З листопадових днів

І сталося.

          В той день сповнилась Мрія

І пісня голосна,

          про Сонце Молоде,

          полилася з душі...

—     —     —     —     —     —     —     —

А Сонце те,

          що у ночі зійшло,

втомилося — ждучи

          та згасло ще зарання...

—     —     —     —     —     —     —     —

З великих днів... із осяйних хвилин,

осталися заквітчані могили

і спогади про чин —

          те джерело

          живої сили...

І міць росте —

          гартується у пеклі мук

          народу „Я“

[Нова хата, 1936, ч. 21, с. 1]