Українотворець Ярослав Стешенко

Ярослав Стешенко: епістолярний монолог / упорядник Євген Пшеничний. Дрогобич: Коло, 2020.

«Я – скромний українотворець» – так говорив про себе Ярослав Стешенко (1904–1939), один із провідних культурних діячів України першої половини ХХ ст., колекціонер, бібліофіл, мистецтвознавець, книгознавець, бібліограф «за фахом і покликанням», людина безмежно віддана улюбленій справі – праці в царині української книжкової культури, яка, за його ж зізнанням, була для нього «найдорожчою справою». Належав Ярослав Стешенко до тієї когорти українських інтеліґентів, яких Євген Пшеничний називає людьми Розстріляного українського відродження. «Вони були особливі, ті люди, – зауважує дослідник. – На їхніх очах ламалися християнські чесноти, загальнолюдські принципи, однак ні арешти, ні розстріли – ніщо не зупинило їх у благородному служінні українській науці та культурі».

Портрет Ярослава Стешенка (з колекції І. Стешенка).

Папір, олівець. Роботи художника Михайла Глущенка.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури

Про подвиг служіння Ярослава Стешенка українській науці, про добу, в якій він жив і творив, про людей, що належали до його ближчого чи дальшого оточення – книга «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог / упорядник Євген Пшеничний». Дрогобич: Коло, 2020 VІІІ + 440 с.: іл.», яка, на мою скромну думку, стане (власне, вже стала) однією зі знакових в українській гуманітаристиці, у книгознавстві та в біографістиці зосібна. За час, що минув від її виходу у світ, книга «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог» встигла викликати схвальні відгуки у читачів і рецензентів (останніх, без сумніву, перегодом стане більше, позаяк видання на кшталт цієї книги заслуговують на фахове глибоке прочитання зусібіч) і стати окрасою книгозбірні не одного книголюба, а також отримати Ґран-прі на Львівському міжнародному 28 BookForum-і – «за глибоку дослідницьку роботу і високоестетичне художнє оформлення».

Глибока дослідницька робота упорядника Євгена Пшеничного (про високоестетичне художнє оформлення – трохи згодом) проявляється у всіх магістральних сюжетах книги: у широко закроєній, ґрунтовній передмові, у добре продуманій концепції біограм і приміток, у багатому, з любов’ю і неабияким знанням справи підібраному ілюстративному матеріалі, у текстологічно взірцевій публікації кореспонденції Ярослава Стешенка – великого корпусу листів до Левка Биковського, Івана Мар’яна Кревецького, Володимира Дорошенка, Федора Ернста, Боріса Чистякова, а також до рідних. Всі листи, за винятком листів до колекціонера Б.Чистякова, публікуються вперше (останні Є.Пшеничний вже раніше оприлюднив на сторінках альманаху «Бібліофіл».)

Лист Я. Стешенка до Л. Биковського від 25 березня 1926 року.

Literarni archiv Pamatniku narodniho pisemnictvi v Praze (клікнути для збільшення).

Епістолярій Ярослава Стешенка – вельми цінне джерело (свідчення «із перших уст») для осмислення історії українського книгознавства міжвоєнної доби, видавничого, книготорговельного і бібліофільського рухів, хроніка діяльності українських інституцій того часу, Українського наукового інституту книгознавства та його часопису «Бібліологічні вісті» зокрема. Ці листи проливають світло на багато моментів особистої і творчої біографії Ярослава Стешенка, розкривають його творчі задуми (зреалізовані й незреалізовані), непрості умови праці («українське гуртківство», «классовую борьбу на книговедческом фронте», «нерозуміння загалом величезної ваги для нас бібліологічної науки», брак робітників на бібліотечному полі і брак коштів, а також його робітню, наукову кухню, зосібна над працею всього життя дослідника – над «Бібліографією книги українською мовою в колишній Росії за 1798–1918 роки» і над підготовкою до друку «Нарбутівського збірника», якому Я.Стешенко віддав чимало труду й запалу.

Трудовий список Стешенка Ярослава Івановича.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури (клікнути для збільшення).

Водночас книга «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог» – це і своєрідний діаріуш розстріляного українського відродження. 1935 р. у «далекій і дикій країні», у концентраційному таборі Бухта Нагаєво на Колимі помирає від загального виснаження на каторжних роботах і серцевої недостатності сам Ярослав Стешенко. 1918 р. на очах 14-літнього Ярослава вбили його батька, Івана Стешенка, письменника, громадського діяча, міністра освіти в Українській центральній раді.

Іван Стешенко, кін. 1890-х рр. Фотографія.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури

1942 р. в ув’язненні загинула мати Ярослава Оксана Стешенко, письменниця, перекладачка, громадська діячка, донька Михайла Старицького.

Оксана Старицька, 1891 р. Фотографія.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури

«Зґвалтовано і застрелено, після чого тіло кинуто в рів Лук’янівського цвинтаря», двоюрідну сестру Ярослава Вероніку Черняхівську.

