Студентський оркестр ЛНМА ім. М. Лисенка. Фото: Mariya Hovda.
«It’s the most wonderful time of the year…» — звучить із уcіх усюд. Справді, марно заперечувати, що Різдвяні свята – найчарівніша пора, оповита особливою зимовою атмосферою, за якою ми скучили за увесь рік.
Проте іноді святковий антураж та процес підготовки до Нового року не виправдовує власне момент святкування. Часто трапляється, що очікування чомусь не справджуються, бо не збігаються із реальністю, виявляються надто далекими від дійсності. Так само, як концерт 25 грудня «Christmas по-львівськи» за участі провідних львівських артистів. Гордість заходу – проведення концерту п’ятий рік поспіль, а також включення його до міської програми новорічних заходів. Чому ж цей «різдвяний дарунок» не вразив, як диво?!
Не таємниця, що відомі імена на афіші стають тим привабливим маркетинговим засобом, що ніби промовляє до потенційного слухача: «прийди і гарантовано отримай якісний контент», «побач улюблену зірку наживо», «не пошкодуй коштів на концерт, де співатиме/гратиме та чи той» і т.п., але не є запорукою успіху події. Отож, вдалий каст виконавців створив для «Christmas по-львівськи» дуже сприятливу комерційну платформу, але, разом з тим, поставив високу планку для його успішної реалізації.
Програма заходу була орієнтована на слухача, який, очевидно, нечасто буває на концертах академічної музики, натомість, надає перевагу популярній музиці у виконанні кавер-гуртів (перш за все, в контексті забави-святкування). Обрана організаторами репертуарна політика концерту «Christmas по-львівськи» виявилась, на диво, гнучкою і запропонувала різноманітні жанри: від сучасної симфонічної музики до стильного джазу, від хорового звучання a cappella до вокально-інструментальних номерів. Ведучим вечора було обрано талановитого львівського співака і радіоведучого Зіновія Карача, який став душею концерту і спробував створити у залі святкову, навіть дещо пафосну атмосферу, яка би відповідала анонсованому виконавському складу. Про свої враження від кожного з виступів розповім докладніше згодом.
Концертний конферанс харизматичного співака Зіновія Карача. Фото: Рома Кулинич.
Та насамперед зауважу: приміщення філармонії, що його вподобали організатори концерту, на мій погляд, не розраховане на виступи такого формату, бо гранична децибельна шкала була явно перебільшена, а гучність кількох останніх номерів узагалі виявилася настільки не комфортною, що глядачі почали підводитись зі своїх місць, не дочекавшись слів конферансьє на завершення. Таку картину, чесно кажучи, спостерігала вперше! Бо, як правило, на концертах у філармонії публіка не поспішає виходити з залу навіть опісля кількох номерів «на біс» — настільки сильне захоплення, вдячність і повагу відчувають слухачі до артистів.
Розпочав концерт виступ симфонічного оркестру Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка під керівництвом Тетяни Лисенко (єдиний учасник концерту, що не фігурував на афіші та у промокампанії, якщо не брати до уваги емблему ЛНМА серед логотипів інших організаторів заходу). Разом із солістом Павлом Пігурою колектив виконав тричастинну «Різдвяну сюїту» Михайла Романишина, побудовану на інтонаціях, наближених до колядок. Гра студентського оркестру була досить яскравою та динамічною. Складність для музикування створило підсилення звуку мікрофонами, до якого оркестранти точно не звикли. Можу припустити, що незначні розходження в оркестрі викликала саме відсутність грамотного озвучення сцени моніторами.
Опісля виступу оркестру (що не зовсім логічно) свою міні-програму a cappella презентував Муніципальний чоловічий хор «Гомін» (диригент Руслан Ляшенко, хормейстер Максим Шпинда). Знаний колектив представив глядачам кілька композицій у жанрі госпел, а також традиційні пісні «Тиха ніч», «У надії Божа Мати», «Щедрик» та «Нова радість нам явилась». До слова, істинна хорова органіка як найвищий показник виконавської майстерності з’явилася лише під час виконання двох останніх творів із цього переліку. Урізноманітнила програму хорового виступу пісня про Миколая, яку з «Гомоном» виконала її авторка Люсьєна Винокурова. І хоча соло так і не підкорилось співачці, слабкий вокал їй вдалося компенсувати позитивною енергетикою та артистизмом. У цілому, очевидно, що саме непрофесійна робота звукорежисера стала на заваді тому потужному хоровому звучанню, яке би міг продемонструвати «Гомін» на сцені Львівської філармонії.
Збіг це чи продуманий крок, але епіцентром «Сhristmas по-львівськи», а разом з тим, таким необхідним зерном музичного раціоналізму та професіоналізму став виступ джазового квартету «Fedorchuk project» у складі: Сергій Федорчук (контрабас), Яків Цвєтінський (труба), Костянтин Кравчук (фортепіано), Леонід Петкун (ударні). Слухачі тепло зустріли і високо оцінили віртуозне фірмове звучання колективу. На підтвердження цього – овації, що довго не згасали!
