Завтра ополудні, 1 жовтня 2021 року о 12-й годині, в селі Озерце Дубовецької територіальної громади Івано-Франківської області України почнеться фестиваль усної оповіді «Озерце. Про свОє».
Перший фестиваль усної оповіді «Озерце», який відбувся у серпні минулого року, започаткував добру традицію, яку не можна переривати за жодних обставин. Тож оскільки влітку провести повномасштабний фестиваль можливості не було, Дубовецька територіальна громада після певних роздумів вирішила організувати локальну подію, яка відбудеться в обраному торік форматі. Гості почують зі сцени історії людей, чиї життя були чи є пов’язані з селами новоутвореної громади.
Зазначається, що "фестиваль ставить за мету усвідомлення цінності життєвих історій за межами власної родини, привернення уваги до щоденного побутового дискурсу «простої сільської людини», започаткування контактів між жителями різних сіл громади на спільному майданчику, підкреслення важливості й ефективності традиційного усного способу переказу історій, досвіду, сенсів".
Протягом фестивального дня учасники і гості варять повидло з озерецьких яблук. Паралельно в селі буде проходити пленер фотографії «За лаштунками».
Голова журі фестивалю – незмінний Юрій Андрухович, ведучим цього разу буде Любомир Стринаглюк. Зацікавлені можуть звернутися по додаткову інформацію до Уляни Вовчук (тел.: 097 5089435). Нагадаємо, що з ідеєю започаткувати в Україні свій фестиваль усної оповіді виступив Левко Довган, він же і взявся її, цю ідею, втілювати в натурі, тобто в Озерці, мальовничому селі акурат на межі з Тернопільщиною.
На Заході фестивалі усної розповіді (storytelling) є дуже популярними, а в школах цей жанр часто є обов'язковим пунктом програми. У 1995 році дитячі психологи Бетті Гарт та Тодд Ріслі опублікували результати свого дослідження розвитку усного мовлення. Вони хотіли визначити, чому діти з бідніших родин не працюють так добре в школі, як їхні однолітки. Дослідники протягом двох з половиною років систематично записували й аналізували родинні розмови батьків та дітей. Результати заскочили: до трирічного віку виникає величезний розрив мовного досвіду дітей із різних сімей. Малюки з багатим мовним досвідом чують – внаслідок спілкування, співу, читання їм книжок – за цей час близько 45 мільйонів слів, водночас є сім'ї, де діти можуть почути лиш 13 мільйонів слів. Цей розрив у 30 мільйонів і створює проблеми для вчителів, які мусять надолужувати мовний дефіцит учнів.
І йдеться тут не тільки про слова, адже лексику можна збагатити читанням. Однак усне мовлення, цей важливий компонент емоційного інтелекту, багате інтонаціями, жестикуляцією, смисловими скороченнями, миттєвими реакціями на відповідь чи коментар співрозмовників. Тут для емоційного контексту важливий інтервал, тон, гучність і тембр. В епоху пасивного споглядання телевізора чи смайликів смартфонів це дуже людське вміння, яке і творить емоційно пов'язану спільноту – ту, як писав Марко Черемшина, "вужевку, що усіх у один нарід в'яже".
А ще однією такою вужевкою є традиція нарації, усний канон культури.
"Ми не пам’ятаємо, – каже польський культовий письменник Яцек Дукай, – снів, окрім тих останніх, під час яких ми почали прокидатися – коли свідомість наздогнала нас на початку дня. Тобто снів, які ми продивилися до кінця, ми не пам’ятаємо. На відміну від тих, які ми впіймали в момент їхньої «смерті». Так само й те, що існувало в усній культурі впродовж тисяч років людської нарації, те, що багаторазово повторювалося, але не було записане, – зникло безслідно".
Але замало тільки записати цю нарацію, бо на письмі не передати інтонаційного та дискурсивного багатства традиційної оповіді, – треба плекати вміння передавати усну оповідь з уст в уста.
Тому, каже Левко Довган, і з'явилася ідея показати усну оповідь як цінність – як те, що може бути цікавим і захоплюючим:
"Чому ця подія може бути цікавою? По-перше, головна ідея полягає на акцентуванні саме усної розповіді, адже живе спілкування у наш час відходить на задній план – люди просто втрачають бажання перебувати у товариствах і просто розмовляти віч-на-віч. Усне спілкування – важлива частина нашого співіснування у суспільстві. Це унікальне явище навчає нас не лише висловлювати свої думки і розмовляти з іншими людьми, а й вчить слухати і, головне, чути інших. Саме це вміння у час бурхливого технологічного процесу втрачає свою цінність і актуальність серед молоді. Ми втрачаємо вміння розповідати один одному навіть рідною мовою. Оповідачі, які вправно послуговуються українською мовою, все частіше стають рідкістю. Тому важливо пропагувати збереження усного мовлення, розвивати і поширювати його серед наших людей. Бо усне оповідання – випробуваний часом інструмент передачі всіх можливих сенсів, кодів, емоцій і явних чи таємних знань".
Село Озерце – одне з тих мальовничих місць, що поступово знелюднюються. В Озерці унікальна природа – карстове озеро з бірюзовою водою, яке тут називають вікниною. Сама водойма не має власної назви, але власне завдяки їй село отримало свою назву. Володимир Бучко з Галицького національного природного парку назвав це озерце “Бірюзове око Опілля”. Озеро є майже ідеально круглим, його діаметр становить всього 6 метрів! Вода в ньому й у потоці, що з нього витікає, завжди зимна, причому незмінно і влітку, і взимку, тому водойма практично ніколи не замерзає (старожили згадують лиш кригу лютої зими 1947 року), що зробило її знаменитою на всі довколишні села. Вражає, що з озера витікає не струмок, що мало би бути, зважаючи на його розміри, а потужний потік завширшки до півтора метра і завглибшки до 30 сантиметрів.
Нині в Озерці з 24 осель замешкані тільки дві. Тому фестиваль – це ще й можливість повернути людські голоси туди, де вже частіше чути спів птахів. Багато таких унікальних сіл в Україні зникають, тому важливо розповідати їхні історії, і робити це саме у тих місцевостях. "Олюднити хоча б на якийсь час це місце, навіть звернути увагу на такі села, які колись були людними, де точилися різного роду драми, де люди жили, народжувалися, веселилися, помирали, розповідали одні одним про своє життя, свої історії. Зараз цього немає", – пояснював задум Левко Довган.
30.09.2021