Написав Василь Чернецкій з Сїльця белского.
Посеред гористої околицї, при мурованій ярославско-белзецкій дорозї, котра крутить ся по горбках і долинах межи сосновими смереками підшитими лїсами, лежать близько себе Плазів, Нароль і Липско. В давнину причисляли ся всї ті три місцевости до місточок, они посїдали по силї королївских грамот привілеї на ярмарки і торги, рядили ся маґдебурґским правом, мали вільні зруби з пасовисками по розлеглих лїсах і т. д. По нападах татарских, війнах козацких і шведских, коли настали тяжкі часи, лише Нароль полишив ся місточком, а сусїдні єго сестрицї зійшли на звичайні села, хоч на папері пишуть ся місточками а господарі радо титулують ся міщанами. Позаяк згадані місцевости стоять в звязи з нашою оповістію, тому подаємо о них близші звістки, які можна було зібрати з перехованих місцевих актів і народних переказів.
Зачнемо від Плазова. На пісковатій рівнинї, окруженій горбами порослими сосновими лїсами, де окрім піску та камінцїв по полях не можна стрітити нї кусника чорної плодородної землї, розлягає ся село Плазів, украшене мурованим костелом і деревяною, побудованою 1724 р. церквою, при котрій стоїть висока звінниця рідкої структури. Майже в серединї села випливає з землї з під двох скал чиста зимна вода, а ставшись річкою, пливе дальше селом по пісковатім з камінцями руслї. З краю села стоїть при мурованій дорозї звичайна деревяна коршма; при нїй побирає ся мито. Тоту коршму зовуть люде "ратушем", бо ту яко в осередку мав після переказу стояти побудований ратуш, коли Плазів причисляв ся до місточок та рядив ся маґдебурґским правом. Близько того ратуша видко посеред огородів високій з каміня вимурований отвір ведучій до підземних пивниць, котрих коридори мали, як кажуть, тягнутись аж до Нароля. До склеплених пивниць можна отвором лише з краю увійти, дальшій похід не допускає камінне грузє змішане з землею, видить ся зі запавших склепінь того підземного хідника. Чи ті пивницї служили на склади, чи для охорони людей в часах нападів татарских, не знати. Имовірно над тими пивницями або неподалеко стояв в старинї деревяний оборонний замок, о котрім трудно з записок дослїдити близші звістки, лише переказ голосить, що був та що єго спустошено і спалено при нападах татарских. Будовані в тогдїшних часах деревяні замки мали тоту злу сторону, що при нападах в війнах в нївощо обертались, а при пожарах запропащувались на все предмети старинної штуки і всякі архіви, з котрих можна би було дослїдити неодно цїкаве з давної минувшости.
Перша, не знати коли і при яких обставинах осївша тут кольонія людей посеред густих лїсів, назвала свою кольонію — як єї зове нарід до тепер — Любеллею від поблизької ріки Любелля; тую назву перемінено в пізнїйших часах на Плазів.
Историчні звістки, відносячі ся до Плазова, приналежного до реґалій королївских, сягають ХVІІ-ого віку. Король Жигмонт III. позваляє грамотою уложеною в Варшаві дня 24. цвітня 1614 року Иванови Плазї з Метичова, каштелянови краківскому, старостї любачівскому, оснувати межи ріками Любеллею і Рожанцем нове місточко, котре по имени єго оснувателя названо Плазовом. В привілеях, списаних в латиньскій мові, надає згаданий король осївшим в тім місточку грунти з вільними врубами в лїсах, пасовиска, право пропінації, дозволяє рядити ся маґдебурґским правом, надає ярмарки і торги, увільняє міщан від всїляких данин, заказує жидам займати ся торговлею і там осїдати, наконець приказує, щоби місточко Плазів було окопане для оборони від нападів глубокими фосами та опоясане муром. Не мусїли бути мури, наколи по них не полишили ся найменші слїди, а викопані фоси могли по лїтах вирівнати піски.
Згадані привілеї потвердили з додатками грамотами: Король Володислав IV. 9. жовтня 1634 р., — Юрій з Тенчина Оссолиньскій віце-канцлєр коронний староста любачівскій 2. марта 1639 і 25. марта 1643 р., — король Иван Собіскій 1. липня 1682 р., — Іосиф Кароль ґраф Любомирскій маршалок коронний, староста любачівскій 13. вересня 1702 р., — король Август II. дня 3. вересня 1726 р., — Франц Максиміліян з Тенчина Оссолиньскій маршалок коронний, староста любачівскій 19. лютого 1730 р., — Єва ґрафиня з Лешна Шембекова 22. падолиста 1733 р.
