Доіста сьте то вже зажыли. Ідете на автобусі або во влаку, припадно даґде сідите і в тім зачуєте, же хтось бісідує по-русиньскы. Найліпше є то втогды, кідь є то на місцях, де бы сьте то не чекали, може в загранічу. Чоловік має зразу даяке чудне внутрішнє чутя, радость з того, же чує свій язык і же стрітнтив „нашого“, Русина. І тото чутя го тискать до того, жебы ся тому другому приговорив. Та і вы сьте Русин? То є основный вопрос, котрый векшынов є лем зачатком довшого розговору а може і нового приятельства. Втогды про нас не є важне, ці є то Русин зо Словакії, Польщі, Україны або іншой державы. Основне є то, же є наш. Же маєме сполочный язык, котрый нас одкрыв, сполочну бісіду.
Цілком іншака сітуація є вже во внутрі русиньского руху. Єден фіґель говорить, же кідь ся стрітнуть двоми Русины, засновають три політічны партії. І тот фіґель є много раз, нажаль, пописом реаліты. Много людей, котры суть актівны в русиньскім русі вже не реаґують з таков радостьов на то, же стрітнуть чоловіка, котрый бісідує по-русинськы. Же стрітнуть Русина. Оптіка многых функціонарів діаметрално розділна. Там суть платны іншы правила. Не стачіть, же єсь Русин. Же бісідуєш по-русиньскы. Потрібне суть і іншы параметры к тому, жебы єсь быв „наш“. В нашых малых русиньскых войнах, де ідеме лем сами проти собі, є, нажаль про дакотрых важне то, ці єсь Русин з Оброды, ці з Округлого стола, ці єсь із Руськой Бурсы або Стоваришыня Лемків. Докінце, хоць сьме на цілім світі Русины, во внутрі нашого руху ся ділиме на „Поляків“, „Словаків“, „Сербив“. І каждый хоче просадити лем свої інтересы. Будьяка конштруктівна крітіка є неприпустна. І про тых, котрым тота крітіка была адресована, є то лем потверджіня того, што собі самособов думали вже на зачатку. Тадь то є тот, з той орґанізації, то ся дало чекати.
Фіґель о трьох політічных партіях ясно вказує на абсенцію акцептації плураліты поглядів міджі Русинами. І тота абсенція не зіставать лем при даякых дурных позначках на „неприятельску“ особу, але много раз выкликує антістаті на статі, потім антістаті на антістаті, котрыма ся дакотры лем абсурдно крутять в зачарованім кругу неконечных атакив, і што є найсмутніше, же на тот ціль хоснують нима триманы медії, пресу. Кідь є в каждій сполочности нормалне, же кідь ся мі не люблять єдны новинкы, так чітам другы і веце ня то не інтересує, у Русинів тому так не є. Многы бы хотіли контрольовати вшытко і мають потребу выразити ся ку вшыткому. І то часто плыткым способом, де головным арґументом не є факт, котрый бы написане або повіджене вывернув, але речіня: То є лож. Кідь є під чеськым ербом написане „Правда перемагать“, так „Правду мам все лем я“ є якбач мото, котре бы собі дакотры функціонары могли дати під русиньскый єрб. Але кому тым хто помагать?
Натіганя ся по властных новинках людей не інтересує. Скоре їх знеохотить з тым дашто мати. І сполупраці міджі Русинами то таксамо не робить хосен. Нашы малы войны не помагають нам, але нашым нежычливцям. Покы Русины не знають акцептовати крітіку і потребують на то писати антістатю, час біжыть, коло нас проходять місяці і рокы, світ ся мінить і мы на нього не знаме сполочні реаґовати. Гляданя внутрішнього неприятеля предці жадать час і кідь го вже маєме, доіста треба глядати далшого. Самособов, неприятель є все тот, хто не хоче позерати на діла „нашов“ оптіков. І тот час выхоснують наприклад русиньско-україньскы орґанізації, котры ся нам сміють до лица і в нашій безрадности найти сполпочну бісіду і сполочны позіції ку важным ділам, котры дотыкають ся Русинів, дале продовжують во фалсіфікації історії, в українізації Русинів, што моментално якбач найвеце видіти на лемківскім населіню на Україні. І нич їм в тім сперать, бо мы не знаме найти сполочну бісіду.
То, же не маєме історічну скушеность з властнов державов і єй ряджіньом має на нас якбач такый ефект, же в нашых орґанізаціах є даколи тяжко найти даяку політічну културу, похопліня про іншы погляды без того, жебы собі тым чоловік копав властный гроб і свободу медій. Хоць маєме сполочный язык, в нашім русі як кібы сьме не знали найти сполочну бісіду. Не знаєме в многых областях робити довєдна, хоць в різных поглядовых платформах без того, жебы то быв про дакого проблем. Кідь не докажеме тото змінити, так потім бы сьме ся мали стрічати якбач лем в автобусах, ні на сеймах і конґресах. Там, в тій хвилі несподіваня, нас не інстересує нич інше. Не глядаме в чоловіку неприятеля. Маєме радость і старчіть нам, же є „наш“. Там знаме чути і бісідовати сполочнов бісідов.
(Статя была написана як коментарь про лемківске радіо lem.fm)