Виступ на форумі
«Колективні стійкість, зцілення та зростання у відповідь на досвід колективної травми»,
УКУ, 1 липня 2024 року
Як у нас в Україні, так і в Сполучених Штатах Америки сьогодні є велике питання: що робити, як бути.
Сьогодні 21% американців терплять якісь ментальні розлади, і в тому відкритому ніби, незакомплексованому суспільстві ще є дуже багато проблем навкруг ментального здоров'я.
Число суїцидів зростає і серед молоді, і серед літніх людей. Дуже багато людей мають депресії, тривожні стани, різні типи залежності: харчі, алкоголь, азартні ігри, порнографія, комп'ютери – і це стає пошестю XX століття.
Б'є на сполох головний лікар Америки Вівек Мерті, який написав книжку про самотність, залишеність, підкреслюючи, скільки фізичних недуг пов'язані власне з тим, коли люди почуваються в стані покинутості, самотності – не контемплятивно перед Богом і в якихось розваженнях, а просто коли вони чуються покинутими.
Я далеко не спеціаліст в цих справах, але в Америці є 72 млн католиків, вони становлять 22% населення, 25% сенаторів, 30% представників Конгресу, дві третини Верховного суду, і президент є католиком.
Один фронт, над яким ми працюємо, щоби всі католики – 350 єпископів – підтримували Україну. І, мабуть, серед усіх груп в Америці найстійкіше, найзагальніше підтримує Україну американська католицька спільнота, яка складається з 176 католицьких дієцезій і 18 східнокатолицьких єпархій, в тому числі чотирьох українських.
У цьому світі католицьких єпископів є єпископська конференція, є різні комісії – і брати римо-католики вибрали мене очолювати комісію домашньої справедливості та людського розвитку, де входять питання екології, бідності, стосунків з державою, законодавства і здоров'я, в тому числі ментальне здоров'я. Наша комісія провадить кампанію освідомлення американців про цей вимір людських страждань, підкреслюючи, що ми – єпископи, священники, диякони – не є спеціалістами з ментального здоров’я й медицини, а покликані бути душпастирями у цій сфері. Але душпастирство і терапія, коли вони поєднані, дають неймовірно кращий результат, ніж коли вони роз'єднані.
І перше моє слово надії є те, що ми рухаємося. Ми почали визнавати проблему. Ми почали менше боятися цього, менше стигматизувати, менше відвертати погляд. Але ще дорога далека. Дорога далека також і тому, бо така вже течія західного інтелектуального і культурного розвитку, що багато чого в антропології є розчленоване. Є спеціалісти тіла, є психіатри і психологи, які є спеціалістами від психе – можна сказати, від душі. І, на жаль, дуже часто питання людського духу абсолютно не входить в дискусії.
Ми з душпастирської сторони бачимо у цьому великий брак. Навіть у Церкві є така тенденція – якщо хтось має ментальну проблему, то можуть сказати: "Це не наше питання". Можуть, так би мовити, умити руки, і нехай ця особа шукає спеціаліста.
Друга крайність – коли ми вважаємо, що все можна полагодити молитвою, таїнствами, благословеннями.
Нині ми є на тому моменті, коли починаємо відкривати взаємно сфери відповідальності і сфери дарів.
Власне це підкреслює секулярний головний лікар Америки. Він наголошує на тому, що ми, я думаю, знаємо з культури наших релігійних спільнот, з нашого родинного життя: що людина, коли вона є в мережі добрих стосунків, коли вона чує любов, коли вона знає, що її тотожність є люблена людина, – то вона процвітає. Вона має резилієнтність, має стійкість, вона може витримати багато чого.
І навпаки: коли ми ізольовані, коли ми вважаємо, що нас не запрошують, нас не цінять –"я такий-сякий залізу в куточок, наїмся хробачків". Ми з того жартуємо, але мережа стосунків, відношення між нами є властиво тією матрицею, на якій відбуваються основні елементи нашого життя.