Всї ті грамоти переховує під ключем місцевий уряд громадскій. З перехованого старинного архіву можна дальше дізнати ся, що від 1617 р. почали радники рядитись маґдебурґским правом, уживаючи печатки з написію: "Sigillum cousulаris regiаe civitatis Płazovii".
Позаяк в Плазові осїдали Русини з Поляками, тому ереґовано около 1639 р. латиньску, а 1662. руску парохію.
В 1648 роцї розложив ся Богдан Хмельницкій табором на полях плазівских в походї на поблизькій Фльоріянів, теперішний Нароль.
В 1653 роцї напали Татаре на Плазів і наробили богато спустошеня в місточку.
В 1665 роцї засудили радники плазівскі дві місцеві невісти за чарівництво — кожду на кару по однім каменю воску [32 фунтів львівских] на костел і по пів каменя на церков а кромі того мали через шість недїль лежати хрестом в церкві.
В 1681 роцї була в Плазові школа, при котрій учив дїти дяко-учитель Яків Сирота. Сей дяко-учитель побивши зі своїми студентали в мясницї міщанина Гаврищака, попав перед суд радних.
В 1682 роцї було в Плазові 105 міщаньских домів.
В 1687 роцї візитував плазівску руску церков Александер Лодіята, епископ холмскій.
В 1720 роцї спродавано в Плазові 1 кварту горівки по 16 грошей польских, 1 бохонець хлїба по 2 гроші, тютюн по 3 гроші, пів горця меду по 15 грошей, 1 оселедця по 4 гроші.
В 1729 роцї установляє Данило Горошкевич, провізор церковний, jura stolae, які мають побирати місцеві душпастирі, а то: при хрестинах по 12 грошей, при вінчанях по 2 золоті польскі, при похоронах так само по 2 золоті.
В 1733 роцї складав ся ринок в Плазові з деревяного посеред місточка побудованого ратуша, з 9 вязлих, 12 невязлих, 15 затильних деревяних домів і одного пусто стоячого мурованого дому близько фільварків. На передмістю стояло побудованих 30 домів, між ними 7 домів жовнїрских. В тім роцї були в Плазові три душпастирі і мешкали у власних домах; млинів було 2, мазярня 1, коваль 1 [других ремісників не було] винниць було 4 окрім розвалених двох жидівских, шинків 3. Того року многі поля з огородами стояли пусто.
В 1740 роцї почали рускі душпастирі писати по руски метрики і они переховують ся доси в церковнім архіві.
В 1770 роцї укарано Петра Когута четвертованєм за убійство свого стрия; відрубану голову Петра вбито на високій паль; матїр Петра за участь в тім убійстві повішено.
В 1783 роцї уплатив Плазів податок річний: грунтового 164 золотих польских і 24 грошей, поголовного [заведеного 1717 року] 240 зол. поль, гіберного 520 зол. поль., подимного 20 зол. поль. — разом 944 золотих польских і 24 грошей.
Другі записки в архіві меншої ваги.
(Конець буде.)
[Дѣло, 04.10.1895]
(Конець.)
Виїхавши з Плазова мурованою дорогою та видіставши ся на високу гору, з котрої при яснім дни представляє ся дуже красна перспектива на далеку навіть ярославску охрестність, їде ся дальше помежи високими сосновими лїсами, з рибними саджавками по боках, аж до місточка Нароля положеного на рівнинї над рікою Танвою. Квадратовий в місточку ринок окружають муровані і деревяні доми з садами, над ними взносить ся шурований костел з високою вежою, а по-за місточком виднїє показна величава палата на горбочку, посеред, розлогого огорода з деревиною. Теперішний Нароль стоїть побудований на осушених колишних трясавицях і мочарах, котрі утрудняли приступ до старинного мов на острові посеред трясавиць побудованого замку.
