20 років тому, під час Божественної Літургії на львівському іподромі, у якій взяли учать понад мільйон вірних, Папа Іван Павло ІІ визнав святість наших мучеників і гідність нашого народу.
Цей Папа як ніхто інший розумів силу і значення свідчення. Недарма ж одна з найґрунтовніших його біографій, яку ще за його життя написав Джордж Вайґель, називається «Свідок надії». Грецькою мовою «свідок» та «мученик» – це одне й те ж слово. Свідок – це мученик, а мученик – це свідок. Правдиве свідчення відбувається тоді, коли людина стоїть на певній позиції, навіть знаючи, що програє, що заплатить життям. Це не бізнес-план, не гарантія успіху, а вірність та стояння у правді та істині. Іван Павло ІІ це добре розумів, він проголосив блаженними понад 1300 осіб і канонізував понад 500 святих.
Кожен, хто його бачив, той відчував, що Іван Павло ІІ має лише один пріоритет – стосунок з Богом. І цим пріоритетом він хотів ділитися, на цьому фундаменті ґрунтувалося його служіння, з цього місця він простягав руку, тим духом він обіймав, так він знаходив сенс у безсенсовній історії, у жахливих подіях, у неймовірному стражданні мільйонів людей на різних континентах. І у його пріоритетах особливе місце мала Україна, Церква мучеників.
Візит Івана Павла ІІ до України – це була епохальна подія, якої прагнув сам Папа. Він хотів бути в Україні, він хотів визнавати блаженними мучеників, хотів показати українцям, що Господь їх любить.
Беатифікація відбулася – ті, які були задушені, вмирали в темряві, у жахливих муках, у камерах одиночках, які були забутими, затертими, яких Сталін вважав комахами, що їх можна роздавити і ніхто й не згадає, кого не можна було ні поминати, ні оплакувати, постали на престолі, на іконах, і їхній приклад засіяв.
Під час підготовки папського візиту наша країна виструнчувалася, а після нього запанували спокій і тиха радість. Ще ніколи доти стільки українців не збиралися разом, як тоді на іподромі у Львові. Вони зібралися навколо Христа і Його представника на землі, навколо Божого Слова, навколо визнання своєї історії, усвідомлення правди про себе. Мені здається, що Революція Гідності та Помаранчевий Майдан мають витоки у цьому візиті. Підготовка і проведення події такого масштабу дали Церкві нову потужність, новий потенціал і нову свідомість, а присутність і близькість, теплота і благословення Івана Павла відкрили нашу гідність, яка Богом нам дана.
Це був особливий візит, цілющий дотик, розуміння наших травм і спонука, щоб ми вповні віддалися Богові. Через Івана Павла ІІ ми наближалися до Бога і один до одного. Це була зустріч від Божого серця до серця людини, від великого церковного лідера епохи – до кожного з нас. У своїй слабкості і кволості Іван Павло ІІ показав Божу силу і надав трохи сили нам. Він любив Бога і через цю любов любив українців.
Митрополит Борис Ґудзяк
27.06.2021