Про що це свідчить? Насамперед, про те, що диференціація аудиторії на підготованого слухача і пересічного меломана-обивателя досить умовна, коли йдеться про високоякісний музичний контент. «Складне» джазове чи класичне мистецтво, виявляється, затребуваним і цінним, доступним для сприйняття будь-якою публікою. На місці концертних організаторів, я би розглянула цей феномен як стимул до підвищення рівня подібних популярно-розважальних концертів і привід до зміщення пріоритетного вектора у бік якості музичного наповнення концертів на противагу суто комерційним інтересам. Смаки публіки можна і треба виховувати, головне – розуміти як це правильно робити і для чого. На жаль, мало хто, насправді, має це розуміння.
Гурт LEONVOCI. Фото: Уляна Козубська.
Іще один акустичний (проте аж ніяк не професійний) провал опісля звучання бенду утворився, коли на сцену вийшов наступний чоловічий квартет – a cappella-гурт LEONVOCI. У виконанні Назара Тацишина, Ігора Радванського, Романа Чави та Андрія Стецького прозвучала улюблена багатьма пісня, справжня «візитівка» колективу – колядка «Народився Бог на санях» (сл. Б.-І.Антонича, муз. В.Жданкіна, обр. В.Чучмана). На жаль, виступ обмежився лише єдиним твором, що, скоріше за все, мав роль лімітованого рекламного трейлера до найближчого сольного концерту LEONVOCI «під крилом» того ж концертного агента, що і «Christmas по-львівськи».
На завершення концерту колядували учасники кавер-гурту «Jenifer band». Драйвові молоді виконавці всіляко прагнули завоювати прихильність публіки: енергійно танцювали, намагались жартувати, додали до свого виступу моменти інтерактиву. Своєї мети, до слова, вони досягли. Щоправда, мене і ще чимало людей навколо (наскільки я могла особисто пересвідчитись) не полишало стійке відчуття дисонансу між музичним супроводом у форматі весілля на 200 гостей і перебуванням у концертній залі Національної філармонії. Замислилась: чи не виходить цей момент все-таки поза питання музичних уподобань?
Протягом концерту слухачі мали нагоду почути здібного естрадного співака Павла Пігуру. Його музикальність і щирість на сцені, безумовно, викликала повагу. Чого досі бракує артисту, так це самобутності у вокальній манері та інтерпретаціях (особливо у відомих джазових композиціях). Творча особистість Павла має всі шанси розкритися по-новому, якщо виконавець знайде і напрацює власний стиль та репертуар. Якби харизматичний Зіновій Карач заспівав у концерті понад одну композицію, а неймовірне сопрано Наталі Степаняк було гідно визвучено, у цій рецензії обов’язково з’явилось би схвальне слово й на їхню адресу. «Christmas по-львівськи» вкотре довів наскільки важливим є роль звукорежисера, особливо, коли організатор ставить собі амбітну мету підзвучити весь концерт. Доцільність підзвучення хору і оркестру, до слова, є дуже сумнівною.
У даному випадку, без перебільшення, підзвучка не лише не допомогла, а й максимально нашкодила виконавцям і слухачам. Чого лише вартує контрастне регулювання мікрофонів (від дуже голосного звуку з перших нот солістки до різкого зменшення звуку, коли її вже буквально не було чути), або неприродно обірвані закінчення хорових творів з характерним призвуком, коли раптом, ніби за командою, у динаміках зникають навіть мінімальні шуми від увімкненої апаратури. Сторонні призвуки у мікрофонах чи раптовий свист колонок обговорювати навіть ніяково… У такому разі складається враження, що зневага до слухачів і, перш за все, до запрошених виконавців породжує ніщо інше, як байдужість і звичку халтурити . Мовляв, «і так згодиться». Незрозумілий для мене принцип роботи.
Задля уникнення цих та багатьох інших казусів, заходи такого формату потребують повноцінного генерального прогону і детального саунд-чеку у тісній співпраці з досвідченим звукорежисером. Організаторам, на рахунку яких вже сотні проведених концертів, про це все давно відомо…
Сказати, що музичний критик опинився не в той час і не в тому місці, буде замало. Отримати насолоду від концерту, враховуючи численні зауваги до звуку (а ключовим є саме він, бо концерт – це не театральна вистава чи кінофільм), на превеликий жаль, було практично неможливо. Запалу і щастя на обличчях глядачів, що смиренно чекали у довжелезній черзі на свій верхній одяг після концерту, я теж не побачила. Хоча, на моє переконання, артисти доклали до цього максимум зусиль! Тому про причини, які до цього призвели, нехай міркують концертні агенти і менеджери – іще одна важлива професійна складова успішних мистецьких проектів.
27.12.2021