До місточка Нароля притикає село Нароль, котре єсть старше від місточка. Село Нароль належало при кінци XV. віку до Топорчиків, а опісля перейшло через супружі звязи в руки заможної родини Лащів. Фльоріян Лащ Неледевскій оснував за дозволом короля Стефана Баторія 1585 р. місточко побіч села Нароля і назвав Фльоріяновом після свого имени. Основаному містечку надав король Жигмонт ІІІ. по силї грамоти з д. 2 жовтня 1592 р. маґдебурґске право з привілеями на ярмарки і торги, щоби скорше зростало.
Недалеко Фльоріянова оснував Самуїл Липскій, маршалок трибуналу коронного, друге місточко 1600 р. і назвав єго також після свого имени Липском, а король Жигмонт III. потвердив єго і так само пpивілеями надїлив. Чи згадані місточка, майже стикаючі ся з собою, окружені багнами і трясавицями, засновано в торговельних цїлях, чи для охорони і оборони людей в часї частих неприятельских нападів, не знати, бо о тім нема звістки в дотичних королївских грамотах. Позаяк межи обома тими сусїдними місточками счинялись часті суперечки та процеси за-для ярмарків і торгів, тому городскій суд белскій розслїдивши спірну справу 1647 р., взяв в oбopoнy Фльоріянів, признавши єму першеньство перед Липском.
Нема записок, щоби в Фльоріянові була руска церков; она була лише в Липску і єї розібрано за для старости 1829 р. а на єї місци стоїть тепер мурована каплиця побудована 1887 року. На ерекціональній грамотї, уложеній 1736 р. з підписом Томи Ивана з Липього Липского містить ся на відворотній сторонї спис місцевих душпастирів самостійної парохії в Липску до того часу, доки знесену парохію Липско не роздїлено на дві душпастирскі посади: Крупець і Белзець.
Ледви почали при сприяючих обставинах за-для користних королївских привілеїв розвиватись Фльоріянів з Липском, як найшли на них тяжкі часи, коли Богдан Хмельницкій появив ся з війском під сими місточками 1648 року. Хмельницкій, двигнувши ся з-під Перемишля в північнім напрямі, розложив ся в походї табором для відпочинку на полях плазівских, а опісля явив ся під Фльоріяновом і Липском. Переказ голосить, що заки Хмельницкій приступив до облоги тих місточок, окопав ся на пісковатій рівнинї по-при церкви Крупецкій, де слїди окопів можна бачити до-тепер, хоч они засунулись піском та деревами поросли.
Набутку о походї Хмельницкого збігло ся до Фльоріянова і Липска богато охрестної шляхти з жидами щоби там з маєтками укритись яко в безпечнїйших місцях. Оба місточка окружали неприступні мочари з трясавицями наводнені Танвою, а посеред трясавиць стояв самотно на острові оборонний замок окопаний фосами, оточений водою, і лиш вузонька гребля сполучала єго з місточками. Хмельницкій, приблизивши ся к Фльоріянову, візвав властителя замку Юрія Лаща, щоби з залогою добровільно піддав ся. Але на даремно. Лащ гадав, що за для користного положеня замку та маючи по-при собі значне число узброєних товаришів, єму удасть ся відперти Козаків і оборонити замок з місточками. Розпочалась воєнна боротьба острілюванєм місточка з пушок. По кількох вистрілах вибух пожар в містї, межи міщанами і жидами настав великій заколот. Вечером приостановилась стрілянина з пушок, за те старались Козаки напірним боєм посїсти вузоньку греблю ведучу в замок, Лащь, занявши зі своїми відпорну догідну позицію, прогнав Козаків від греблї, при котрій богато убито, а ще більше потопило ся в водї. По сїй неудачи уступили Козаки від греблї і станули на горбку, де стоїть тепер побудована показна палата. Ранком другого дня, вислав Хмельницкій знов пярляментара в замок з зазивом до підданя, обіцюючи, що по уплатї контрибуції полишить замок з місточками ненарушеними а залозї замковій і міщанам нїчого злого не стане ся. Міщане напирали на Лаща, щоби склонив ся до предлоги Хмельницкого, але жиди, не довіряючи Хмельницкому, наставали на се, щоби боров ся дальше. Розгоріла ся на ново завзята борба. Лащ, заохочений побідою над Козаками під греблею, не приклонив ся до представленя міщан, але випавши з замку прогнав