Ненудні неканікули

На маленький кавальчик часу між штормовими попередженнями трохи зануритися в нірвану за допомогою гамака, гальби зимного пива і якоїсь белетристики в м’якій палітурці – то не для нас, бо і влітку ми знайдемо, чим забембати собі мозґи. Огляд подій тижня в Україні

Ринок тижня

Україні знову нагально потрібні Стефаник, Кобилянська і Нечуй-Левицький, бо з 1 липня на наших теренах сталося те, чого в новітній історії чекали майже двадцять років – громадяни України отримали право купувати і продавати землю сільськогосподарського використання.

Подію відразу назвали історичною і почали готуватися до пов’язаних із нею клопотів. У парламенті ареал опонентів ринку землі ввібрав у себе представників діаметрально протилежних політичних сил – ОПЗЖ і ВО «Батьківщина». Розмови про тарифи, «вагнерівців» чи футбол соратники Бойка і Тимошенко все одно зведуть до того, що наш чорнозем скуплять араби, китайці або олігархи, а хрущі вже в скорому майбутньому гудітимуть над вишнями і кріпаками.

Вживити оптимізм у свідомість землескептиків роблять спроби представники чинної влади. Пагоди на українській ріллі не з’являться і зелений стяг Пророка не замайорить над вітчизняними цукровими буряками, бо попервах торгові операції з землею проводити зможуть лише громадяни України і максимальна площа того, що можна купити-продати, не перевищуватиме 100 гектарів в одні руки. Поки що.

Хедлайнером процесу, як то і має бути, виступає міністр аграрної політики Роман Лещенко, на думку якого наша земля мало що є недооціненою, так ще й може виконати роль найкращого банківського депозиту. Тому продавати її профільний міністр не рекомендує – краще здавати в оренду і відчувати себе маленьким латифундистом.

Питання продажу землі іноземцям (будь-яким, крім громадян РФ) буде вирішуватися на всенародному референдумі, і тоді маленькі латифундисти зможуть себе відчути ще й маленькими носіями суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

Протести тижня

Спокою дрібних підприємців вистачило на пів року, після чого ФОПи в черговий раз зворохобилися самі і створили клопоти довкіллю. У червні так само, як і в грудні, бізнесмени середньої руки ліниво шарпалися з поліцейськими – але, на відміну від зимової імпрези, влітку з’явився креатив у вигляді труни і ритуальних вінків як символів похоронів малого та середнього бізнесу.

Реквізит було вилучено правоохоронцями, що помітно зіпсувало естетику дійства на паралізованому протестувальниками Хрещатику і під стінами Офісу президента.

За допомогою труни ФОПи вимагали ухвалити законопроєкти, які, на їхню думку, захистять спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Натомість від поліцейських отримали трохи стусанів і бризки сльозогінного газу, а від першого заступника голови фракції «Слуги народу» Олександра Корнієнка – звинувачення у перекрученні і маніпуляціях.

Ініціювала вправи на свіжому повітрі в центрі Києва організація "Save ФОП", і коли через пів року симпатикам впровадження англійської мови в українську реальність спаде на думку знову носитися з домовиною, то пасує взяти на озброєння слоган «ФОП lives matter». То нічого, що станеться плагіат із вже майже легендарного «Black lives matter». У Штатах протестувальники під таким лозунгом чогось для себе добилися, а Джорджеві Флойду, з якого все це і почалося, навіть встановили пам’ятник. Посмертно.

Символ тижня

Виявляється, невідкладною для розв’язання вітчизняною проблемою є відсутність великого герба держави.

Ще в 1992 році Верховна Рада своєю постановою затвердила золотий Тризуб на синьому щиті у статусі малого державного герба України. У 1996-му комуністи торгувалися стосовно герба у контексті прийняття Конституції, а потім відбувалися конкурси, на яких довкола українського символу з часів князя Володимира хотіли розмістити геральдичні красивості, гілки калини, зірки тощо.

Чергове потрапляння герба у список того, що мають розглядати парламентарі, традиційно вилилося в курйоз з халепою.

Восени минулого року завершився четвертий конкурс щодо зображення великого герба. Те, що було отримане на виході, розкритикували всі, хто мав час і натхнення, але влітку поточного року на розгляд Верховної Ради потрапив інший проєкт, який від «конкурсного» помітно відрізнявся. І головне – на зображенні, за яке народні депутати голосуватимуть, уважні громадяни спостерегли у лева, що тримає щит із тризубом, дві ліві задні лапи і жодної правої. При тому на тих лівих кінцівках тварини намалювалося лише чотири пальці замість п’яти. Геральдичний абсурд впевнено долає рамки пристойності.

Поки у парламенті в’яло готуються до впровадження в життя того, що, на думку президента Зеленського, є нагальним і невідкладним, на планеті тим часом існує така собі Франція, де державного герба взагалі нема. Ні великого, ні малого. Є неофіційний герб П’ятої республіки, де присутня голова лева (лап не малювали, щоб не мати клопотів з кігтями і лівими-правими), гілки сливи і дуба (перші символізують мир, другі – мудрість) і монограма  «RF», що означає République Française (Французька республіка). І живуть якось ті французи без державного герба, й актуальні проблеми в них дещо інші, ніж у нас.

Дороги тижня

Давно відомо – якщо чогось дуже хочеться, але не можна, то можна. Дитячий принцип перманентно використовують цілком дорослі люди з вигодою для себе і всіх зацікавлених.

Система Prozorro колись була оголошена панацеєю від корупції і зловживань у сфері державних закупівель. Але романтика чесності в цих процесах розбилася об сувору реальність та «революційну доцільність», і президент Володимир Зеленський підписав закон, який передбачає ремонт аеропортів і доріг в обхід процедури закупівель через Prozorro.

Тепер для того, аби освоїти 85 мільярдів гривень, передбачених на будівництво Великої кільцевої дороги навколо Києва, тендери не потрібні. Так само можна обійтися без цієї клопіткої процедури в ході модернізації аеропортів у Вінниці, Дніпрі, Одесі, Рівному, Херсоні та на Закарпатті. Тут ціна питання помітно нижча – всього 5,4 мільярда, але і то гроші. Всі відповідні закупівлі проводитимуться шляхом переговорної процедури в обхід системи Prozorro без жодних тендерів.

Коли система без тендерів обкатається і притреться, а особливого рейваху на предмет походу Prozorro в небуття не буде, то об’єми того, що хочеться, але не можна, зростуть. І буде можна.