Приголомшливе торжество музики

Концерт Національного симфонічного оркестру у Львові

Незалежна Україна – у цих двох словах так багато сенсів: вільні серцем люди на вільній землі, найкращій землі, яку тільки міг дарувати народові Бог; тисячолітня історія, ключові зміни в культурних процесах, рух і розвиток суспільства, переламні події і стійкість нації до будь-якого роду нашестя – від голоду до техногенної катастрофи, від світової війни до війни з найближчим «сусідом». 30-та річниця проголошення Незалежності – найкращий привід згадати і підсумувати досягнення й чесноти нашої державності, головне з яких, без сумніву – талановиті співвітчизники, які творять країну тут і тепер, прославляючи її на цілий світ.

Диригент Володимир Сіренко із Національним симфонічним оркестром України.

До визначних заходів та проєктів на честь свята долучився Національний симфонічний оркестр України під проводом титулованого диригента Володимира Сіренка. Упродовж майже двох місяців колектив здійснює турне 24-ма містами України від Сєвєродонецька до Одеси, традиційно збираючи аншлаги на кожному концерті. Виступи НСО – це завжди вдало складені програми, високий професіоналізм, небанальні інтерпретації і тотальна насолода від музики. Саме таким був концерт 11 вересня, який відбувся у Львівській національній філармонії ім. М.Скорика.

Розпочався вечір Симфонією до мажор легендарного українського композитора Максима Березовського. Символічно, що саме НСО є першим її виконавцем на теренах України. Як і належить першопрохідцям, оркестр продемонстрував еталонне в усіх сенсах звучання. Контрастна динаміка не порушила загальної делікатності викладу. Прекрасні штрихи і бездоганне ансамблювання як окремих оркестрових груп, так і між ними, втілили таке приголомшливе відчуття стилю, що важко було повірити, що слухаєш український оркестр, а не європейський симфонікер класу «А». Мушу зізнатися, вуха критика ніби прочистились опісля іншого заходу напередодні (і годі що оркестр пристойний, і диригент розкручений).

Володимир Сіренко – відомий інтерпретатор сучасної музики. Наступний твір, судячи з тривалих оплесків, став черговою гучною прем’єрою під батутою маестро. Концерт-сюїта в стилі ретро для скрипки з оркестром пера Євгенія Станковича справила на глядачів дивовижне враження.

Диригент Володимир Сіренко і скрипаль Олександр Семчук.

Солював знаний скрипаль Олександр Семчук. У дещо відстороненій і дисонуючій партії музикант показав широченну емоційну і нюансову палітру. «Привчена» до якісної сучасної музики львівська публіка буквально розчинилася у переливах оркестрової тканини і мереживі скрипкового соло. Перша частина витримана в осінньо-дощовому настрої із присмаком чи то екзальтації, чи, навпаки, затяжної меланхолії – така знайома львів’янам атмосфера. У центрі циклу – невпинний гуцульський танець-награш, серцем якого стала яскрава, часом агресивна ритмічна пульсація. Безперервна орнаментальна партія скрипки червоною ниткою проходить крізь другий розділ, ніби хапаючись за останні спогади про своє народне коріння. «Інтермецо. Елегія» – назва останньої частини концерту, яка, очевидно, створює певне тематичне обрамлення і знову переносить нас в урбаністичні вересневі реалії. У Концерті-сюїті в стилі ретро композитор не зраджує собі й пропонує суб’єктивний погляд на світ – погляд митця, людини, очевидця. Мінлива гармонія в рамках дуалістичної концепції поряд з наспівними темами та яскравими динамічними хвилями надають твору абсолютно унікальної глибини й оригінальності.

Лауреат Шевченківської премії, народний артист України Володимир Сіренко.

У другому відділі концерту лунала знаменита Дев’ята симфонія Антоніна Дворжака («З Нового Світу»). Ця музика настільки відома, що її знають навіть ті, хто не має до класичного мистецтва жодного стосунку. Попри складність її виконують сотні оркестрів у світі. І саме тому кожного разу задачі для її успішної презентації ускладнюються. НСО цілком гідно впорався із таким завданням, вкотре демонструючи свою злагодженість, майстерність, а також енергетичну і децибельну потужність. Часом здавалося, що оркестр грає самостійно, достатньо натиснути невидиму кнопку «PLAY» (якби ж так було насправді). Про що це свідчить? Про колосальну репетиційну роботу колективу, про його досвід і зрілість, а ще про те, що у творі диригент не ставить себе і своє Его на перше місце, а своїми виваженими діями творить торжество Музики на сцені!

НСО не був би собою, якби залишив вдячних глядачів без подарунків. Ними стали аж два номери «на біс»: чуттєвий вальс «Розлука» Миколи Лисенка і геніальна «Мелодія» Мирослава Скорика – патрона Львівської національної філармонії. Обидва твори вкотре довели, якою багатою і вартісною є саме українська музична спадщина. З найсвітлішими емоціями і великою вдячністю львів’яни залишали глядацьку залу. Дякуємо, Маестро! Дякуємо, Національний симфонічний оркестре! Слава Україні!