Козаків з занятого горбка, а поубивавши многих, забрав им навіть кілька воєнних хоругов. Хмельницкій побачивши, що єму через вузоньку греблю трудно буде дістатись в замок, приказав нарубати хворосту в поблизьких лїсах, виаустити попри млинї воду зі ставу, а вистеливши через мочари з хворосту дорогу для переходу до замку, по довшій кровавій борбі заняв замок. Козаки, впавши в комнати замкові, порубали на куснї схваченого Лаща та не щадили нїкого з єго воєнних товаришів, хто им в руки попав ся. В часї борби і заколоту в замку дістав ся огонь в сховок зь порохом і з нечуваним гуком вилетїла пороховня у воздух, убиваючи кілька соток Козаків. Розсерджені Козаки спустошивши і спаливши до корінка замок, котрого вже не відбудовано більше, спалили й оба місточка з костелами, божницю з укритими там жидами, вимордувавши без пощади до 12.000 жидів. Сучасні хроніки пишуть, що о такій різни, яку виправили Козаки межи жидами в Фльоріянові, не було чувати в Польщи. Тисячі лежали на широкім обшарі порозкидані в неладї на земли зачервоненій кровію. З Перемишля спроваджено поважне число людей, щоби трупів позбирати та в ями закопати. По нинї після переказу вказують люде на запавші ями близько міста Нароля, в котрих похоронено Козаків і помордованих ними, і звисшене місце посеред розлогих сїножатей, де стояв в старинї оборонний деревяний замок спалений Козаками. Четвертого дня по здобутю Фльоріянова з Липском відійшов Хмельницкій з войском до Замостя, полишивши за собою згарища.
По нападї Хмельницкого не піднесло ся місточко Фльоріянів, котре почато звати Наролем і так оно зове ся до тепер, анї сусїдне Липско. Від родини Лащів перейшов Нароль з приналежностями в дорозї супружих союзів на Сильницких, Потоцких, а опісля через продаж на Дєвальковских та ґрафів Лосїв. Заходами родини Лосїв побудовано в Нароли на місци спаленого Козаками мурований костел около 1770 р. та на горбку серед огороду показну одноповерхну в формі підкови муровану палату, украшену колюмнами і аркадами, о пятьдесяти комнатах з служебного каплицею. Над входовою брамою містить ся напись: "Deum Соllе, Hominibus Succurre: Veritatem Sustineto: Legibus Pareto". В тій палатї була колись драматична і музикальна школа; тут образувались шляхотскі дїти в шкільних науках.
Годї поминути при звістках о Нароли займаючої исторії о можнім і гордім сенаторі Лосю, котра характеризує т. зв. "буту" тогдїшної шляхти польскої. Сей гордий сенатор, переправляючи ся раз з візником в каритї через ріку Танву, вїхав на глибшу воду, а коли карита нахилилась на бік, випав пан сенатор з воду, конї же з каритою і візником видістались на берег. Візник побачивши, що єго пан в Танві потапає, скочив не надумуючись довго в воду, а позаяк над водою видко було лиш вершок голови, хватив сильною рукою за довге волосє підголеної чуприни і витягнув щасливо пана сенатора за чуприну з води на берег. Пан сенатор, повернувши другою дорогою до палати, скоро лиш опамятав ся з перестраху, прикликав до себе візника. Висказавши єму в сердитих словах нагану, що поважив ся діткнути своєю рукою сенаторскої чуприни, казав службі влїпити єму 25 нагаїв, але заразом подарував єму 25 дукатів за те, що спас свого пана від нехибної смерти. Щоби і Господу Богу вказати вдячність за щасливий ратунок, виставив пан сенатор над Танвою камінний памятник, на котрім умістив таку-ось напись:
Jak drogie senatorskie życie, Pan wie,
Nie dał Pan Panu utonąć w rzece Tanwi,
Dlatego Pan Panu tutaj składa dzięki,
Że Pan Panu w potrzebie nie usunął ręki!
На памятнику не видати вже тої написи і не знати, чи она затерла ся за-для довшого часу, чи хто умисно єї усунув, але она переховує ся в переказї народнім і не скоро затре ся.
В Нароли і Липску проживає мало Русинів; значно переважає народність польска, хоч тоті дві місцевости окружають самі Русини. Видить ся, що то осади мазовецкі осївші тут в старинї за часів князїв мазовецких, но при яких обставинах, трудно дослїдити.
[Дѣло, 05.10.1895]
05.10.1895