Десь нагорі Гомер, дивлячись на те, що відбувається, де "лани широкополі, і Дніпро, і кручі", каже "Нема нічого гіршого від блукань у чужих краях", а Леся Українка додає своє "Щоб не плакать, я сміялась".
Колись під час війни за Трою в тамтешніх (відносно далеких) краях загинув Ахілл (Бред Пітт), якого застрелив у п'яту Паріс (Орландо Блум). Могила Бреда Ахілла знаходиться на острові Зміїному. "Рускій воєнний корабль, іди на хуй" говорив не син Пелея й Атіди, а якийсь поки що безіменний герой України. Події на кавалку скелі посеред Чорного моря вже стали міфологією, і колись нащадки згадуватимуть події в Україні 2022-го, як епічну сагу.
Якщо продовжувати паралелі з давньогрецькою міфологією, то сумські залізничники Артем Кисельов і Руслан Аристархов – реінкарнація братів Кастора і Полідевка, один із яких славився вмілим приборкуванням коней, інший був вправним у битті писків своїм опонентам. Натомість Кисельов і Аристархов помітили, що на територію товарної станції заїздить бронетранспортер, водій якого мовою Толстого і Достоєвского поцікавився у аборигенів, куди йому їхати. Крилатий вислів прикордонників зі Зміїного залізничники не використали, а спрямували окупантів у тупик, де двох приборкали кулаками і здали бійцям тероборони. Діоскури мали б тішитися такими спадкоємцями.
Сучасна українська міфотворчість може дати фору всім вергіліям з овідіями. І приклади можна наводити ad Kalendas Graecas. Про поважну жінку в Генічеську, яка дала слушну пораду російському вояці, як правильно лягати в українську землю.
Про оболонських гопників (поки що використовується цей анахронічний русизм, але згодом вітчизняний фольклор вигадає якийсь адекватніший термін), які повторили буденний подвиг Кисельова й Аристархова і відібрали БТР "освободітєлєй" за допомогою шматків асфальту і монтировок.
Про падіння під Золотоношею російського літака і гру в лови пілота та місцевих пейзан – місцеві перемогли і матимуть тепер про що згадувати тихими сімейними вечорами. Про мисливців під Гадячем, які акуратно дотримуються календаря полювання і знають, що у цю пору дубельтівки краще використовувати не проти Богу душу винних диків, а проти заблукалої в тих краях колони мотопіхоти (Грета Тунберг мала б з цього природолюбного факту виголосити якийсь полум'яний спіч).
Про "київського привида", яким будуть страшити курсантів льотних училищ "от Москви до самих до окраїн", бо за п'ять днів війни цей поки що анонімний пілот назавжди приземлив 16 "путінскіх орлов".
Про українського моряка Тараса Остапчука, який в Іспанії потопив яхту «Lady Andalusia», що коштувала 7 мільйонів євро і належала генеральному директору "Рособоронекспорту" Алєксандру Міхєєву. Втопив, бо побачив по телевізору російські ракетні обстріли, а руки пацькати кров'ю олігарха не по-християнськи, тому обмежився відкриттям клапанів. А іспанський суддя звільнив українця з-під варти, навіть не оголосивши обвинувачення, бо кадри з "Градами" теж бачив. Історія оприлюднена журналістом Аркадієм Бабченком настільки неймовірна, що не може бути неправдою. Тому й інформація про батальйон волинських бурштинокопачів, які поїхали на Алтай випорпувати з бункера помилку природи, яка 20 років командує РФ, не такий вже і жарт – у нас усе може бути.
Десь так виглядатиме український післявоєнний степ на думку пані з Генічеська
Поки українці творили свій новітній героїчний епос, колективний Захід вийшов з коматозу "глибокого занепокоєння" і почав реально допомагати країні, яка дає змогу баверу в Шлезвігу не вдавитися сосискою, бо над ним пролетів російський "Бук". За інформацією Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, українцям мали б підняти настрій такі цифри:
ЄС надала нам летальної зброї на сумму 450 млн євро;
Норвегія – 230 млн доларів гуманітарної допомоги;
Італія – 110 млн євро;
Бельгія – 3 тисячі автоматичних гвинтівок та 200 одиниць протитанкової зброї;
Німеччина – протитанкова зброя та 500 зенітних ракет Stinger;
Чехія – зброя та техніка на суму 18 млн доларів;
Швеція – 5 тисяч одиниць протитанкової зброї.
Війна – добрий індикатор, і через неї ми знаємо, що старий сапер Водічка недаремно мав бажання покраяти мадярів лопатою. Міністр закордонних справ Угорщини Сіярто повідомив, що його країна не пропускатиме транзитом зброю для України, бо то небезпечно для держави, в якій забули про події 1956-го в Будапешті та довкола нього.
Та пес з тими мадярами – якщо вже згадали безсмертне творіння Гашека, то в походеньках Швейка і Водічки найзворушливішою є сцена прощання, де друзі домовляються зустрітися у празькій пивній «Під чашею» «о шостій годині вечора після війни». І у нашому випадку має статися щось подібне – і той, хто хоче зустрітися з дорогими йому людьми після війни, обов'язково зустрінеться. Ну, нехай не о шостій, хай о шостій тридцять.
01.03.2022