Найбільшою ілюзією сьогодення, на думку професора Ярослава Грицака, є переконання в неможливості повномасштабної війни в сучасному світі. На європейському континенті не було великих воєн впродовж 77 років. За цей час сформувався Європейський Союз під лозунгом «Ніколи знову», і людству здавалося, що так триватиме вічно…
«Світовим рекордом, коли на континенті не було воєн, є період між наполеонівськими війнами та Першою світовою. Майже 100 років світ не знав військових нападів (локальні війни, звісно ж, були). Ми до цього рекорду не дотягнули 23 роки. У своїх ілюзіях часто думаємо, що війна – це щось виняткове, а нормою є мир. Насправді глобальна історія показує навпаки: війна є нормою, а мир – винятком», – зазначив Ярослав Грицак у лекції-бесіді "Війна і ми: ілюзії та реалії", що 1 березня відбулась на Гуманітарному факультеті УКУ.
Подаємо її тезово.
Історики давно передбачали порушення миру, що бачимо на прикладі Росії, яка ввела свої війська на територію України. Якою буде ця війна – на виснаження (хто довше вистоїть) чи на винищення (коли одна сторона хоче знищити іншу без жодних перемовин) – зараз важко передбачити. На переконання професора, поки виглядає, що теперішній хід боїв більш схожий до війни на виснаження: «Кожен день грає на користь української армії. Звичайно, у порівнянні з Росією Україна не має достатньо ресурсів для ведення бою, але вперше в історії українці мають підтримку Заходу. Цього не було під час Першої і Другої світової війни. Я припускаю, що сценарій цієї війни може бути затяжним, і ми маємо до цього готуватися, перш за все, морально. Адже надалі багато речей будуть залежати від нашої стійкості».
Де криються помилки нашої ілюзії? Чому ми вважали, що війна більше неможлива?
— Наша пам’ять дуже зрадлива. Ми швидко забуваємо про найближчі минулі події, натомість частіше згадуємо козаків чи період В’єтнамської війни. Коли виростає кілька поколінь, які не мають прямого досвіду війни, то завше є загроза, що виросте нове покоління, яке буде переконане, що війна – це щось дуже легке і красиве (особливо, якщо вони дивляться голлівудські фільми), а раз так, то це можна повторити.
— Нам здається, що коли у світі панує загальне благо, то війна неможлива. Ця помилка найкраще розкривається на прикладі 1913 року, коли світ мав найкращі показники у розвитку технологій та економіки. Після війни Заходу вдалося відновити їх аж у 1953-му – через 40 років. Люди часто переконані, що війна ведеться за матеріальні блага, ресурси, території. Інакше навіщо воювати, коли все добре? Однак правда в тому, що люди готові воювати за будь-що, а не лише матеріальні блага. Є загальна тенденція: що вищий розвиток цивілізації, то краще забезпечені потреби населення у їжі, одязі, теплі та інших речах, які сприяють існуванню і творенню, – але війни не зникають. Адже навіть тоді в них перше місце відіграють не матеріальні чинники, а ідейні чи ідеологічні. Інакше кажучи, це закон Мерфі: якщо вам здається, що все йде до кращого, – отже ви чогось недобачаєте.
— Війни не ведуть до деградації людського суспільства. Війни є найбільшим рушієм змін. Як би це неприємно звучало, але людська історія розвивається через війни і революції. Так Першу світову війну називали вакцинованим апокаліпсисом – бо тоді вперше масово застосовували вакцину, яка дозволяла багатьом пораненим солдатам вижити. Так само поява інтернету пов’язана з проєктом «Arpanet», який був створений американським міністерством оборони. Тому чимало технічних змін пов’язані з війною. Існує таке правило: перш ніж станеться якась технічна зміна у мирному житті, вона має статися у воєнній промисловості.
Україна народилася в час війни і революцій. Інакше вона б не повстала як держава настільки швидко. Отже, війна стає величезним прискорювачем, а кризові часи – рушіями позитивних змін.
Три критерії, які посилюють віру у перемогу української армії:
— Якщо подивитися світлини чи відео російських військових, які поранені чи здалися в полон, то це хлопці 18–21 років, що не мають військового досвіду в керуванні сертифікованими військовими технологіями чи веденні складних військових операцій. Вони є контрактниками, а отже не мають добрих навиків володіння високими військовими технологіям. Це можливо лише при існуванні фахової армії з великим досвідом боротьби. Цей фактор пояснює, чому російська армія веде себе так розгублено.
— У командуванні російської армії більшість становлять ідеологічні офіцери, а не ті, хто мають кращі військові здібності. Ця перешкода послаблює характер їхньої армії. Крім того, серед них відсутня ланка молодших офіцерів, які переважно беруться з колишніх випускників (те, що колись називалося «офіцери запасу»). А це свідчить про те, що при своїй технічній і кількісній перевазі російська армія є недієздатною. Вони мають великий потенціал, але малі можливості. Тому є всі підстави вважати, що такій армії можна протистояти.
— Українська армія воює за іншими принципами, ніж російська. Армія агресора чекає команди зверху по вертикалі, а тому має величезні проблеми у виконанні своїх воєнних операцій. Наша армія – це армія горизонтальних зв'язків. Тут не потрібно приймати рішення зверху. Верх є тільки для того, щоб координувати рішення – і це найбільш ефективний спосіб існування та перемоги будь-якої армії чи складної системи в умовах хаосу.
— Росія не знає, якою є Україна. Рівень експертності середовища путіна щодо України є близький до нуля. Зараз у кремлі схожі обставини, як в радянському союзі. У той час розвідка працювала прекрасно, але їхні результати, які доносилися політбюро, не мали вагомого значення. Адже політбюро приймало рішення не на основі розвідки, а на тому, як вони бачили загальну картину, яка була ідеологічною. Натомість ілюзія путіна є дуже проста — в її основі лежить мова. Він вважає, що якщо половина України розмовляє російською мовою, то вони є росіянами і готові зустріти російську армію з квітами. Отже, путін бачить ідеологічну картину, в чому вони прорахувалися.
«Найбільшою відразою у цій війні є смерть дітей. Неможливо виправдати смерть дорослих, а тим більше страждання і вбивство невинних дітей. Те, що я кажу, – що війна є нормою і рушієм вперед – не означає, що я її пропагандую. Навпаки: факт, що в історії світу війна є нормою, змушує нас краще розуміти вартість і крихкість миру. І щоб його відновити, нам треба вистояти», – зазначає Ярослав Грицак.
За його словами, коли Україна виграє – це означатиме, що є всі шанси для постання нового світу, без «русського мира». Адже кожна війна радикально змінює ситуацію і створює унікальні можливості.
Публікацію підготувала Діана Мотрук
02.03.2022