Чим був властиво з природи і покликання полк. Армії УНР, Командант УВО, Голова Проводу ОУН, Є. Коновалець? Бачимо, що в своїй діяльності був він і вояком і pеволюціонером і політиком. Але де лежала точка тяжкості його духової особи, на першому, на другому чи на третьому?
Покійний Полковник нераз висловлювався, що уважає себе насамперед тактиком. І справді він умів майстерно маневрувати, оминати підводні скелі, знав коли треба недочути і примкнути око. Тим способом рятував він багато справ, легко виходив із трудних ситуацій, обеззброював противника чи вибивав йому ґрунт з під ніг. А до подібних вправ кожна політична aрена, особливо підпілля дає велике поле попису.
Але більше того Покійник був також добрим стратегом, і то політичним стратегом. Він чи не перший збагнув, що в визвольній акції на дальшу мету є важним зберегти духову боєздатність нації, не складати зброї, продовжувати боротьбу всякими можливими способами. Звідси ідея УВО, що мала тримати націю в стані боєвого поготівля.
Безперечно, Є. Коновалець не був ніяким терористом. Лише він бачив, ще бомба і революціонер — то єдина реальна зброя, на яку могли здобутись українці під чужинецькою займанщиною. Ціла вага боєвої акції полягала не в числі забитих комісарів чи навіть міністрів, лише в тому психологічному ефекті, який викликають виступи у своїх сторонніх та ворогів. То ж боєва акція була свого роду політичне засобом.
Не був Полковник і природженим революціонером, як то бувають люди з природи, з покликання, з темпераменту, типу Маціні, Кошута. Значно більше революційного запалу мали такі його співробітники, як Сеник, що був свого роду романтиком революції, або Сціборський, який був теоретиком революційної акції та жив нею. Що ж до Полковника, то він ставився до бойового чину з розмислом, як практик, що зумів заграти не на одній струні.
Є. Коновалець розумів, що жиємo в добу революційну, в часи глибоких переворотів і перебудов, як також живемо в епоху націоналізму. Він приложив всix старань, щоб оформився остаточно український націоналізм.
Є. Коновалець інтуїтивно відчув, що лише націоналістична ідея може протиставитись таким універсальним і згубним віруванням, як комунізм і протиділати іншим теоріям, що зміряють до духового поневолення українців. І лише вона в стані здвигнути українську націю на шляху до державности. А щоб та ідея була динамічною, сильною й раптово ділаючою, повинна вона бути революційною, надхненою духом героїзму, жертвенности. Лише подібна ідея, виплекана на історичних традиціях, може дати нації внутрішню спайку.
Розвій подій вповні виправдав передбачення Є. Коновальця і нині український націоналізм є великим моральним, політичним чинником, діючим серед українців.
Український націоналізм не міг не бути революційним, бо вилонився в добу глибокого перелому, що його переживає Україна і вся Европа. В таку добу сполягати на еволюційні процеси не доводиться. Бо ж хто не здобудеться на волеву натугу, на чин, той неминуче опиниться під колесами історії. А тимпаче українці повинні мати відвагу й уміння здобувати, а не лише приймати. Бо ж після століть недержавности нація наново має творити своє життя, але насамперед мусить вона струситися від залишків поневолення та чужинної дійсности. Це має творити зміст національної революції.
Але годі мислити революційний чин категоріями недавно минулого. Фopми всякого практичного чину залежать від зовнішніх обставин, і в умовинах польської займанщини Городок Ягайлонський мав свою рацію. Революційне наставлення є насамперед внутрішньою поставою супроти дійсности і є воно вислідом розгонової сили та снаги осіб чи суспільств. Однак коли в парі з ним не іде політичний змисл, революційність стає ферментом анархії і розкладу.
Так розумів речі Є. Коновалець, коли через УВО та ОУН підготовляв українську національну революцію. Тож, як бачимо, в своїй чинності, чи то команданта боєвої організації, чи то Голови політичної групи, політичні моменти все були в нього на першому плані. Тому власне ми гадаємо, що центр ваги цієї історичної особи треба шукати в площині політичній.
[Наш шлях, травень, 1946 р.]
10.05.1946