Заарештували і відправили до концтабору близького приятеля Ярослава Стешенка Миколу Іванченка. «Несть числа» тим діячам української культури, які були знищені в ті страшні часи. Серед них і ті, на чиї імена натрапляємо в опублікованих листах Ярослава Стешенка та відомості про яких подає Євген Пшеничний у примітках до тих листів. Ось деякі імена з цього мартирологу.

Степан Постернак, бібліограф, бібліотекознавець, історик, перший директор Всенародної бібліотеки України при ВУАН. Розстріляний 1938 р.

Яків Чепіга, педагог, громадський діяч. Помер в ув’язненні 1938 р.

Юхим Михайлів, художник, мистецтвознавець, педагог. Помер на засланні 1935 р.

Павло Балицький, книгознавець, краєзнавець, бібліофіл, видавець. Розстріляний 1938 р.

Василь Іванушкін, бібліотекознавець, бібліограф. Розстріляний 1937 р.

Данило Щербаківський, мистецтвознавець, музеєзнавець, книгознавець, археолог. Доведений до відчаю, покінчив життя самогубством.

Євген Рихлік, славіст, краєзнавець, книгознавець. Загинув у в’язниці 1937 р.

Петро Рулін, театрознавець, книгознавець, педагог. Помер у тюрмі в Магадані.

Григорій Коваленко, історик, письменник, графік, живописець, громадсько-культурний діяч. Розстріляний 1937 р.

Павло Потоцький, музеєзнавець, колекціонер. Помер у Лук’янівській тюрмі 1938 р.

Василь Дроздовський, літературознавець, бібліограф. Розстріляний у Норильську 1938 р.

Федір Ернст, мистецтвознавець, історик, книгознавець, колекціонер-бібліофіл. Розстріляний 1942 р.

Борис Пилипенко, музейник, етнограф, художник, бібліофіл. Розстріляний 1937 р. в урочищі Сандормох (Карелія, Росія).

Книга «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог» – плід багаторічної праці й невтомних пошуків Євгена Пшеничного, масштабний за задумом і втіленням проєкт, у якому вповні розкрився його дослідницький хист. Які прикмети наукового почерку дослідника оприявнює це видання, що становить підвалину, підмурівок цієї праці?

Насамперед – це звернення дослідника аd fontеs. Так, на основі ретельного, скрупульозного вивчення великого корпусу першоджерельного матеріалу сконструйовано дуже цікавий біографічний нарис «Ярослав Стешенко і його епістолярій» з розлогими сюжетами «Трохи історії», «Ярко, Ярослав, Ярослав Іванович», «Ярослав Стешенко в УНІК», «Після УНІК», «Харків. Уральск. Бухта Нагаєво», де крок за кроком розкриваються сторінки біографії Ярослава Стешенка, його життєві й «бібліотечні» університети, простежується зростання Ярослава «із підмайстра в бібліографії» у «справжнього майстра», «людину з європейським баченням», формування його як особистості, людини чесної, безкомпромісної і сміливої, здатної чинити опір нелюдській системі.

Ярослав Стешенко, 1921 р. Фотографія.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури

Відтак прагнення дослідника по змозі не опустити «ніже тії титли, ніже тії коми» при висвітленні того чи того сюжету, при укладанні приміток і біограм у тому числі. Лише один приклад. Коментуючи лист Ярослава Стешенка до Івана Кревецького від 30 листопада 1925 року, зокрема оті рядки: «Чи не можна попросити П.І.Зайцева надіслати його спогади про Нарбута, які повинні були друкуватися в «Старій Україні?», Євген Пшеничний зазначає в примітці: «В архіві часопису «Стара Україна» спогадів П.Зайцева про Г.Нарбута не виявлено. Ймовірно, ті спогади так і не були написані». Прикметно, що Є.Пшеничний пошукував за цими спомини Павла Зайцева, приятеля Г.Нарбута, не лише в українських архівах, але і в закордонних, зокрема в архіві Українського вільного університету в Мюнхені (Павло Зайцев був професором УВУ). Здавалось би, далебі, не центральний сюжет для цієї книжки. Так, можливо, але не для Є.Пшеничного. Мені здається мені, Євген Вікторович досі шкодує, що не натрапив на ці спомини.

