючі й полонені солдати. Все це зовсім не означає, що Росія вже програла війну, – на Півдні вона встигла захопити частину української території. Проте таких фатальних прорахунків ніхто з аналітиків НАТО не очікував.
Путін виставив помилкові пріоритети. Він мав дві стратегічні мети: 1) скинути демократично обраний український уряд і замінити його маріонетковим, провівши «денацифікацію»; 2) роззброїти ЗСУ і «демілітаризувати» Україну. Путін сподівався, що Україна швидко капітулює, – і це було стратегічною помилкою. Планувалося швидко захопити два найбільші міста, а десантники і спецпідрозділи повинні були взяти під контроль ключові об’єкти країни. Вважалося, що українці вітатимуть російських солдатів як «визволителів», у багатьох з яких була лише половина стандартного боєкомплекту і мінімальні запаси їжі, натомість у «вєщьмєшках» лежали заготовані парадні уніформи для переможної дефіляди у Києві.
Перші російські БТГ бійці ЗСУ відразу зустріли нищівним вогнем і завдали їм значних втрат. Було знищено підрозділи, які намагалися захопити центр Харкова і аеропорт «Антонов» у Києві. Тоді було збито два транспортні літаки, кожен з яких перевозив по 225 десантників.
Після цього російські військові спробували підігнати під Київ більше бойових підрозділів і відповідне постачання. Утворилася величезна колона з військової техніки і 15 тисяч солдатів задовжки 60 км, яка зникла лише через два тижні. І це була друга стратегічна помилка росіян. Бліцкріґ не вдався, треба було дуже швидко підводити нові сили – і все це закінчилося логістичною катастрофою. Танкам бракувало палива, допомоги з тилу не надходило, дорогу просто заклинило, спереду солдатам бракувало патронів і ніхто на збирався займатися пораненими. ЗСУ завдали окупантам тут болючих втрат.
Вже давно відомо, що російська армія має великі проблеми з постачанням. Автори згадують про аналітику американського підполковника Алекса Вершиніна, який моделював російський напад на країни Балтії. Логістика російської армії виявилася одним з її найвразливіших місць у тій моделі. Перевезення важкої амуніції по території Росії відбувається залізницею, але на окупованій території залізниці треба спочатку взяти під свій контроль, а це може потребувати багато часу. Отож потрібно використовувати вантажні автомобілі – а їх, як виявляється, в Росії не так уже й багато, серед них чимало застарілої техніки. Саме тому Вершинін пропонує НАТО використовувати цю слабкість росіян і в разі зіткнення шукати не вирішальної битви з ними, а руйнувати їхні лінії постачання.
Саме так і робили ЗСУ, атакуючи російські конвої. Вони дуже вміло вибирали свої цілі. День за днем вони знищували російські Буки за допомогою своїх Байрактарів і винищувачів. Останніх в українців небагато, але вони змогли зберегти дотепер більшу їх частину. Автоцистерни знищували за допомогою гранатометів.
Наступ і далі затримувався. Десятки одиниць бронетехніки було покинуто напризволяще в болоті, не вистачало запасних шин і гусениць. І хоча українські бійці не змогли повністю зупинити просування конвою, вони дуже добре скористалися захопленою там технікою.
Ще однією проблемою росіян є поганий зв’язок і телекомунікація. Вони не завжди можуть розмовляти по засекречених лініях зв’язку. Радіолюбителі з цілого світу допомагають перехоплювати радіопереговори російських військових і зробити їх доступними. Автори згадують американського студента українського походження Майкла Мороза, який у твіттері активно поширює аудіозаписи, котрі з високою ймовірністю можна ідентифікувати як розмови російських солдатів про перебіг військових дій.
При прослуховуванні цих розмов стає зрозуміло, що росіянам важко між собою порозумітися. До того ж їхні супротивники створюють їм суттєві перешкоди при радіозв’язку. На перехоплених частотах росіянам доводиться слухати гімн України і контрпропаганду. Коли ж росіяни розлючено відповідають, то чують, як їх посилають назад додому або й подалі.
Росіяни відбирають в українських громадян мобільні телефони, щоб передавати свої повідомлення, адже власні мобільні телефони в Україні не працюють, бо вона заблокувала мобільний зв’язок Росії на своїй території. СБУ попередила українців, що російські окупанти можуть забирати у них телефони, і рекомендує в разі необхідності негайно їх блокувати.
Автори цитують німецького генерала Гайнріха Браусса, який до 2018 року займався плануванням оборонної політики НАТО. Він спантеличений і каже, що таке ведення воєнних дій належить до минулого століття. Війська НАТО в разі скрутного становища ніколи б не вели воєнні дії таким чином.
Всі ці прорахунки аналітики НАТО помітили вже під час війни Росії проти Грузії у 2008-му. Тоді до 40 відсотків російських втрат були спричинені різними аваріями та проблемами постачання.
І в Грузії, і в Україні росіяни не змогли створити перевагу в повітрі. У них бракує високоточної зброї, яку можна було б наводити за допомогою геоданих і лазерної техніки. Пілоти бойової авіації не мали відповідного зв’язку з наземними військами, а ці останні й самі були позбавлені відповідної техніки. Автори наводять випадок, коли один командир для передачі оперативної інформації був змушений позичити мобільний телефон якогось журналіста.
Окупацію Криму вважають зразковим прикладом ведення гібридної війни, де замість бронетехніки в хід ідуть саботаж, спецназ і дезінформація. Перебігом тієї операції спостерігачі в НАТО були дослівно заскочені зненацька. Але тепер вони бачать, що традиційну війну Росія веде далеко не так уміло і професійно, як вважалося.
Автори схильні довіряти стриманим даним Пентагону, який подає наступні цифри російських втрат: біля 5% озброєнь і біля 4 тисяч живої сили. І хоча це великі числа, вони суттєво не впливають на те, що Росія й далі має велику перевагу, яку й використовує проти мирного населення, для бомбардування біженців, житлових масивів і лікарень. Британська розвідка вважає, що таким чином росіяни хочуть зламати дух українців. Те саме вони робили в Чечні та Сирії. На слуханнях у Конґресі США директор ЦРУ Вільям Бернс сказав, що Путін страшенно розлючений і розчарований. Саме тепер, на думку Бернса, росіяни будуть докладати всіх зусиль, щоб знищити українську армію, використовуючи при цьому нові, ще руйнівніші види озброєнь – наприклад, термобаричні бомби. Без огляду на цивільні жертви.
