Рік тому ми з товаришем вперше пропустили коротку передноворічну зустріч, під час якої вже кілька десятиліть намагаємося у найлапідарніший спосіб сформулювати один для одного ретроспективу і перспективу довжиною у рік – що було і що буде. Про те, що наша традиційна розмова не відбудеться, я дізнався напередодні зустрічі. А тому у всі попередні дні готувався до неї, підбираючи тези-єрогліфи до своєї частини ворожіння.
Наприкінці 2020-го я вважав, що сутністю і минулого, і наступного (тобто цього, 2021) року є і буде вірус. Певний вірус. Точніше, його пандемія. Точніше – реакція на пандемію. Як казали колись на вулиці – всілякі страхи і рухи. Тоді я майже не помилився. Найцікавішим, що було у 2020 році, дійсно був світовий карантин. Щодо майбутнього року (того, що тепер минає), сподівання були на цікавинки із вакцинацією. Що ж, і це справдилося. Але зовсім не так, як я собі уявляв. Принаймні, у нашому підсонні.
Я думав, що всі закономірності і курйози, курйозні закономірності і закономірності курйозів будуть пов'язані із жагою дістатися до казкової порції живої води і викрутасами, як би подолати труднощі, аби цієї води хоч трохи заполучити. От в цьому був проїзд.
Бо в 2021 році все сталося інакше. Майже анекдотично. Як при соціалізмі. Як з морською капустою. Живою водою завалили всі прилавки, але не всім вона виявилася до смаку. Я думав, що спрацюють ефекти дефіциту зі всіма своїми перверзіями. А виявилося щось значно глибше. Не випадково у казках живу воду завжди супроводжує вода мертва. (Чомусь згадалася радянська фрашка – хто не курить і не п'є, той здоровеньким помре. Або інше, майже лецівське: мінздрав попереджав, попереджав, а сам першим загнувся…).
Врешті 2021-й повернув усіх нас у реальність колишніх релігійних воєн. Після десятиліть розгнузданого плекання усіляких єретиків, альбігойців і схизматиків раптом з'явилася інквізиція. Вакцинація перетворилася на хрещення. Сеґрегація знову, як у давніші часи, отримала дуже виразне і етичне пояснення, безконечно зближене до раціонального оправдання. А передовсім – як свого часу катування – до дбання про спасіння душі заблуканих.
Натомість якось випало із поля загальної уваги, що актуальні покоління живуть у період великої світової революції на усіх рівнях буття. І усі теперішні дії – це тільки археологічний поверхневий шар, на якому учитиметься майбутній світ. Можна почуватися місіонером. Бо з нашої невідомості врешті виробиться якась адекватна філософська парадигма.
Філософи дещо повільніші від адміністраторів і біохіміків. Але саме вони доходять до того, щоби скласти новий рівень риштувань для стихійної побудови вавилонської вежі. Чим, незважаючи на коан про завал, далі властиво займається людство.
Тож нема чого заперечувати одне одного, переконуючи у абсолюті своєї онтологічної правди. Ми всі робимо одну роботу – комплексно шукаємо, як буде далі.
Не забуваючи про те, що визначальною формою буття вже трохи давніше стали віруси. Попередні філософії буття орієнтувалися на звірів, духів, молекули, бактерії і рослини. Вірусологічна модель людської системи є вирішальною у організації буття. Тепер залишається ще кілька кроків, щоби стало відносно спокійно. Визнати, що широка вірусологія панує у всіх царинах – від інформації і обробки даних до елементарних щоденних виборів на позір традиційної особи.
Парадокс полягає у тому, що наш спосіб життя списаний із описів тих форм, яких не бачили ще двадцять років тому. Бракує тільки філософії. Яка завжди працює так, як наші з другом зустрічі – подивитися назад, подивитися вперед. І посміятися із так званого кінця історії.
30.12.2021