Свої міркування він виклав у статті під назвою «Куди подівся хаос? Розпакування стабільності».
У своїй аналітичній статті в журналі «Актуальные комментарии» колишній помічник російського президента Владислав Сурков передовсім вказав, що саме Володимир Путін на початку 21 століття зумів зупинити «лавину соціального хаосу» та витягти «травмовану країну з-під завалів перебудови». Відтак Росія здобула «20 років стабільності, яких не вистачило Столипіну». Саме це дозволило владі сформувати «вертикаль, порядок та скріпи». «Ці роки, точно, колись згадуватимуть як золотий вік», – запевнив автор.
Але водночас він застеріг, що, згідно з другим законом термодинаміки, ентропія ніде не зникла, вони, навпаки, наростає. Просто хаос з владного рівня перемістився «в сліпі зони суспільного життя».
Цю зміну вектору хаосі Сурков проілюстрував таким суспільним прикладом: «Люди не хочуть бути проти. Люди хочуть бути паралельно, не перетинаючи систему без крайньої потреби. Масова дисполітизація населення залишає істеблішмент наодинці зі самим собою. Для паралельних людей сходити на вибори або пронести правильний плакат — не більше, ніж спосіб якнайшвидше віддати цісареві цісареве, щоб потім повернутися назад у свій особистий недовсесвіт, де вони живуть у повній невідповідності з духом і буквою цього плаката. Широке розповсюдження такої точкової лояльності та одноразового патріотизму означає, що у чимраз монолітнішій на вигляд структурі суспільства утворюється чимраз більше лакун і порожнин, які заповнюються невідомо чим».
Відтак автор наголошує, що «суттєвим стає не те, що люди говорять, а те, про що вони мовчать. Мовчання, на його думку, в якомусь сенсі «стає альтернативною ідеологією».
Влада, вважає Сурков, повинна собі якось давати раду з цією «ідеологію мовчання». Утім, на його думку, «відкрити систему і випустити пару» — оманливе просте рішення, яке може призвести до «неконтрольованих викидів цивільного роздратування та незворотної дестабілізації, — дивимося приклади з 1980-х і 1990-х».
І тут як висновок звучить ключова теза Суркова: «Соціальна ентропія дуже токсична. Працювати з нею у наших домашніх умовах не рекомендується. Її потрібно виносити кудись подалі. Експортувати для утилізації чужої території».
Отже, на переконання автора, перманентна інвазія на чужі території, окупація і анексія – це як було екзистенційною потребою для Росії, так і залишилося. «Протягом століть Російська держава з її суворим і малорухомим політичним інтер'єром зберігалася виключно завдяки невпинному прагненню за власні межі… Для Росії постійне розширення не просто одна з ідей, а справжній екзистенціал нашого історичного буття», – пояснив він.
Сурков стверджує, що імперські технології ефективні й сьогодні. Як доказ він наводить «кримський консенсус», який на його думку, «є яскравим прикладом консолідації суспільства за рахунок хаотизації сусідньої країни». Причому він закликає не боятися при цьому реакції колективного Заходу. «Скарги Брюсселя та Вашінґтона на втручання Москви, неможливість врегулювання значних конфліктів по всій земній кулі без російської участі показують, що наша держава не втратила імперських інстинктів», – запевняє він.
20.11.2021