Львівські інтелектуали впізнали в експертові на телеканалі російської пропаганди «Russian Today» колишнього колегу Таріка Амара, котрий досліджував воєнну та повоєнну історію міста. Про це у своєму дописі зазначив молодий історик з Українського католицького університету Михайло Мартиненко.
«Тарік Амар. Відомий у вузьких колах дослідник, особливо у тих, хто вивчає історію Львова в ХХ ст. Колись він був директором Центру міської історії. Працював у Колумбійському університеті в США. Писав статті та книжку про воєнний та повоєнний Львів, Голокост та пам'ять про нього. Можна сказати, був колегою по цеху (ключове слово – був). Як писав – питання інше», – розповів Михайло Мартиненко.
На телеканалі «Russian Today», за його словами, Тарік Амар як експерт широкого профілю – від ізраїльсько-палестинського конфлікту до британського флоту в Чорному морі – з’явився кілька місяців тому.
«І от саме зараз, коли до російсько-українського кордону підтягуються все нові і нові ешелони та колони російських військ, готових за першим сигналом рушити в наступ на територію України, цей «дослідник» виписує на RT про «злочини Києва» проти (майже дослівна цитата) «слабких повстанців на Донбасі». За що Амару, звісно, заготовлений окремий казанок в пеклі.
Мораль. Рано чи пізно кар'єра професійних «борців з етнонаціоналізмом» може скотитись саме туди. До рівня «експерта» в «RT», – зазначив молодий історик.
Тарік Сиріл Амар був з 2007 до 2010 року академічним директором Центру міської історії Центрально-Східної Європи у Львові, заснованого 2004 року австрійським істориком Гаральдом Біндером.
24 серпня 2010 року Львівська міська рада відзначила його Золотим гербом, від якого він наприкінці 2018 року скандально відмовився, посилаючись на те, що Степана Бандеру вважає фашистом:
«У мене є нагорода від міста Львова, яку мені вручили після мого перебування там як голови Центру міської історії. Хочу, щоб усі знали, що я її повертаю. Мені не потрібні нагороди від міста, в якому возвеличують Степана Бандеру, фашиста».
Тоді ж, в серпні 2018 року, він переконував, що привітання "Слава Україні" є нацистським привітанням.
Восени 2015 року опублікував монографію "The Paradox of Ukrainian Lviv. A Borderland City between Stalinists, Nazis, and Nationalists" (“Парадокс українського Львова. Місто на пограниччі між сталінізмом, нацизмом та націоналізмом”), приклавшись до творення образу Львова як міста ксенофобів та антисемітів (критичну рецензію Олі Гнатюк на книжку можна прочитати в "Україні модерній").
Про особу Таріка Амара ще п'ять років тому писав Юрій Винничук, для якого вже тоді було зрозуміло, чия рука його годує:
"Персона ця доволі цікава, бо належить до того кола так званих науковців, які методично і скрупульозно борються з українським націоналізмом, приписуючи йому безліч гріхів, часто висмоктаних з пальця і без жодних доказів.
Солодка парочка – Джон-Пол Хімка і Тарік Сіріл Амар – з натхненням ширить свої примітивні фантазійні вигадки про український націоналізм. Правда, чомусь їх ніколи не цікавив ані російський, ані румунський, ані угорський, ані польський націоналізм. Вочевидь, бідолашки Лєніна не читали, який різко розрізняв націоналізм державних і поневолених націй.
Амар був одним із діячів, які підписали листа з вимогою не здійснювати декомунізації, чим нарешті зрадив, чия рука його годує. Тоді автори звернення вдавалися до абсолютного безглуздя, застерігаючи, що «намір назвати весь радянський період окупацією України може мати несправедливі та непередбачувані наслідки», бо, мовляв, кожен дослідник цього періоду «може бути засудженим».
Оля Гнатюк виявила багато нісенітниць, розкиданих у праці Амара. Одна з них стосувалася твердження щодо «насильницького перетворення міста з багатокультурного на однонаціональне» та що «Львів таки совєтизовано, але не русифіковано».
Це відверте безглуздя, бо росіяни не мали на меті українізувати Львів і зробити його однонаціональним, а навпаки – робили все для того, щоб русифікувати і розчинити. По війні увесь центр міста опинився у власності совєтських служащіх, які розмовляли на общєпонятном. Ще й досі центрові алкаші, нащадки визволителів, розмовляють російською.
Амар часто задля підтвердження тієї своєї теорії, що совєти сприяли українізації Львова, вигадує небилиці. Оля Гнатюк справедливо зауважує: «Не відповідає дійсності Авторова теза, що, на відміну від польської, українська інтеліґенція залишилася у Львові». Насправді переважна більшість утекла на Захід, а з тих, хто залишився, дуже мало уникнуло таборів.
Амар вважає, що «вже в середині 1950-их років совєтська влада почала прагнути до створення окремої західноукраїнської совєтської ідентичності». І це в той час, як власне західноукраїнську ідентичність совєти якраз і намагалися будь-що знищити, знищивши Церкву, русифікуючи школи, дитячі садки, вищі навчальні заклади, пресу?
У своїй відповіді на рецензію Амар пише, що «навіть у повоєнному сталінському Львові було небезпечно зневажати «місцеву українську мову». Це смішно. Українська мова у Львові зазнавала приниження у всі роки, коли тут тільки з’являлися росіяни, починаючи ще з 1914 року."
Фото facebook.com
17.12.2021