І це показує сьогодні Україна. Ви знаєте, що практично всі політики західного світу були згідні з Путіним у тому, що Україна не витримає більш ніж три дні, ніж чотири тижні – була загальна згода. Американці на початку давали зброю лише переважно для партизанської боротьби – бо вони були переконані, що Росія швидко окупує велику частину України. Але українці показали, пережили щось інше – пережили солідарність, субсидіарність, тобто не зверху спускалися рішення, а вони були горизонтальні. Українці виявили особливе розуміння того, чим є людська гідність – що це щось святе (віруючі розуміють, що це є Богом дане) і що ми працюємо для спільного добра.
Ці чотири точки – людська гідність, спільне добро, солідарність і субсидіарність – це є основні чотири точки католицької соціальної доктрини, яку митрополит Андрей Шептицький, згодом патріарх Йосиф з-за кордону, потім Мирослав-Іван Любачівський, Любомир Гузар і Святослав Шевчук стараються дозувати.
Колись історики-аналітики зможуть це дослідити, але я глибоко переконаний, що та присутність західноукраїнців на Майданах в 1990-му, 2004-му, в 2013-му і 2014-му роках, які були сформовані (свідомі вони того чи ні) під цими цінностями, вплинуло на цілу нашу країну. Я вважаю, що Президент Зеленський є несвідомим учнем у школі католицької соціальної доктрини. Бо це не є лише щось конфесійне, а це є щось глибоко людське, глибоко антропологічне.
Питання нашої цілісності й нашого здоров'я не можна відняти від нашого розуміння, ким є людина. В християнському розумінні людина є, по-перше, Божим сотворінням, вона створена на образ і подобу Божу, як нас вчить Старий Завіт, Тора, ціла юдейсько-християнська традиція. Людина є створеною на образ і подобу Божу – що це означає в простих словах? Людина є як особа: ми, християни, віримо, що є три особи в Бозі (таїнство, яке не можна пояснити раціонально) і що ці особи є у стосунках – чи троїчна віра християн, чи монотеїзм євреїв передбачає те, що Бог є у відношеннях. Бог не є якась нірвана, якась сила, якесь невидиме променювання, а Бог є особою, Він прагне бути в стосунку з людиною – і тому творить людину для радості стосунків. Яка відходить – Бог каже: живи даром, а людина каже: я візьму з цього дерева плід, який призводить до смерті. Це є образ гріха: замість дару – захват. Путін живе великим захватом. Ми є покликані жити даром, і ми є покликані жити у взаємних стосунках.
В цьому університеті, думаю, не тільки мені, а й вам приємно бути. Бо я вже приїжджаю практично як турист – а ви запитайте будь-якого студента: що вам подобається в університеті? Дев'ять на десять скаже вам слово "спільнота" – відразу, відрухово. Бо ми, люди, створені на спілкування. Бог хоче спілкування з нами, і коли ми маємо відношення, коли ми маємо спосіб розмови, коли ми маємо постави, структури нашої корпоративної культури, які сприяють спілкуванню, сприяють любові, – ми процвітаємо.
Уявіть собі, як ви приходите десь – скажімо, на якусь, наприклад, японську, конференцію, і ви нічого не розумієте. Ізоляція – і відразу дискомфорт. Ніхто не б'є, ніхто не коле, не ріже, але нам не по собі. А коли чуємо, що ми є частиною – розуміємо, що нам добре. Ми покликані любити, ми покликані жити ось так, а не з ізоляційним захватом.
Моя велика надія була і є, щоби у нашому суспільстві, зокрема сьогодні, комунікатори (ті, які творять смисли, ті, які пишуть – художники, журналісти, публічні інтелектуали), щоб вони могли помогти нам усім в цьому спільному паломництві, знімаючи табу, відкриваючи очі на реальність і розуміючи, що необхідний цілісний підхід до людини – не лише фізично, не лише психічно, не лише фармакологічно, а з тою любов'ю, з цим відношенням, цим спілкуванням.
Щоб ми могли один одному помогти – не лише з недугами ментального характеру, коли вони приходять, але і з резилієнтністю та стійкістю, щоб запобігти тим тріщинам і проваллям, які можуть творитися у нашому нутрі.
Любімо одне одного. Буде нам добре, Господь з нами. Правда переможе – це наша надія.
10.07.2024