Відзначу також і хист Є.Пшеничного залучити до своєї справи великий гурт людей: колег із різних українських та закордонних наукових інституцій, друзів-бібліофілів, колекціонерів. Без їхньої допомоги ця книга не була би такою, якою вона є. Отож, довгий подячний список у слові «Від упорядника» – це аж ніяк не формальне дотримання приписів жанру. Так, один із найщемливіших сюжетів нарису «Ярослав Стешенко і його епістолярій» – Ярослав Стешенко в концтаборі Бухта Нагаєво на Колимі. Для опису «загальної картину існування» Ярослава Стешенка на Колимі дослідник скористався приватним листом до нього одного російського історика (його прізвища автор з відомих причин не називає). Ось фрагмент цього листа. «Що страшніше: каторжна тюрма чи табір? Безумовно, що табір. В тюрмі лише режим особливий, але годували, і був дах над головою. А робота — хоч і на свіжому повітрі, але й на морозі до 50 градусів. При цьому охоронці могли в будь-який момент застрелити — навіть для забави. Місце роботи огороджували якоюсь мотузкою, вихід за яку прирівнювали до спроб втечі. Кидали за мотузку пачку цигарок чи махорки і того, хто спробував її дістати, пристрілювали […]. У каторжному таборі за виконання норми більше 90% давали 1000 г хліба, до 70% — 600 г хліба, штрафний пайок — 350 г хліба, 40 г підболточного борошна, 60 г крупи і 8 г рослинного жиру. Робочий день — 13–14 год., час на роботу і з роботи не рахувався за робочий». Коментуючи наведені вище рядки і згадуючи, що «табірне начальство кинуло Ярослава на найтяжчу роботу: гірничу — добувати золото», Євген Пшеничний зауважує: «Стає зрозумілим прохання Ярослава Стешенка в одному з листів поклопотатися, щоб його перевели з табору до тюрми».

На завершення декілька зауваг про оформлення книги. Гадаю, не надто помилюсь, якщо скажу, що книга «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог» – мрія кожного книголюба. Либонь, не останню роль у бажанні мати цю книжку на полицях своєї книгозбірні, окрім змісту, є і її високоестетичне художнє оформлення. Осмілюсь також припустити, що творці цього видання: і упорядник Євген Пшеничний, сам бібліофіл і прекрасний знавець книги (згадаймо бодай «Альманах бібліофілів», засновником і упорядником якого він є), і талановитий художник Олег Дячок, котрому належить макет і верстка книжки, і дрогобицьке видавництво «Коло», яке, до слова, вже не один рік тішить нас гарною поліграфією своїх видань, керувались трохи переінакшеним Франковим: «Тому змістові най форма буде відповідна» (у поета: «Тій формі зміст най буде відповідний»).

У книзі «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог» змістові відповідне все, починаючи від суперобкладинки, дизайн якої виконано за мотивом обкладинки «Зори» роботи Георгія Нарбута, вибору паперу і шрифтів і завершуючи багатим і дуже цінним ілюстративним матеріалом, зокрема, портретами і світлинами самого Ярослава Стешенка, фотографіями його родини, співробітників і кореспондентів, обкладинками багатьох часописів і книжок роботи видатних українських художників-графіків. Ось лише деякі ілюстрації з цього багатого ряду: «Українське книгознавство», «Наше минуле» «Зори» (обкладинки Г.Нарбута), «Бібліологічні вісті», «Українська книга», «Стара Україна», Грушевський М. «Історія української літератури» (всі – оформлення В.Кричевського), «Українське мистецтво» (автори обкладинки А.Коверко і Р.Лісовський), «Георгій Нарбут. Посмертна виставка творів» (обкладинка А.Середи). Вельми прикрашає видання і велика добірка екслібрисів.

Екслібрис Ярослава Стешенка роботи В. Кричевського, 1928 р.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури

Екслібрис Ярослава Стешенка роботи О. Усачова з дарчим підписом автора, 1928 р. Папір, дереворит.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури

Екслібрис Ярослава Стешенка роботи Л. Хижинського з підписом автора, 1927 р. Папір, дереворит.

Зберігається у Музеї видатних діячів української культури

Екслібрис Ярослава Стешенка роботи О. Сахновської. 1932 р.

Інститут досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів

ЛННБ ім. В. Стефаника НАН України

Екслібрис Ярослава Стешенка роботи О. Кульчицької. 1929 р. Папір, лінорит.

НМЛ ім. А. Шептицького, відділ графіки. Гк-4014, Кв-46223/10

Проект екслібрису Ярослава Стешенка роботи О. Кульчицької. Папір, туш.

НМЛ ім. А. Шептицького, відділ графіки. Гк-4090, Кв-46223/58

Це, зокрема, екслібриси Українського наукового інституту книгознавства, Українського бібліологічного товариства, Миколи Івченка (автор О.Усачов), Сергія Маслова (робота В.Кричевського), Володимира Дорошенка авторства Павла Ковжуна, екслібриси самого Ярослава Стешенка, пристрасного збирача і власника великої колекції екслібрисів (працював також над книжкою «Історія українського екслібрису», доля якої, на жаль, невідома), роботи В.Кричевського, О.Усачова, Л.Хижинського, О.Сахновської, О.Кульчицької. Ілюстративний матеріал у виданні «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог» – не «річ сама в собі», не самоціль для упорядника, він напрочуд гармонійно корелює з текстовим матеріалом, сприяючи тому, що вся книга сприймається як досконалий, завершений мистецький твір.