В найновійшій книжцї журнала "Кіевская Старина" [том LIII., за цвітень, 1896.] знаходимо посмертну згадку за помершого недавно писателя і композитора Петра Нїщиньского. Згадку сю позволяємо собі подати в цїлости нашим Вп. читателям, поважаючим память перекладника "Одиссеї" і композитора "Вечерниць" з улюбленим у нас хором "Закувала та сива зозуля".
_____________
Дня 4 (16) марта с. р. закінчив житє в місточку Ворошилівцї [винницкого уїзду] в домі своєї дочки Петро Иванович Нїщиньскій, талановитий писатель і музикальний композитор. Покійний був одним з визначних пpeдcтaвитeлiв того повного здїбностій і енерґії типу літературних і громадяньских дїятелїв, котрі через довгі часи виходили з-посеред духовного стану полуденно-західної Руси і, мимо тяжких обставин житєвих, прокладали собі дорогу до саморозвитку, осягненя висшої культури і хосенної працї на користь рідного краю.
Петро Иванович Нїщиньскій родив ся 1832 року в селї Неминцї [липовецкого уїзду]. Був сином тамошного псаломщика. На семім роцї житя умер єго отець і цїла сїмя лишила ся без усяких средств до прожитку. Але мати Петрова показала ся жінкою не звичайною, з непохитною енерґією і свідомостію свого обовязку. Она, випродавши убоге своє рухоме добро, пустила ся з обома своїми синками — Петром і 5-лїтним Єлисеєм — піхотою до Кіїва з твердою постановою: вивчити свої дїти. Не легко було малим подорожним зміряти ногами двіста верств і вандрівка их протягла ся. Коли-ж вкінци прибули до Кіїва, показало ся, що речинець для приниманя дїтей до бурси вже минув — і сїмя опинила ся в чужім містї, без пристановища, маючи хиба ждати цїлий рік до нового речинця приниманя до бурси. Та ся невдача не зразила енерґічної жінки. Она знайшла собі місце кухарки за харч для себе та для дїтей і стала терпеливо дожидати.
Петро, хоч малий хлопчина, зрозумів тяжке положенє матери і зробив усе, що було в єго змозї, аби улекшити матери. За той рік він покористував ся случайною помочію різних добровільних "учителїв" і так дуже добре вивчив ся письма, що приняли єго до бурси й умістили на кошт скарбовий. Тут він пильностію звернув на себе увагу своїх наставників. На один з испитів явив ся митрополит і єго застановили добре і докладно нарисовані ґеоґрафічні карти одного ученика. Се були рисунки Петрові. Митрополит заохотив єго і по испитї подарував єму два рублї. Ся перша нагорода, яку від митрополита тогдї дістав, лишилась памяткою для Петра Нїщиньского на цїле житє, а карти, що дали причину до неї, він хоронив до смерти і з милим зворушенєм розгляде в той першій трофей житейской своєї боротьби.
Скінчивши бурсу першим учеником кляси, Петро Нїщиньскій перейшов до семинарії та й скінчив і єї з успіхом.
В часї перебуваня в семинарії Петро Нїщиньскій брав участь в хорах — семинарскім, академічнім та митрополичім і здобув собі репутацію гарного співака і чоловіка з музикальними здібностями. Тая репутація і вплинула на дальшій напрям єго житя. Єго виправили в характері причетника для скріпленя церковного хору при российскій церкві в Атенах, де на чолї россійскої місії стояв на той час знаний з своєї учености єллиніст — архимандрит Антонин. Під рукою сего ученого Нїщиньскій взяв ся щиро до студій єллинізму і за короткій час довів так далеко, що міг вступити в університет атеньскій. Студії університетскі скінчив 1856 року з степенем маґістра, видержавши діссертацію "περι αιρέσεων και σχισμάτων της ρωσσικης έκκλεσίας" [о гріхах і росколах в россійскій церкві]. По скінченю університету добрі відносини межи архимандритом Антонином і молодим маґістром трохи нарушились. Архимандрит наставав на то, щоби Нїщиньскій приняв священьство, але той відмовив, заявляючи, що не чує в собі до того покликаня. Архимандрит став невдоволений і в наслїдок того Нїщиньскій, по відставцї з причту місії, покинув Атени.
Вернувши до Россії Петро Нїщиньскій в 1857 роцї вступив на учителя грецкого язика в петербургскій семинарії, але вже в 1860 роцї мусив покидати тую посаду і переселитись до Одеси, бо підсонє Петербурга показало ся надто тяжким для здоровля єго жінки, з роду Атенянки. В Одесї Нїщиньскій займав cя довго то приватними лєкціями, то літературними роботами, аж наконець в 1865 роцї заняв посаду учителя грецкого язика в одескій II-ій ґімназії. Від того часу сповняв учительскі обовязки в різних шкільних заведенях одеского учебного округа [в Одесї, Ананєві і Бердянску] через дваць і пять лїт. В 1890 роцї пійшов на пенсію і з пенсії жив до смерти.
За весь той час Петро Нїщиньскій безнастанно займав ся літературною работою і укладав музикальні композиції, повні таланту і посвящені обробцї народної україньскої музики. Обмежимось на спис виданих єго більших творів, полишаючи на боцї богато часописних статей, пoмiщeниx в сучасних видавництвах одеских.
Кромі діссертації названої висше Петро Нїщиньскій напечатав в грецкім язицї: 1) граматику россійского язика для грецкої молодежи [в Одесї 1868] і 2) переклад "Слова о полку Игореві" на язик старогрецкій. Надто видавав в 1861 роцї в Одесї літературно-коммерційций орґан 'О 'Έρμης.
По россійски вийшли надруковані отсі твори Петра Нїщиньского: 1) "Значеніе Кіева и Украины для славянства и исторія христіянства въ Россіи — річь, произнесенная въ торжественномъ собраніи славянского благотворительного общества св. Кирилла и Методія въ 1868 году"; 2) "Опытъ элементарного руководства при изученіи греческаго языка въ гимназіяхъ" [Одеса 1870]; 3) "Историческая записка объ Одеской 2-ой гимназіи отъ ея основанія по 1882 г."; 4) "Путеводитель по Константинополю" [Одеса 1884]; 5) "Путеводитель по святой землѣ".
Вкінци Петро Нїщиньскій виготовив два прекрасні україньскі переклади "Одиссеї" і "Иліяди". Переклад "Одиссеї" виданий у Львові, а перекладу "Иліяди" автор не вспів докінчити, переклавши тілько перших дванацять пісень. Знаменито також переклав він на україньску мову Софоклеву "Антіґону" [Одеса 1893 р.].
Музикальні композиції Петра Нїщиньского високо цїнять знатоки народної музики. Найважнїйші з них — то музикальні репродукції двох народних дум "Козак Софрон" і "Байда" та оперетка а радше етноґрафічна музикальна интермедія "Вечерницї". Кромі того покійний уложив богато других дрібних музикальних утворів, як пісню "Порада" і т. и., що ширили ся в крузї єго знакомих але не були видані друком.
[Дѣло, 07.05.1896]
07.05.1896