Декілька рефлексій з нагоди появи у світ альбому рисунків і малярства Євгена Лисика
Євген Лисик. Графіка. Малярство: альбом-каталог (упорядн. А. Лисик, О. Лозинський) – Львів: Коло, 2021, 367с. іл.
Альбом рисунків і малярства Євгена Лисика, що вийшов у світ у травні 2021 р. (з великим запізненням, як на заслуги і масштаби такого художника), став для багатьох сенсацією, а особисто для мене – відкриттям ще однієї грані творчих досягнень цього геніального художника.
Ескіз декорації до вистави «Створення світу».
У 70-80-х роках я знала Євгена Лисика, як першорядного театрального сценографа Львівської опери, художника, який вмів створити на оперній сцені враження безмежного, майже космічного простору, завжди у нього наповненого глибокою філософською думкою. Занурена у цей простір сценічна дія завжди набувала якогось понадчасового звучання, не кажучи вже, що в сценографічному оформленні ЄвгенаЛисика вона завжди сприймалася як чародійна Містерія Краси немов би виткана з дивовижної гармонії барв, мінливої гри світла та багатства смислових інтонацій.
Христос у просторах всесвіту.
На жаль, 1991 року мистець передчасно відійшов у вічність на 61-ому році життя, якраз тоді, коли Україна, скинувши із себе пута тоталітаризму, щойно народжувалась (точніше відроджувалась!) як Держава і перед творчою інтелігенцією відкривались нові горизонти для розкованої, сміливої думки та мистецької праці.
Блазень.
Тепер же, розглядаючи на сторінках альбому станкові твори Євгена Лисика – рисунки і малярство – я була глибоко вражена. Переді мною постав мислячий мистець, один із небагатьох в нашій українській образотворчості, хто відважився зазирнути по той бік (від) предметної, декоративно-описової краси світу та поставити у своїх рисункових і малярських композиціях одвічні питання про сенс і призначення людської екзистенції, що хвилюють усіх.
Володар-блазень.
Його композиції – це, фактично, дивовижні образи-візії, у яких мистець роздумує над драматизмом та іронією людського існування, над драмою нерозгаданої, непізнаної людської душі, часто зображеної у вигляді фантастичних примар, закованої у тюрмі власного тіла, загроженої неминучою реальністю часу-смерті, приреченої на нерівну боротьбу з долею, зневіреної у міражах власної величі і самозначимості.
Горбань.
Усі ці глибокі сенси виражені властивою Лисикові сучасною мистецькою мовою, у якій символічна метафорика органічно сплавилась з гостротою експресивної деформації та авангардовою інтерпретацією форм.
Двоє.
Мислить цей художник у піднесених, понадчасових, майже біблійних вимірах, спрямовуючи свої стрімко закомпоновані у просторі образи-візії немов би до неба, до Творця, як болючі знаки запитань.
Ведмідь у клітці.
Гуси.
Шорсткий, трагедійний присмак цих творів зближує Євгена Лисика з образною поетикою Василя Стефаника, який також закодовував одвічну драму людської душі у шорстку реальність життя покутського селянина.
Скрипаль.
Подібний метод творчої трансформації реальності властивий також малярству нашого визначного сучасника – львівського мистця Любомира Медвідя, якому Лисик завжди був дуже близьким. Не випадково у згаданому альбомі він є автором вступної статті.
Сівачка.
Кентавр і Жінка.
Думаю, що праця для оперної сцени та високе мистецтво класичної музики значною мірою сформували отой піднесений лад образного мислення, що так характеризує творчість Євгена Лисика. Складається враження, що він, живучи у понурій совєтській дійсності, самотужки дуже близько підійшов до розуміння одвічних правд і орієнтирів, накреслених Богом у його Вічній Книзі – Біблії.
.
Канатоходець.
05.11.2022